Розділ «Перемоги і прорахунки »

Після перемоги повстансько-козацького війська під Пилявцями та Збаражем Богдан Хмельницький повів свої полки далі на захід, розділивши його на дві частини для подальшої зустрічі біля Львова. Він увесь час вів переговори з майбутнім королем Яном Казимиром про визнання автономії звільнених Військом Запорозьким земель, про зміцнення королівської влади над Україною та визнання її рівноправним складником Речі Посполитої.

На той час чимало діячів з української верхівки та майже вся еліта Війська Запорозького пов’язували майбутню долю України з Польщею, а всі біди, як вважалося, йшли від місцевих воєвод, євреїв, що орендували українські землі, та польської шляхти, яка нещадно гнітила народ.

Тепер однозначно відомо про скромність висунених вимог перед Річчю Посполитою на тлі грандіозних перемог Українського війська. І навіть обіцянки майбутнього короля про скасування Унії в Україні, про захист православної церкви та ліквідацію кварцяного війська на теренах України не могли гарантувати волю.

Далі йшла мова про амністію всіх учасників повстання, про збільшення числа реєстрових козаків до дванадцяти тисяч осіб, про право козакам судитися на рівних зі шляхтою та про підпорядкування Війська Запорозького лише владі короля, а не коронного гетьмана, Проте це були лише уявні милості та права. З іншого боку, наближалась зима і вести бойові дії було дуже важко: не вистачало харчів для армії та фуражу для коней, до зброї не вистачало пороху, з’явилися території, на яких чума стала забирати цілі поселення.

Богдан Хмельницький уже під Львовом розглядав укладення перемир’я з Річчю Посполитою, можливо, як деякий відступ на шляху до поставленої мети, а можливо, це було найбільшою політичною помилкою гетьмана, яка мала трагічні наслідки для української нації в її боротьбі за незалежність.