Уранці Петро Гусак уже очолив не тільки свою десятку, а й усю сотню верхових козаків. Після сніданку він не віддав своїм козакам наказу виїжджати, а звелів чекати розпорядження. Коли в полі попереду них зібралась сотня козаків, Петро неспішно повів усіх уперед. Андрій під’їхав до нього, запитав схвильованим голосом:
— Пане Петре, чому ми так пізно виїхали і не поспішаємо нікуди?
— На все свій час, Андрію... Тобі можу сказати, що попереду нас вийшли ще вночі близько двох тисяч повстанського війська — на вилазку в напрямку Старокостянтинова, — довірливо сказав Петро.
Андрій їхав та милувався навколишньою красою — ці місця були дуже привабливими: переліски чергували з вибалками, а деінде були і яруги з кам’яними виступами. Треба було долати чималий шлях, аби потрапити на інший бік тієї чи іншої завади. Проїхали чималу відстань, але нічого підозрілого не виявили. Не було й ворожих засідок.
У обідню пору Петро дав наказ спішитися у ближньому гайку, з якого добре було видно навколишню місцевість. Багато козаків уже вибрали собі місце для відпочинку. Вони позлазили з коней і походжали вперед та назад, розминаючи застиглі суглоби. Тут до Петра примчав гонець із передового гурту їхнього загону і схвильовано доповів:
— Польські вершники женуть нам назустріч повстанців та рубають їх, мов капусту!
— Розтягтися ланцюгом та бути готовими до бою! Праве крило поведе Пилипенко, — наказав Петро Гусак.
Козаки почали розтягуватися поміж деревами в одну лінію — для атаки, а здалеку вже було чути людський лемент, який став переходити в загальний ґвалт передсмертних викриків, проклять та благань про пощаду.
Із вибалка показалися перші втікачі, що без зброї мчали щодуху через поле, побіля якого у засідці стояла сотня козаків. Люди були в шаленому передсмертному переполосі й не чинили ніякого опору польським вершникам, які вимахували своїми довгими шаблями по незахищених головах повстанців. Усіх вразила шалена різня, на яку дивитися було моторошно, і деякі козаки вже поривалися до атаки, але владний голос Петра зупиняв їх. Тільки тоді, як з лощини вивалило ще декілька сотень людей, яких переслідували поляки, Петро гукнув:
— Макаре, закрий вибалок, а ми цих запеклих різників посічемо!
І сотня, розділившись навпіл, вискочила із засідки на тих, хто переслідував повстанців. Поляки рухалися швидко, відчуваючи себе невразливими, і лише тоді, як над полем понеслося козацьке «Пугу-пугу-пугу!», ляські вершники трохи охололи — хто призупинився та спробував розвернути коня, а хто, не зупиняючись, півколом повертав назад... Проте було вже запізно. Чувся хрускіт ворожих черепів, лунали передсмертні крики тих, хто тільки-но карав інших на смерть. Заразу самих убивць відлітали врізнобіч голови і руки, а від ударів деяких несамовитих козаків роздвоювалися тіла. Тепер уже смерть витала над тими, хто встиг перейти ярок і опинився під шаблями козаків, які ошаленіло всіх рубали, не чуючи благань про пощаду та про допомогу «Матки Боски»...
Підлужний, забувши про все на світі, носився по полю і безтямно крушив чужих вершників, не даючи їм опам’ятатися, з диким ревінням добивав поранених і ганявся за тими, кого ще не зарубали козаки.
З боку вибалка неслися на поміч драгуни, і Андрій помчав туди, рубаючи на ходу польських драгунів, які повертали з поля бою.
Сюди також неслися хлопці з другої половини сотні і не давали ворожим вершникам вибратись з яру на рівнину, а ті неспроможні були набути стрімкості, тож стали вразливими для козацьких шабель, і тут не одна шляхетська голова покотилася вниз, до яру. Нарешті поляки побачили, в якій вони опинилися скруті, і чимшвидше повернули коней назад та помчали вниз, залишивши у вибалку декілька десятків забитих.
Уже поверталися недавні втікачі від польських вершників, і деякі з них стали слізно дякувати козаків Гусака за такий чудодійний порятунок від неминучої смерті: «Бережи вас Господь, братчики, рятівники наші...» Петро запитав одного з повстанців:
— А де ваші сотники? Як вони в таку халепу влізли?
Той покрутив головою й відповів:
— Нікого вже немає... Порубали майже всіх... Ось оце нас стільки залишилося, а було...
Петро опустив голову, якусь хвилину помовчав, а тоді промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Присмак волі» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сотня Гусака “ на сторінці 1. Приємного читання.