Розділ «От тобі й Шаргород »

— Скільки нас залишилося, Макаре? Порахуй, а всі нехай заряджають зброю! — і спитав, і наказав одночасно Петро.

— Дев’ятеро нас, пане десятнику. Ми ще добра сила, Петре... У вежі вистоїмо! — уже спокійно доповів Макар.

— Гарні стрільці, займайте бійниці, а решта хай заряджає зброю! — крикнув веселим голосом Петро, і козаки, впевнившись у власних силах, стали готуватися до облоги.

Андрій зайняв бійницю поряд із Саньком, і вони приязно поглянули один до одного, а Голота не витримав, поплескав Андрія по плечу та заявив:

— Ти, Підлужний, тримайся біля мене. Нас тоді жоден лях не візьме!

Сонце вже от-от мало з’явитися з-за обрію, і тоді повстанці та козаки підуть на приступ фортеці. Хлопцям треба протриматись одну-дві години... Це всі відчували та сподівалися на допомогу.

Двері на вежу заклинили перекладиною, а в них були ще й отвори для ведення вогню, тому ляхи близько не підступалися. Деякий час перед вежею було тихо, а за стінами замку вже чулася гарматна пальба, постріли з мушкетів та войовничий клич повстанців.

Захисники вежі повеселішали, уже всі думали, що у них вийде відсидітися, поки їх визволять. Та перед вежею знову пролунали голоси, з’явилися жовніри з мушкетами та в’язанками хмизу, і град куль ударив по вежі та дверях. Перші постріли нікого не зачепили, та якщо поляки продовжуватимуть так стріляти, то ніхто не зможе й голову висунути перед бійницею — для пострілу у відповідь.

— От бісові ляхи... Хочуть ще й присмалити, як курей! — лаялися козаки.

— Пане десятнику, невже встигнуть нас засмажити, поки підійде військо? — здивовано запитував Андрій.

Петро Гусак також був засмученим таким нежданим розвитком подій, проте став напучувати:

— Якщо кидатимуть палаючий хмиз, то ви, Санько і Андрій, цільтеся одночасно по паліях, а решта нехай б’є далі — по тих, хто стріляє... Не давайте їм прицілитися по бійницях! — Петро замовк, ніби щось вирішував, а потім додав: — Не здаватися ж їм на радість... Краще вже вмерти.

— Отакої... Ніхто не збирається вмирати! — знову встряв у розмову Голота, а тоді засміявся і вже випалив, аж закричав: — Пане десятнику, хлопці, давайте я знову стану парламентарем, як по дорозі сюди!..

— Ти що, з глузду з’їхав, Санько?! — різко обірвав його Петро і потягнувся до мушкета.

— Та ви мене спочатку вислухайте! — не вгамовувався Санько.

— Та давай, Голото, чеши язиком, він у тебе довгий, — роздратовано промовив Макар і поглянув на козаків.

Нарешті Петро Гусак заспокоївся, а може, сприяли тому крики поляків, що жбурляли підпалені в’язки хмизу під вежу.

— Розповідай, як ти хочеш бути парламентарем... — видавив із себе Петро.

І Санько, поки всі були налаштовані його слухати, поспіхом став викладати свою задумку.

— Знову я знімаю сорочку... — промовив Голота, і всі дружно зареготали. — Не перебивайте мене, братці, я — парламентар! — у відповідь засміявся Санько і продовжував далі, вже спокійно і без пафосу: — Цю ж саму сорочку я закріплюю на вершині вежі. Якщо це білий прапор, то наші припинять стрілянину. Вірно?