Розділ «У Хмільнику »

По дорозі Макар розповів Андрієві їхню легенду. Мовляв, вони — батько й син, шукають роботу та житло, бо повсталі селяни спалили їхній шинок.

— Так ми з вами, пане Макаре, багатії, проте обідрані, — засміявся Андрій.

— Який ти тепер багатій? Тебе з дому вигнали, а майно спалили. Ти тепер сіромаха, безхатько! — уперто напучував Пилипенко.

— Та все зрозумів. Скажу так: при батькові у шинку стояв і як треба наливав, за що вони нас і спалили, усе забрали, злидарі!

— Досить, досить, угомонися, синку... Ти ба, як сподобалося бути шинкарем, — уже веселіше сказав Макар.

Показалися крайні хати Хмільника, і двоє вивідувачів безтурботно йшли вулицею, роздивляючись усе довкола.

Подекуди зустрічалися різні перехожі та поодинокі вершники, що не звертали на них жодної уваги. Побачивши гарний дерев’яний будинок з прибудовами для худоби та чималими загонами для овець, Макар постукав у ворота. З’явився дебелий дядько з батогом у руці та з неприязно гаркнув:

— Чого це ви у ворота барабаните, як у свої власні? Геть звідси, у самих немає чого їсти!

— Та ми не їсти просити, а заробітку шукаємо... Зігнали нас із місця голодранці, усе наше вдам пішло, — сумно промовив Макар, а Андрій тільки кивав головою та топтався на місці.

— Я добре рахувати вмію і «Отче наш» знаю, я роботящий і не дурний, як каже мій батько... — запричитав Андрій.

— Рахувати тобі ще зарано, а от роботу можу дати, та й батькові знайду заняття, — згодився хазяїн, вислухавши такі жалібні зізнання.

Зайшли на дворище. Дядько сказав, що його звуть Денисом, та й повів показувати їхню роботу. Зайшли до стайні, і Макар запитав, куди поділися його наймити. Дядько сердито махнув рукою, відповів, що всі подалися до Хмеля. Тоді Макар присів на колоду і запитав Дениса:

— А скажи, добрий господарю, скільки шляхетського війська у вашому містечку перебуває?

Той став задкувати од Макара та мовчки подибав до дверей стайні, але тут стояв з ножем у руці Андрій.

— Кажи, Денисе, розповідай... Ми якраз від Хмеля сюди й прийшли! — уже суворіше промовив Макар і також, відсмикнувши сорочку, показав господарю ножа за поясом.

— Та дідько вас знає, за кого ви. Ну та вже добре, скажу... Шляхта вийшла з міста ще вчора зранку, а тут залишились такі, що як на них цикнеш, то вони й у штани накладуть, — похмуро відповів Денис.

— Добре, що сам розповів, не хотілося тебе змушувати. Правда, синку? — Макар весело підморгнув Андрієві і піднявся з колоди.

Вийшовши з двору, Макар шепнув Денисові:

— Не треба нікому говорити про нас. А спитають сусіди, то відповідай, що якісь люди заходили у пошуках роботи.