Рис. 4.21. Правобічний міхурово-сечовідний рефлюкс. Висхідна цистограма
Лікування. Лікування міхурово-сечовідного рефлюксу являє собою складне завдання. При первинному рефлюксі І й II ступеня лікування в основному консервативне. Найважливішим є лікування хронічного пієлонефриту з дотриманням режиму частих примусових сечовипускань через 1,5-2 години з метою попередження зворотного закиду сечі у верхні сечові шляхи.
Високі ступені рефлюксу – III, IV, V – зі склеротичними змінами у паренхімі нирок, деформацією чашечково-мискового комплексу й розвитком мегауретера – підлягають оперативному лікуванню. Часті загострення хронічного пієлонефриту схиляють вибір у тактиці лікування рефлюксу на користь оперативного. Вторинний міхурово-сечовідний рефлюкс на першому етапі лікування припускає усунення причини, що викликала захворювання. Усунення інфравезикальної обструкції, лікування нейрогенної дисфункції сечового міхура, хронічного циститу, проктологічної патології нерідко приводить до зникнення рефлюксу або зниження його ступеня й активності хронічного пієлонефриту. У хлопчиків інфравезикальна обструкція представлена клапаном або стенозом задньої уретри, гіпертрофією сім'яного горбика, у дівчинок – стенозом дистального відділу уретри (меатостеноз).
Лікування інфравезикальної обструкції – ендохірургічне. Під загальним наркозом проводиться деструкція клапана, або електрорезекція стенозованої ділянки уретри, або меатотомія. Сечовий міхур на 5-7 днів дренується катетером Фолі, діаметр якого відповідає віковому діаметру уретри дитини.
При виявленні нейрогенної дисфункції сечового міхура проводять комплексну терапію, що включає медикаментозне й фізіотерапевтичне лікування залежно від його форми.
Гіпорефлекторна форма вимагає призначення електрофорезу з 0,05 % розчином прозерину на ділянку сечового міхура протягом 10-14 днів. При гіперрефлекторній формі призначають спазмолітичні препарати протягом 4 тижнів та електрофорез із 0,1 % розчином атропіну протягом 12 днів.
Лікування хворих із проктологічною патологією полягає в призначенні дієти, багатої на рослинну клітковину. При виражених хронічних запорах застосовуються щоденні очисні клізми курсами по 2 тижні кожного місяця й електростимуляція прямої кишки (апарат "Ампліпульс") з використанням анальних електродів протягом 10-14 днів.
Існує два методи хірургічного лікування: органовидаляючий (нефректомія) та органозберігаючі операції (пластичні, реконструктивні тощо). Технічні варіанти пересадки сечоводу в сечовий міхур відрізняються: по-перше, за типом анастомозу ("бік в бік", "кінець в бік", або "латеро-латеральний"); по-друге, залежно від варіантів створення механізмів антирефлюксного захисту верхніх сечових шляхів. При склеротичних змінах, що почалися у нирковій паренхімі, перевага віддається оперативному методу лікування. Мета хірургічного лікування хворих з міхурово-сечовідним рефлюксом – збереження функціональної спроможності паренхіми нирки та профілактика хронічної ниркової недостатності, шляхом відновлення пасажу сечі по сечовому тракту. Етапність хірургічних втручань повинна враховувати індивідуальні зміни сечоводів, паренхіми нирки. При наявності патології в міхурово-сечівниковому сегменті відновлення уродинаміки починають з нижніх сечових шляхів.
Нефректомія при двобічному гідроуретері повинна бути обґрунтована з урахуванням функціонального стану контрлатеральної нирки і застосовується лише за життєвими показаннями. При двобічній патології спочатку виконується корегуюча операція на стороні нирки, яка краще функціонує. Термінальний інфікований гідроуретер, що загрожує бактеріемічним станом – є абсолютним показанням до нефректомії.
Разом з цим, ретельне співставлення результатів комплексного обстеження, макроскопічний стан нирки під час операції в деяких випадках дозволяють зберегти нирку, незважаючи на її гранично низькі функціональні можливості з розрахунком на рідинновидільну функцію, що має значення в підтриманні гомеостазу організму в умовах вираженої ниркової недостатності. У цей час оперативними посібниками, що дають високий відсоток позитивних результатів (від 95 до 97 %), є антирефлюксні операції: Грегуара, Леатбеттера – Політано, Коєна й Жіль-Вернета, Возіанова – Стаховського (інтрауретеральне моделювання сечоводу). Принцип цих операцій полягає в подовженні підслизового відділу сечоводу.
У післяопераційному періоді велика увага приділяється лікуванню пієлонефриту, що спрямоване на елімінацію мікробного збудника й підвищення реактивності організму. Антибактеріальне лікування проводиться з урахуванням чутливості мікрофлори сечі до антибактеріальних препаратів.
Прогноз – сприятливий.
Дисфункції сечового міхура
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надмірність слизової оболонки сечоміхурового трикутника“ на сторінці 4. Приємного читання.
