Розділ «Загадковості під Замостям »

Трійка вершників, незважаючи на втому, поспішала, щоб до ранку приєднатися до своєї сотні. Після півночі їх зупинив козацький роз’їзд. Дізнавшись, хто вони і звідки, запропонували відпочити в селищі Лабуньки. Влаштуватися треба на околиці, а то ближче до Замостя їх уночі не пропустять, там охорона Хмеля.

Знайшли якусь клуню, побіля якої було вже прив’язано з десяток коней. Попрохали їздових приглянути за їхніми скакунами, а самі влаштувалися спати на вільному місці.

Андрій прокинувся від вранішньої метушні у клуні, і хлопці, швидко піднявшись на ноги, вийшли зі свого нічного притулку. Вирішили тут не затримуватися і околицями Лабуньків попрямували до Замостя, де стояв полк Максима Кривоноса, а отже, і їхня сотня. Швидко розшукали місце розташування табору, і Андрій, залишивши товаришів побіля своїх, поспішив на звіт до пана сотника.

Діждавшись, доки з намету вийдуть десятники, Андрій, привітавшись із Макаром Пилипенком, скрушно похитав головою і зайшов. Петро Гусак відразу зрозумів, що є якісь негаразди. Вислухавши Андрія, заспокоїв його, запросив присісти до столу.

— Макаре, а йди-но сюди! — крикнув Петро.

Коли зайшов Пилипенко, також указав йому на місце за столом.

— Уже знаємо ми, що заможні ляхи гуртуються проти нас, але з нашими козаками такого ще не траплялося! — з гіркотою вимовив Петро. — Макаре, днів через три відправ людей у Раханє. Заберіть звідти Івана, бо як пронюхають ляшки, то заб’ють його, — розпорядився Петро.

Нині весь полк Максима Кривоноса відпочивав після вчорашнього невдалого наступу на замок, і козаки готувалися до наступних боїв. Вони також уже облаштувалися, і Павло нахвалявся перед Андрієм, що доручив коней Панасові, який і обмиє їх, і погодує. Уперше за цей час Підлужний посміхнувся, проте в наказному тоні промовив:

— За Гнідка головою відповідаємо. От заберемо Івана, тоді з нас двох він спитає!

Із приступом фортеці не поспішали, і пішли чутки, що Богдан хоче взяти за неї викуп. Щоправда, подейкували, що їхній полковник проти перемир’я з ляхами і хоче днями знову йти приступом. У ці дні посилено розповсюджувалися чутки про загибель людей від епідемії чуми в місті, від якої вже стали помирати вояки з козацького війська.

Петро всіх зібрав і відкрито розповів про появу чуми в їхньому та ворожому військах. Далі вийшов сотенний знахар Устим і розповів, як краще уникнути зарази. А коли не мине, то у нього і на цю заразу зілля знайдеться!

Наступного дня заклопотаний Павло Година вирішив попросити у знахаря ліків від чуми. Спочатку підійшов до Підлужного і почав говорити про героїчну смерть і про те, що його у Шаргороді чекає Яринка. Андрій слухав його, а тоді, вилаявшись, сказав:

— Чого ти від мене хочеш? Я тебе відпускаю до твоєї Яринки, відчепись тільки!

Павло не відходив від Андрія, стояв, ображено дивлячись на нього, а тоді жалісливо промовив:

— Не хочеться, Андрію, помирати від цієї страшної болячки. Піду я ліків просити в Устима, попрохаю і для тебе...

Тепер Підлужному стало все зрозуміло, і він, поплескавши Павла по плечу, заспокійливо сказав:

— Іди, Павле, може, тебе Устим пошле подалі...

Година хитрувато посміхнувся і сказав:

— Я таки піду і попрошу в нього ліків на весь наш гурт... Добре?