Розділ «Знову четверо. На вивідини до Львова »

На третій день після злиття сотні Петра Гусака з головним військом почалися випробувальні вилазки козацько-повстанського війська на Львів. Треба було вивідати кількість вояків та місця знаходження оборонних укріплень, знайти місця розташування артилерії. Для виконання цього завдання Петро запросив до себе трьох друзів і, поглянувши на них та плеснувши руками по колінах, голосно мовив:

— Козаки, я знаю, що серед вас немає одного з побратимів, але треба пробратися в місто і протягом дня та ночі дізнатися про їхні сили та місця захисту.

Далі повів таку розмову:

— У місті ви ніколи не були, та необхідно глянути на все власними очима і привести гарного «язика». Нехай розповість нам про оборону Львова!

Андрій сидів, схвильовано поглядаючи на свого сотника, і вже не раз ловив себе на думці, що їм бракує надійного у такій справі Санька.

Від сотника Підлужний та двоє його друзів йшли, похнюпивши голови. Щойно почули про занадто складне, як на їхню думку, завдання. Треба підбирати ще й четвертого, який буде підручним у Павла. А той, ніби відчув, що думає Андрій, заявив:

— Давайте візьмемо Ярему. Він хоробрий козак, та й розумний...

Знайшли Ярему. Коли всі сіли колом, Іван став розповідати йому про проникнення у Львів, щоб дещо там з’ясувати. Ярема слухав мовчки, а тоді сказав, посміхнувшись:

— Хлопці, я вам потрібен? Тоді згода... Давайте готуватися!

Усі троє радо загули, почувши таку відповідь, а Павло, розчулившись, випалив:

— Я тебе ще в Лодижині запримітив, Яремо! Тепер ми удвох не підведемо сотника.

Іван знайшов Макара Пилипенка та повідомив йому про таємний похід до Львова за дорученням Петра, про поповнення їхнього невеликого гурту Віктором Яремою. Макар аніскільки не здивувався, і разом з Іваном вони підійшли до друзів.

— Хлопці, це ми з Петром поручилися за вас перед Кривоносом, — повідомив Макар. — Вертайтеся цілими і про «язика» не забудьте. Цієї ж ночі вирушайте.

Було про що подумати четвірці козаків, от вони і стали радитися, як обдурити ляхів та вернутися живими зі Львова. Знову добрим словом згадали Санька, який був здатний на всілякі витівки. Він обов’язково придумав би щось незвичайне. Тут Андрієві пригадалося, як друзі познайомилися з дівчатами з Шаргорода, і він запропонував:

— Хлопці, а чи не переодягтися нам дівчатами, котрі втікають від козаків?

Якийсь час усі мовчали, а тоді Ярема промовив:

— Добре вам, а в мене ноги, як ходулі... Хто повірить, що такі дівки бувають?

Тут уже пішли суперечки: які з них вийдуть дівчата, де взяти одяг, як ходити... Довго сперечалися, сердилися один на одного, а Іван, слухаючи їх, зупинив і вирішив просто:

— Ми троє будемо дівчатами, а Ярема, найвищий з нас, буде нашим носієм, та ще й німим. Не хоче бути дівкою, то й не треба!