Холодного, але сухого жовтневого дня Богдан став об’їжджати війська. Не обминув і полк Максима Кривоноса. Сотня Петра Гусака вишикувалася побіля свого стану у святковому вбранні, а хто його не мав, так причепурилися, що виглядали по-козацькому хвалькувато.
Андрій з Іваном і двоє їхніх друзів стояли поруч із Петром Гусаком, як імениті козаки. Не довго чекали Хмельницького. Він з’явився з невеликим почтом у супроводі полковника Кривоноса. Під’їхавши, привітав усіх та подякував запорозьким низовим козакам за вірність та відвагу у війні з гнобителями землі рідної. Андрій ловив кожне слово любого йому полководця, і слова оті наче закарбувалися в його душі:
— Січовики, ми прийшли визволяти землю свою, яка більше тисячі років належала нам. Жили вірою православною християнською, як наші предки. Силою і хитрощами відібрали її у нас, але немає народу без своєї землі, нас воліли зробити рабами на нашій Отчизні. Будемо бити гнобителів, доки руки наші тримають шаблі і не звільниться земля наша від Речі Посполитої, а віра православна розквітне по всьому нашому краї. Та не кровію народу нашого це робитимемо, от і не хочу губити істинно руське місто Львів, хай воно і надалі буде світочем землі нашої. Поженемо далі ляха, на Замостя та Варшаву, доб’ємо ворогів землі нашої на їхній землі. Бийте до згину ляха, січовики, ви — оплот нашого війська...
Доки говорив Хмельницький, стояла така тиша, що навіть коні нашорошували вуха, а як закінчив Богдан, сотні голосів закричали хвалу своєму вождю та полководцю: «Слава Богдану! Веди нас далі!»
Після оглядин війська Богданом всі почали готуватися до подальшого походу. Сотня Гусака запасалася порохом, кулями та провіантом, а особливо всі поспішали спорядити собі доброго кожуха або теплого жупана. Чимало було невдоволених новим походом на Замостя, багатьом отаманам хотілося зайти до Львова з різних причин: одним хотілося слави, а інші знали, що Львів — заможне місто і в ньому буде чим поживитися. Ремствував і Павло, дошкуляючи Андрієві своїм невдоволенням:
— Ми тут воювали і ледве не згоріли живцем, а тепер... На біса нам те Замостя?
Підлужний терпів оті нарікання, а тоді випалив йому просто в очі:
— Тобі хочеться багатства людського, дідьки б тебе замордували... А якби при цьому ми були забиті? Навіщо воно тоді, дурна твоя голова?!
Це заспокоїло Павла, і він уже нікого не допікав, а став ретельніше готуватися до походу на Замостя. Перед самим виходом ще й негода заявила своє осіннє право на дощі та густі вранішні тумани з мрякою, волога проникала через одяг аж до кісток.
Частина війська ще вчора рушила на Замостя, а половина полку Максима Кривоноса поки що знаходилась під Львовом, оберігаючи обози повстанського війська. Дійшла черга й до сотні Петра Гусака вийти на охорону обозів та шляхів сполучення з військом, що вирушило в похід.
Майже вся сотня прямувала до Жовкви, інколи звертаючи в навколишні села та перевіряючи на постоях обозні загони. День був дощовим, і коні неохоче місили руду грязюку, а вершники, накрившись, хто чим зміг, тулились до теплих конячих спин. Підлужний і троє його друзів їхали разом. Андрій уважно слідкував за розбитим шляхом, боячись, що Орлик шугне десь у яму і тоді буде кепсько обом.
Попереду чулися крики і лайка, і хлопці, підігнавши коней, побачили якогось вершника, виваляного в багні і з закривавленим обличчям. Він, розмахуючи руками, щось гнівно розповідав сотнику.
Під’їхавши ближче, Андрій почув розповідь невідомого про вранішній набіг на їхню валку підвід з провіантом та зимовим одягом для війська Хмельницького. Петро уважно слухав утікача від зловмисників. Той розповідав, що грабіжники з татар хапали у селі все, що потрапляло під руку, а хто чинив спротив, рубали на місці. Коли побачили на межі села валку підвід, налетіли, як зграя вовків, і стали рубати обозних та не дуже численну охорону, мало кому вдалося втекти. Дядько тільки і встиг побачити, що це татари буджацькі. Він із ними вже бував у переймах і ті виверти добре пам’ятає. Скільки було татар, він не знає, але думає, що не менше сотні.
Петро Гусак покликав десятників і недовго про щось радився з ними. Макар Пилипенко під’їхав до своїх хлопців і передав наказ сотника виявити, де зараз татари, і сповістити про це. Десятка Макара відірвалась від сотні і повернула на схід, куди показував утікач з пограбованої валки. Макар вирішив звернути зі шляху і попрямував по лісостеповому краю, а наперед послав Івана з Андрієм.
Хлопці їхали, оглядаючись, у дощовій імлі, і попереду почули форкання та чвакання коней по баюрах. Швидко визначили, в який бік рухається валка, і повернулися назад до десятки.
Макар послав одного козака сповістити сотника про розкриття напрямку руху захопленої валки, а залишок десятки став вистежувати, які сили має ворог. Робити це було важко, але Іван вигадав, як підібратися до валки, що швидко сунула у східному напрямку. Зробивши подобу шапки татарина з буджацької орди, він тимчасово поміняв шаблю на татарську і, привітно махнувши рукою, крикнув:
— У такій мряці сам себе не взнаєш. Андрію, якщо щось не так, то пугукну совою. Прислухайся!
Невдовзі підійшла сотня, і Петро всім оголосив, що буде бій і жодного татарчука не варто залишати живим, інакше можуть бути чвари з татарською ордою. Стали готуватися до сутички. З’явився Іван і швидко розповів про кількість татар. Вислухавши його, Петро Гусак розділив сотню на дві частини, а десятку Макара послав до голови валки, щоб ніхто з буджаків не втік.
Десятка Макара об’їхала валку підвід та стала рухатись у попутному напрямку, доки не почула, що сотня нападає на татар. Ось уже стало чути лязкіт шабель, крики козаків до бою і татарський лемент. Степовики волали з переляку, бо не чекали такої швидкої розправи. Десятка Макара розвернулась і неспішно, розтягнувшись ланцюгом, попрямувала з оголеними шаблями до голови валки. На головному возі побачили тільки переляканого їздового. Їздовий від несподіванки вирячив очі на козаків, які з’явилися з імли. Він навіть віжки не випустив із рук, коли шабля одним помахом відтяла йому голову.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Присмак волі» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шлях до Замостя “ на сторінці 1. Приємного читання.