Розділ «Далі на захід »

Ніч після битви минула спокійно, а зранку, опісля сніданку, було отримано розпорядження Максима Кривоноса готуватися до походу на Захід. Поміж козаками пройшла чутка про поранення Кривоноса у груди і тяжкий його стан, а також про те, що Хмельницький не задоволений діями його війська при захопленні містечок та сіл. Сотники стали погрожувати розправою на смерть тим, хто грабуватиме населення та чинитиме свавілля.

Петро Гусак перед обідом зібрав свою сотню і довів до відома козаків усі заборони при просуванні війська на захід:

— Кожен, хто пограбує, зґвалтує або займеться побором, буде забитий киями!

Четвірка друзів ніколи не чинила насильства над місцевим людом, тож, як і більшість козаків, підтримала свого сотника. Полонених забрали у них з табору для передачі десь аж під Білу Церкву, і козаки без жалю дивились, як поляків повели з обозом на схід.

До вечора сотня була вже напоготові, щоб уранці вирушити в похід на Старокостянтинів, де ще були залишки ляського війська та німецьких найманців.

З табору вийшли, як зійшло сонце. Сотня Гусака була в охороні правого боку рухомого стану. По дорозі на Старокостянтинів усюди виднілися сліди втечі польського війська. Валялися перевернуті вози, а подекуди — багаті карети. Тіла вбитих були ще не прибрані і лежали майже оголені, не прикриті нічим. Тут уже літало вороння, яке шматувало тіла, залишені неприкопаними, та туші забитих коней.

Навкруги було видно сліди страхітливої поразки польського війська. На якійсь відстані від дороги, де їхала сотня Петра Гусака, інколи виднілись сліди розправи татар із польськими обозними та жінками, які супроводжували ляське військо. Тут лежали порубані чоловіки, жінки і декілька татар, котрі, напевне, потрапили під кулі тих, хто захищався. Майно та одяг були забрані, і їхні тіла чекали або дикого звіра, або ж поховання — можливо, хтось вириє могилу. Важко було на це все дивитися, але чим далі вони відходили від Пилявців, тим менше було слідів втечі. Де-не-де хлопці, перебуваючи в сторожі, помічали постаті людей, які слідкували за ними. Почувши вигуки козаків, ті ховалися в кущах та яругах.

Задовго до вечора військо Максима Кривоноса зупинилося неподалік від річки Случ і, виставивши вози та сторожові дозори, почало влаштовуватися на ніч. Давши своїм трохи часу на відпочинок, Петро Гусак відібрав з півсотні козаків, і вони попрямували до міста для виявлення ворожих залог. Побіля міста вже кружляли татарські вершники та декілька козацьких роз’їздів. При наближенні забахкали рушниці зі стін замку і кулі поранили кількох вершників.

— Не наближатися! Об’їдемо, роздивимось, та й годі!.. — гукнув Петро.

— Побачити б хоч одного того німчуру, я б із ним зійшовся... — з гумором промовив Санько Голота, а Павло шпигнув його:

— Та поки скакатимеш на нього, він і голову відстрелить!..

Усі стали кепкувати із Санька.