Розділ «Вдалий вимін »

Підлужний якнайшвидше кинувся до Санька, щоб сповістити про успіх у домовленостях з ординцями, і коли все розповів, той тихо попрохав:

— Скажи сотникові, щоб отця Никодима звільнили з його Євангелієм, інакше він залишиться у них і піде за книгою в полон...

Андрій здогадався, що цей монах допомагав Санькові в полоні, і твердо пообіцяв:

— Я, Санько, особисто розшукаю того монаха, а Євангеліє повернуть... Не сумнівайся, ми його знайдемо!

Голота вдячно потиснув правицю товариша, і Андрій пішов готуватися до обміну полоненими.

Сотник Гусак, вислухавши Підлужного, пообіцяв виконати прохання Санька і доручив зробити це Андрієві та двом його товаришам. Сотня попрямувала до місця зупинки ординців і тільки поблизу того місця розділилася на дві частини: одні мають приймати полонених, а інші — охороняти мурзу з його сином та бути в засідці про всяк випадок...

Петро послав Макара з тлумачем вирішувати всілякі недомовки з ординцями, а сам уважно слідкував за діями у стані ворога під час обміну. У бік козаків потягся звільнений люд, і багато хто хотів підійти та подякувати, але їх зупиняли і просили швидше полишити це місце. Коли половину люду було звільнено, ординці припинили випускати полонених і стали чекати звільнення одного мурзи, але Петро категорично відмовив, сказавши, що випустять обох одночасно.

Тепер їхній старший забажав, щоб поставили полоненого мурзу та його сина поближче до них, татари хотіли їх бачити. Тут Петро також не піддався на ординські хитрощі, але пообіцяв невдовзі показати їм молодого мурзу. Коли вже випустили майже всіх, вивели молодого мурзу, поставили біля нього сторожу з двох козаків на виду в ординців, і ті неохоче вивели решту люду.

Андрій слідкував за визволенням полонених, але отця Никодима серед них не впізнавав і, коли виходили останні, швидко підскакав до Петра і з тривогою мовив:

— Пане сотнику! Отця Никодима не було серед людей!

Петро Гусак задумався на хвилинку, потім кивнув головою і звернувся до тлумача:

— Микито, ану поспитай, де ото батюшка? Чому його не випускають?

Тлумач і старший ординець довго щось один одному талдичили, і нарешті Микита крикнув Петрові:

— Кажуть, що він відмовляється звільнятися... Хоче до них перейти, в їхню віру!

Тепер Андрій спитав дозволу у Петра під’їхати до Микити і, під’їхавши, сказав:

— Вимагай у них Євангеліє, і тоді він вийде за тією книгою!

Микита швидко переговорив з ординцем, і той, зі злістю подивившись на Андрія, закивав головою на знак згоди. З’явився Никодим, який неспішно ішов, несучи поперед себе Євангеліє. Підійшовши до козаків, тричі перехрестив святою книгою та благословив християн за визволення.

Привели і старого мурзу. Тепер Петро вимагав ще половину награбованого добра з возами, на що в стані ординців здійнявся ґвалт, і вони стали хапатися за шаблі та заплигувати на коней. Петро крикнув, що в тому разі, коли ординці не віддадуть усього, козаки вб’ють молодого і старого мурзу, а їх усіх посічуть на друзки.

Після таких слів у стані виникла суперечка, та потроху татари стали вгамовуватись і виганяти з табору вози без їздових. Коні покірно виходили, а козаки переймали їх та передавали звільненим людям. Ті швидко мчали геть від цього місця.