Розділ «От тобі й Шаргород »

Після розмови з дівчатами, які так хвалили всю трійцю козаків, недуже хотілося їх полишати, та час було повертатися до стану. Уже стали з’являтися козацькі роз’їзди, і хлопці мали їхати звідси, бо на них почати звертати увагу, а дівчата також, махнувши рукою «до побачення», пішли по лісовій стежці від цього місця, стомлено перебираючи ногами.

— Оце так скупалися... У мене ще й досі всі жишки теліпає... — бубонів Санько Голота і щасливо посміхався.

— Ти, Санько, і козакувати покинув би заради такої паняночки... Скажи по правді: покинув би нас? — допитувалися Андрій та Павло.

Голота задоволено посміхнувся, випростався в сідлі й гордовито випалив:

— Полишив би я вас, хлопці... Але ненадовго...

Почувши таку відповідь, усі почали задоволено реготати та долучати до цієї пригоди все більше й більше подробиць.

У стані їх уже чекала смачна вечеря, і всі запитливо дивились на хлопців, а тоді Петро, дожовуючи загребу, незадоволено подивився на трійцю та гаркнув:

— Де це вас носило, дідько б вас забрав? Я вже хотів гінців посилати.

— Пробачте, пане десятнику, купалися, не помітили часу... — за всіх відповів Андрій, а решта хлопців переминалися з ноги на ногу.

— Відслужимо, Петре... То, мабуть, лихий поплутав! — додав Санько, і Петро Гусак, махнувши рукою, запросив усіх до вечері.

Нарешті стати лаштуватися до сну, і Петро, обійшовши свою десятку, повторював:

— Завтра йдемо першими. Устаємо раніше за всіх та сідлаємо коней... Оглянемо, як краще підступитися до Шаргорода.

З цими настановами всі й поснули, вже не дослухаючись до десятника.

Уранці, коли ще весь табір був заглиблений у сон, дозорці тихо всіх розбудили. Хутко осідлавши коней, десятка виїхала у напрямку Шаргорода. З ними було ще четверо вістових, які теліпалися позаду десятки та готові були донести кожну звістку до головного війська.

Дорогу було вже добре видно, і провідник, якого вчора знайшов Петро, порадив звернути зі шляху та їхати неподалік від нього. Добре, що було літо і робити це було легко. Коні впевненою ходою йшли по різнотрав’ю поміж перелісків. Уся степова живність прокинулась і, вітаючи новий день, стоголосо заявляла про себе. Вершників зачарував цей ранок, і вони, наповнюючи степовими руладами слух, а запахами — легені, покірно тяглися ланцюжком — один за одним.

Незабаром цей спокійний вранішній рух стишився, коли дійшли до річки, яку провідник назвав Мурафою. Назва ця всім сподобалася, бо річка була з чистою водою та гарними краєвидами.

— Це славетна Мурафочка, годувальниця наша та напувальниця, — промовив провідник і запропонував напоїти коней та відпочити.

Скориставшись зупинкою, Петро відправив одного з вістових до головного війська — повідомити про їхній прихід до річки та відсутність на шляху ворога. Успішно переправились на правий берег, і через те, що округа тут мала густу рослинність та яруги, поділились на три гурти і на відстані ста сажнів один від одного обережно їхали вперед. Санько Голота нервував і весь час гасав на своєму Вороньку від одного гурту до іншого та підбадьорював усіх або ж себе самого, а хлопці слухали його кумедні перемови і тихенько посміхалися.

По обіді зупинилися на відпочинок побіля якоїсь затоки, що була досить зручною для захисту від раптового нападу поляків. Вогнища не розпалювали, аби не привернути на запах диму нежданих гостей. Відіслали другого вістового повідомити про умови переходу та місце свого нічного привалу. Після передиху Петро підійшов до Санька Голоти, наказав йому: