Розділ «От тобі й Шаргород »

Усі мовчали, а Петро таки кивнув головою.

Тепер Санько продовжував далі під постріли своїх товаришів, що відбивалися від ворогів:

— А поляки подумають, що вже треба здаватися, і також перестануть стріляти й кинуть зброю!

Петро дослухав Санька, трохи подумав, а потім махнув рукою:

— Лізь, Санько... Дідько його знає, може, так і станеться, Не горіти ж нам!

Після цих слів хлопці стали ще хутчіше стріляти по ворогах, а Санько, закинувши на піддахові балки мотузку, подерся нагору з палицею, на якій була прив’язана його сорочка. Андрій раз по раз отримував заряджену зброю і, вибравши слушну хвильку, цілився в поляків... Ядучий дим від вологого хмизу виїдав очі. Голота вже був під дахом вежі і намагався його пробити, щоб просунути назовні білий прапор.

— Не виходить, дебелий дах! — кричав Санько, стоячи на лагах основи даху.

— Паліть усі разом в одне місце! Треба пробити дірку для мого прапора! — просив згори Санько.

— Пальнуть, то ми пальнемо, от тільки б тобі зайву дірку в одному місці не зробити! — засміявся Павло Година і першим вистрілив туди, де показав Голота.

Утворилася невеличка дірка, і тоді всі, в кого в цей час були заряджені мушкети та пістолі, пальнули туди, тож і утворилася дірка розміром з добрий кулак.

— Добре, чорти, стріляєте в білий світ! — весело закричав Санько і додав: — Досить!.. Краще б ви в ляхах такі дірки робили, гульвіси!

Усі знову стати палити з бійниць, а Санько через деякий час спустився з-під даху і також почав стріляти.

Тим часом пальба з обох сторін поступово вщухати, і за мить Андрій, виглянувши в бійницю, не побачив перед вежею жодного з ворогів.

— Пане десятнику, — зауважив він, — уже нема в кого стріляти. Зникли ляхи!

— Виходимо звідси, поки не почаділи... Хутчіш! — наказав Петро, і хлопці зі зброєю напоготові стали перед дверима вежі, поки Макар їх відкривав.

Нарешті двері відчинились, і всі, мов корок з пляшки, висипали на сходинки.

— Куди вони поділися, дідько б їх забрав? Нема з ким воювати, — пробував жартувати Санько, але всі були зачумлені димом та напружені від невідомості, тож мовчки сходили донизу.

Де-не-де лунали постріли, а потім козаки почули переможні крики повстанців, які оволоділи фортецею. На майданчику перед вежею з’явилися збуджені козаки впереміж із повстанцями, зупинилися перед хлопцями Петра Гусака.

— А як ви раніше нас тут опинилися? Ми ж першими взяли фортецю?.. — вийшовши наперед, заявив повстанець із кошлатою рудою бородою і таким же волоссям.

Його відсторонив один із козаків, що також у перших рядах увірвався на майданчик.