Двоє друзів повернулись у табір. Підлужний швидко розшукав Петра Гусака, познайомив його зі своїм товаришем. Іван коротко розповів про себе, про службу, поранення і одужання...
— Приходь до нас, як підлікуєшся... Бачу, що ти хлопець завзятий, буде тобі і з нами чимало козацьких справ, — промовив Гусак, задоволено поплескуючи Івана по плечах, потім звернувся до Підлужного: — А зараз, Андрію, для гарного відпочинку нам запропонували розселитися в місті, у тутешніх людей, днів на три. Незабаром буде в нас важка та далека дорога, — повідомив новину і додав: — Можеш зараз іти з усіма, а коли твої друзі повернуться, скажемо, де тебе знайти.
Підлужний швидко зібрав пожитки, та перед тим, як попрямувати до міста, пішов з Іваном оглянути коней — Орлика та Гнідка.
Андрія вже чекали товариші, і обозний Панас повів козаків розселяти по домівках у місті. Підійшли до невеличкої хатинки з перекошеним тином. Панас кинув погляд на хлопців і зауважив:
— Тут небагато місця, піде одна людина на постій. Давай ти, Андрію... А поряд будуть твої друзі, у хаті напроти... Згода?
— Та нехай уже так, дядьку Панасе. Коли всі поряд, то буде добре! — відповів Підлужний і, відхиливши тин, зайшов у дворище.
Підійшов до дверей, постукав у них кулаком та став прислухатися, чи не обізветься хтось... Почувши позаду себе тихий жіночий голос, він оглянувся і побачив неподалік від себе жінку з дівчинкою, що тулилася побіля її ніг.
— Чи не на постій до нас із Соломійкою? — з цікавістю запитала жінка і відчинила двері ключем.
— Так! — сказав Андрій і став чекати запрошення увійти.
Жінка посміхнулася, гостинно промовила:
— Проходьте до хати... Мені веліли приготувати для одного вояка охайне ліжко, тож влаштовуйтесь.
У невеличкій кімнаті стояло біля вікна збите з дерева ліжко, вкрите цвітастим ліжником.
— Тут спатимете, а сніданок я подам уранці у саду, біля кабиці. Там буде зручно і затишно, — повідомила господиня.
— Мене звати Андрієм, — хлопець протягнув руку малій дівчинці, а та заховалася за спину матері.
І тоді жінка протягнула руку, коротко вимовила своє ім’я:
— Поліна. А доньку звати Соломійкою.
— От ми вже й знаємося один з одним, а тепер піду я... Можливо, друзів зустріну. Вони десь навпроти влаштовуються на нічліг, — ніяковіючи, вимовив Андрій і поспішив з дворища.
Неспішною ходою йшов у бік свого табору, сподіваючись зустріти друзів та провести до їхнього постою. Щось невловиме бентежило душу з самої першої хвилини зустрічі з господинею його тимчасового притулку. Так, не помічаючи часу, він пройшов майже версту, а потім, махнувши рукою, повернув назад!
Завернув у знайоме вже дворище. Побачивши у саду Поліну, підійшов і сказав, ніби виправдовуючись:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Присмак волі» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Солодкі яблука “ на сторінці 1. Приємного читання.