Розділ «Врятувати московітів! »

Від’їзд до Січі затримався з причини прибуття до Чигирина численних делегатів із чужих країв, у тому числі й з Речі Посполитої. Місто заполонили одягнені на інший кшталт люди. Місцеві та козаки роздивлялися іноземців і намагались відгадати, звідки прибули ті чи інші. Тепер Підлужний не мав часу сумувати за домівкою, бо ж козаків відряджали зустрічати санні поїзди з делегатами. Це було досить далеко від Чигирина, і хлопці поверталися виснаженими пізно ввечері.

Уранці призначеного дня від’їзду до Січі Гусак підняв усю сотню на ноги, коли ще й півні не співали. Неповна сотня вишикувалася на вигоні неподалік від Йосьчиного дворища, і Петро оголосив про необхідність супроводу делегатів з Московії. Почувши невдоволені вигуки серед Козаків, Гусак підняттям правиці застеріг усіх до послуху, а тоді промовив:

— Ходять чутки, що цих людей хочуть вбити в дорозі. Ми повинні доправити їх, щоб і волосина не впала з голови!..

Козаки притихли, а Петро, піднявшись у стременах, суворо обвів поглядом свою сотню і продовжив:

— Ляхи хочуть посварити нас із Московією... Уб’ють делегатів, а на Богдана звалять. Отож їхні голови тримають наші...

Петро підняв оголену шаблю, і за ним потяглися козаки зустрічати московітів, які сунули до Чигирина від Переяславського перевозу.

Мороз того дня був не занадто сильним, та ще й день обіцяв бути безвітряним. Рожеве сонечко піднялося з-за обрію і обіцяло гарну днину та гріло козаків у спину. Петро нервував і весь час оглядався на свою сотню, покриками підганяв рухатися хутчіше. Через якийсь час сотня вже йшла галопом, стоптавши уздовж шляху широку смугу позаду себе.

Десь перед обідньою порою стишили хід, і Петро, покликавши Пилипенка, наказав його десятці виїздити вперед на відстань до двох верст та розглядатися навкруги. Разом із Макаром у десятці було вісім верхових, усі перевірені сміливці й рубаки... Стрімко обігнавши сотню, подались уперед. Пройшли галопом по шляху до перевозу і, коли обігнули невеликий лісок, почули відголоски якоїсь сутички. Прискоривши ходу, вискочили із-за вигину шляху просто в спини невідомим вершникам, що насідали на санний поїзд. Чулися вигуки ляхів та лайка московських ратників.

— Василю, скачи до сотні! Хутко чекаємо допомоги! — крикнув Пилипенко до Крята, і той, розвернувши коня на одному місці, кинувся по допомогу.

Ті, хто напав на московітів, були одягнені у добротні кожухи, повстяні селянські шапки, але Макар за манерою сидіти на конях та довгими шаблями відразу зрозумів, що це ляхи. Наблизившись до місця сутички, Пилипенко вигукнув бойовий клич:

— Криши ляхів!

І козаки зненацька для нападників насіли на них ззаду.

Ляхи не встигли повернути коней назустріч козакам і за це поплатилися, бо кожна козацька шабля знайшла собі жертву. Вони закричали, перелякавшись: «Матка Боска! Збережи нас!», проте побачили, що козаків замало. «Бий холопів! Добивайте московітів!» — линули підбадьорливі голоси ляських вершників. Від московітів також почулися вже радісні голоси: «Братци! Рубіте іх — ми держимся!» Вони зрозуміли, що прийшла допомога. Козаки, які були разом із московітами, кричали: «Підсобляйте, хлопці... Ми, переяславські, не піддамося ляхам!»

Нападники посилили тиск і на макарівців. Побачивши шалений наступ на свою десятку, Пилипенко заволав на всю горлянку:

— Хлопці! Гуртуйтеся, не піддавайтеся! Бийте їх до згину!

Підлужний з Яремою були весь час поряд, а зараз Андрій побачив, як їх намагаються відтіснити один від одного. Миттєво перекинувши шаблю з руки в руку, він ударив по ворожому вершнику збоку. Той зігнувся в сідлі, і його кінь, рятуючи хазяїна, став задкувати, а Орлик зайняв місце поряд із Зірочкою. Тепер козакам стало зручніше захищатись від ляхів, які намагалися зломити опір. Макар Пилипенко, побачивши, як тримаються його хлопці, закричав:

— Не візьмуть вони нас! Підрізайте стремена, ріжте вуздечки!

По той бік ляського гурту лунали розпачливий ґвалт і передсмертне волання захисників делегатського супроводу: «Пра-щайтє, братци! Держитесь!» А хтось із переяславців кричав: «Вмираю за віру нашу!» Ляхи насідали, і різали слух їхні зухвалі голоси: «Січіть державців! Ріжте московітів!»

Пилипенко, почувши заклики поляків до знищення державного люду з Московії, піднявся в стременах і заволав: