Розділ «Кривавий шлях »

Ранок почався зі співу птахів. Вони не боялися присутності в лісі тисяч озброєних людей, які так безцеремонно заполонили місце їхнього мешкання. Вартові вигуками будили козаків, котрі не встигли додивитися свої швидкоплинні щасливі сни. Вмиватися було ніде, і Андрій, повернувшись обличчям до сходу, подумки прочитав вранішню молитву. Вони з Іваном сіли снідати, як це вже робили їхні друзі по десятці. Ніхто з них і гадки не мав, що цей гарний сонячний ранок перейде у страхітливий день, трагічний для тисяч людей різного віросповідання, які зійдуться на цій вузькій дорозі. І єдине, про що вони будуть думати, — як залишитися живим у цьому пекельному бою бодай хоч сьогодні!

Через деякий час через гінців наказного отамана прийшло розпорядження: кінним козакам спішитись і разом з пішим військом захищати раніше перекопану дорогу. Хлопці швидко поприв’язували коней і, з жалем поплескавши по шиях вірних скакунів, попрямували до своєї сотні, що вже збиралася на галявині. Сотник втлумачував козакам, що битимуться вони з поляками, які, ймовірно, почнуть відходити, а татарська кіннота буде підтримувати козаків. Збагнули чи ні, важко сказати, але всі ствердно кивали головами, мовляв, дещо зрозуміли, а далі видно буде...

Посунулась ближче до дороги і десятка Рівного, зробили засідки в кущах та за деревами, і кожен став облаштовувати собі місце захисту.

— Андрію, будемо стріляти, доки є набої, а потім — стіна на стіну... — промовив Іван.

Побіля них і решта козаків перемовлялися, раз од разу поглядаючи на понівечену дорогу, на якій доведеться тримати бій. Рівний підвів двох козаків, щоб допомагали заряджати мушкети. Друзі познайомилися з Петром Ласкавим та Павлом Годиною, порадилися, якім спільно діяти під час стрілянини. Андрій оглянув зброю хлопців і, залишившись задоволеним її станом, віддав свого мушкета та ладівницю Павлові. Той покрутив їх і також задоволено хмикнув. Стрілятимуть Андрій та Іван, а в разі необхідності мінятимуться, а можливо, всі будуть битися на шаблях.

Усіх помітно морозило: чи то від хвилювання, чи то від вранішньої прохолоди. Та от нарешті залунали десь збоку вигуки:

— Ідуть, сунуть ляхи! Тримайтеся, хлопці!

Зліва від них уже було чути постріли, і стрілянина підкочувалася ближче, ставала гучнішою, а від колони чужого війська, що рухалася на них, чувся якийсь загрозливий гуркіт, змішаний із сотнями криків людей, які зійшлися в борні на вузькій смузі землі.

Польське військо вело наступ широким обозом — по два, а де й по три вози по боках, і, незважаючи на постріли, від яких валилися десятки людей і коней у запрягах, вони не могли зупинитися від тисняви люду та возів, які рухались і притискали передніх іззаду. Нарешті до засідки десятки Рівного пробилися верхові драгуни та вози, і хлопці, кожен вибравши ціль, почали стріляти по них з мушкетів. Із возів вели вогонь з гармат, а піші поляки дружньо палили по козаках, що сиділи у засідках.

— Бийте по конях! По конях стріляйте! — волали десятники. — Не давайте їм рухатися! Бийте коней та гармашів!

Загальний бій втягнув людей у цей шалений вир смерті, і Андрій з Іваном уже не бачили один одного, а тільки сердито кричали на своїх помічників, коли вони хоч на декілька секунд затримувалися з подачею заряджених мушкетів. Валка возів зупинилась, і спішеним полякам, які йшли посередині, нікуди було подітися. Вони, засівши за возами, посилили стрілянину по засідках. Уже деякі поляки перелазили через вози і нападали на козаків.

— Хлопці! Скоро на шаблях! Не відходимо, бийте ближніх! — лунало з усіх боків, і незрозуміло було, хто кричить.

Андрій сліпо виконував усі накази, і вже не один яскраво одягнений жовнір упав від його влучно посланих куль.

— Скоро набої закінчаться! — волав Павло, але Андрій нічого не чув, а тільки раз за разом простягав руку за зброєю.

— Усе, усе, Андрію, немає зарядів! — почув він крик Павла просто в вухо.

Закінчилися набої і в решти козаків, тепер Рівний, тримаючись за закривавлену щоку, заволав на всю горлянку:

— Шаблі, шаблі наголо!

До їхньої засідки уже бігли рудовусі жовніри з оголеними шаблями, щосили горлопанили:

— Кришіть холопів, Польська — з нами!