Розділ «Приступ фортеці »

Усі стали прокидатися, коли добряче припекло сонечко, а козаки швидкі на підйом, тож незабаром потяглися до кухарів, щоб пообідати. Наминаючи кашу, дізнались, що ворога побіля фортеці розбито, але в самій фортеці засіло ще Чимало поляків, які не збирались здаватися.

Потім усі стали готувати зброю до нових сутичок, про які вранці натякнув Петро. До них пристали і «зниклі» козаки з їхньої десятки. На запитання Санька Голоти нічого не відповідали, нахиляли голови та відмахувалися від розпитувань.

Надвечір Петро Гусак привів до них двох справних козаків, які назвалися Кузьмою Грабарем та Макаром Пилипенком. Потім Петро кивнув на хлопців, які, було, загубилися. Ті піднялися і пішли з десятником, мовчки кивнувши головами до гурту козаків — на прощання. Через деякий час Петро розповів, що хлопців відправили воювати далі до того загону, з якого були забрані. Тих невдах уночі захопили в полон польські дозорці, і вони сиділи в сараї, чекаючи, поки пани виспляться та допросять їх, проте налетіли козаки і визволили бранців.

Та не тому прийшов Петро, щоб розповісти про сумні пригоди тих хлопців, а для того, щоб дати настанови на подальші дії бойової десятки.

— Відомо, що у фортеці засіли ляхи, і їх звідти не так просто «викурити». Тому ми вночі «допоможемо» їм швидше здати фортецю, — сказав Петро.

Після цих слів усі зрозуміли, що ця ніч для багатьох з них буде нелегкою, а може, й останньою. За задумкою Петра, треба було непомітно проникнути всередину фортеці, у вказаному місці закласти порох, а після підриву зсередини не допускати ляхів до вирви, крізь яку підуть на штурм повстанці. З цією метою Петро Гусак приєднав до них іще п’ятьох хоробрих та спритних хлопців.

— Бережіть їх ліпше за себе... Ці козаки добре знаються на підривній справі, — зауважив Петро і наказав до сутінок зайняти вигідні залоги перед фортецею, добре роздивитися підступи до неї, щоб уночі легше було діяти.

Залишивши у таборі коней, козаки, які мали особливе завдання, стали пробиратися до фортеці назустріч незвіданій небезпеці.

При заході сонця, коли ще добре підсвічувалося небо, нечутно підкралися ближче до стін і стали прискіпливо роздивлятися, як туди краще потрапити.

— Лихо б її взяло, цю фортецю... Тут можна і голову звернути, — бубонів Санько Голота, а хлопці цикнули на нього, щоб замовк.

Уже опустилися сутінки, і Петро віддав наказ відступити назад, а коли всі зібралися, знову стали радитися, як краще все зробити.

— Мотузки у нас є, і одночасно по них може залазити четверо, а решта — за ними, — стурбовано говорив Петро.

— А якщо нашому війську пошуміти з іншого боку, поляки туди і заглядати будуть, а ми собі тихенько — на стіну, — сміливо запропонував Павло і додав: — Ми, як ходили до Очакова, то так і пошуміли, а наші з протилежного боку — швидко на стіни... І взяли!..

Петро задоволено почухав потилицю і вимовив:

— Ви тут тихо сидіть і готуйтеся, а я піду домовлятися зі своїми.

Після того як він зник у темряві, старший, Кузьма Грабар, наказав перевірити все та підходити поближче до стіни. Вони з Макаром Пилипенком закидатимуть «кішки» з мотузками на стіни, а інші мають готуватися до дій. Далі Макар відібрав тих, хто першими полізе на стіни, а вправні стрільці — Андрій, Санько та Павло спостерігатимуть за стінами. Якщо з’являться вартові і виявлять наших лазутчиків-козаків, — безперервно стрілятимуть по ворогах, що знаходяться на стінах.

Довго не було Петра, а коли повернувся, звелів усім відпочивати, сказав, що перед ранком козаки пошумлять там, де треба, і тоді вже десятка має бути у фортеці... Без такої допомоги взяти її приступом дуже важко.

Треба було відпочити, і вони, виставивши двох дозорців, збилися докупи та поснули міцним сном неподалік від муру. До сходу сонця вартові збудили козаків, і всі приготувалися до приступу. Незабаром десь із протилежного боку фортеці почулися стрілянина та гупання гаківниць. Петро всіх підняв:

— Пішли, хлопці, з Богом...