Розділ «Перша вилазка »

Недовго козаки прохолоджувалися після урочистостей у Білій Церкві, і вже через три дні весь Самарський курінь влився до полку знаменитого Івана Ганжі. Вирушили під його начало — вести війну західніше від Умані, визволяючи від поляків містечка та фортеці до самого Молдавського кордону. Знову зібралися похідним табором і з-під Білої Церкви пішли до Умані, де в цей час перебували головні сили полковника Івана Ганжі. Бувалі козаки, дізнавшись, що воюватимуть при Ганжі, були задоволені та розповідали про цього гарячого полковника бувальщини і легенди. Новоспечені козаки з цікавістю слухали оповіді про неймовірні пригоди їхнього полковника. Усі вже знали, якої він статури, що він дуже запальний до бійки з ворогами, а боягузів та слабких і на нюх не переносить. Ганжа змусив реєстрових козаків, що йшли на битву з Хмельницьким під Жовтими Водами, чи через переконання, чи силою таємного характерництва перейти на бік Богдана, і під Жовтими Водами вони добряче дали перцю полякам.

Через п’ять переходів козаки Самарського куреня влились до Уманського полку, підійшли до міста і зупинилися на ночівлю західніше, виставивши застороги.

Ніч минула без пригод, але знову треба було йти походом далі на південь, відвойовувати у поляків містечко Брацлав. Через два дні полк Івана Ганжі, підсилений запорожцями, вже стояв під Брацлавом, а передові загони встряли у бійку із силами ворога в цьому місті.

На ранок у стан Самарського куреня приїхав Іван Ганжа, щоб поглянути на поповнення полку. Він залишився задоволений хвацьким виглядом козаків та звернув увагу на те, що у багатьох з них, окрім мушкетів за спинами, виднілися рами луків, тож голосно крикнув:

— А що, добре стріляєте з цієї зброї? Хто може збити птицю на лету?

Вперед виїхало на конях з десяток козаків, і серед них були Санько Голота, Павло Година та Андрій Підлужний. Козаки стояли посеред поля, де був їхній курінь, та перевіряли луки. Час минав, але жоден птах над ними не з’являвся.

— Пане полковнику, а де ж наші птиці? Може, стрельнемо по опудалах? — сміливо крикнув Голота, якому не терпілося показати своє вміння, набуте у татарському полоні.

Тут показалися двоє вершників, котрі везли поперед себе, як уже всі здогадалися, мішки із живими птахами.

— Подивимося, як ви зможете простого голуба забити! — кепкували козаки з почту Ганжі.

— Випускай, хай летять у небо! — пролунав голос Ганжі.

Зо два десятки голубів, відчувши волю, розлетілися врізнобіч.

Андрій вибрав одного, прицілився та чекав, поки птах хоч декілька секундне змінюватиме напрямок польоту, а потім випустив стрілу. Через мить голуб звалився на землю, а доки Андрій лаштував другу стрілу, було вже запізно: голуби позникали в небесах.

З юрби вибігли охочі зібрати птахів. Підняли їх, поскладали до однієї купи. Голубів було шість, і козаки, підійшовши до забитих птахів, розпізнавали, хто з них влучив, — по стрілах.

Андрій підняв птаха зі своєю стрілою, погладив, ніби хотів вибачитися. Дві стріли із забитих голубів тримав у руках тільки Голота, і всі здивовано дивились на нього.

— Як же ти так встиг? — вражено викрикнув Година, стріла якого загубилася десь у степовій траві.

Під’їхав задоволений Іван Ганжа і, зіскочивши з коня, уважно роздивлявся стріли Голоти, які той, радісно посміхаючись, тримав у руках.

— Та я й серед татар був добрячим сагайдакером, — зізнався Санько. — З беєм їздив на полювання, і ніколи ми не поверталися без здобичі...

— Добряче б’єш із лука, та й ці хлопці нічого... Такі якраз мені й погрібні. Отож усі п’ятеро підете під крило Петра Гусака, він буде вашим десятником.

Підійшовши до коня та поставивши ногу в стремено, Ганжа вже хотів від’їжджати, а Андрій, побачивши, як Павло Година стоїть, похнюпившись, підскочив до полковника і вигукнув: