Розділ «Купіль »

Тут вони були самі в охайній кімнаті, і Марійка домовилася з Рузею, щоб їм нагріли води та дали змогу помитися. Рузя швидко відправила до гостей дворового з діжкою, і той наповнив її теплою водою. Марія з полегшенням постягувала з себе поношене лахміття і, закрившись ширмою, стала полоскатися у воді. Іван сидів на лаві і чомусь розгублено слухав, як його жіночка купається. Вуха ловили кожен звук води з-за ширми, а думки витали навколо їхньої подальшої долі: «Куди подітися? Де знайти притулок з коханою, яка носить його дитину?»

Несподівано відсунулась ширма, і він побачив свою Марію, яка вийшла з розпущеним волоссям. Воно огорнуло її, і здавалося, що й обличчя у неї зовсім інше. Шовковисте волосся мало яскраво-чорне забарвлення і за прядками приховувало смарагдові очі, які випромінювали з-під чола такий вогонь, що Іван, немовби піднятий невидимою снагою, поволі став підніматися з лави, тримаючи в руках очкурі від холош. Марія з незнаною досі посмішкою на напіввідкритих багряних устах підступилася, доторкнувшись його кінчиками розбухлих грудей і, не зводячи з нього променистих очей, стала відв’язувати очкур, поклавши Іванові руки на свої оголені плечі.

Світ померк в очах Івана. Він не зводив з неї очей і отямився тільки тоді, як Марія взяла його, вже оголеного, за руку та повела до ширми, за якою стояла купіль. Він занурився по плечі в довгоочікувану воду, і його оповило раювання від дотиків Маріїних рук, які ласкаво омивали виснажене, але сильне тіло. З такою турботою та дбайливістю Івана, мабуть, омивала тільки його рідна мати. Це майже забулося, а зараз він відчув, яку міць мають жіночі руки, що пестять коханого. Уже повністю омитий, він піднявся з купелі та, ставши на долівку, став витирати мокре тіло розмаїтим рушником. Потім Марія старанно витерла його спину і подала полотняне вбрання, а коли він уже одягнув спіднє, взяла сорочку і, обвивши нею навколо шиї Івана, притягнула до себе, впилася своїми ніжними устами в його тугі уста.

Вони стояли босі на долівці і частували один одного поцілунками. Іван уже не бачив Марію, а тільки відчував її єство. Його уста, ніби вперше, насолоджувались пелюстками її уст, їхньою пружністю, а смак відчувався, ніби від щойно вибраного меду з вощаних щільників, — це був щемливо-гіркотливий присмак предковічного кохання. Вони довго поїли себе напоями, п’янкішими за всі напої світу, і під час цієї забави відлетіли геть у безмежжя, викинувши з голови смертельні випробування, які на них насилала доля ще вчора.

Марія, майже не тямлячи себе, тихо опустилася на руки Івана, і він, прийнявши її, не відтуляючись від уст, обережно поклав на постіль. Перед ним, яку заобрійній далині, виникли її перса з довершеною припухлістю вінців. Ніжно торкаючись устами, він пестив їх, неначе це були якісь незвичайні райські яблука. Живіт Марії став якось дивно здригатися, і він ніжно став виціловувати його, шепочучи дивні слова кохання. Марія, напружившись, підтягнула його голову до себе, й Іван нестямно поплив річкою кохання, солодко гойдаючись на її хвилях.