Розділ «Побіля Горині »

Уранці дізналися, що головне військо йде на Львів прямим шляхом, а полк Максима Кривоноса прямуватиме через Броди, збираючи докупи татарські загони, які розбрелися для захоплення здобичі та ясиру, за чутками, аж до самого Кременця. Дуже не подобалося козакам, що їхні «помічники» роблять набіги за здобиччю по українських землях, тож палали ненавистю до них. Але була й гарна новина: для припинення свавілля ординців на землях Волині з їхнім військом перебуватиме Богдан Хмельницький.

Полк Кривоноса рухався попереду багатотисячного війська і вивідував усе, що діялося попереду, до десяти верст.

Шлях був не з легких для людей, а для коней особливо. Дорога проходила по якійсь височині, звідки подекуди було видно на десятки верст. Десь далеко синіли переліски, які чергувалися з нескінченними рівнинами, а то на рівнині можна було зустріти й гору, що поросла деревами, або просто гору з каміння, що лежить у повному безладі. Краєвиди були тут надзвичайно гарні, і Андрій Підлужний милувався цією місцевістю, дякував Богові за те, що відкрив таку красу для живих своїх створінь.

Усім хотілося побачити бодай один загін ненаситних ординців та затребувати повернути безвинний люд на волю, бо не було ж такої угоди, щоб брати у полон мирних мешканців. Уже наближався вечір, але не зустріли жодного татарина, і навіть жодної живої душі не було видно в цих місцях. Треба було триматися ближче до свого війська, і Петро Гусак додавав ходи своїй кобилі Паві, а за ним уся сотня неслась до умовного місця побіля річки Горинь.

Жовтневий день швидко віддав останні сонячні промені, і нічого не лишалось, як ставати табором на ніч. Поки ще було видно, знайшли придатне місце і, оглянувши все навколо нього, Петро поставив варту з трьох боків. Табір влаштували під невеликою кам’яною горою, і спритні хлопці швидко знайшли струмки з водою та сухостій для вогнищ.

Уже вшістьох друзі лаштувалися до прохолодної ночі, тягаючи сухе гілляччя для вогнища і збираючи трав’яний сухостій під боки. Коли забезпечили себе всім необхідним для ночівлі, розпалили вогнище і дістали з торбинок нехитрий харч — сушену рибу та затверділі загреби. Коли небо стало чистим від хмаринок, усі побачили вузенький ріжок молодого місяця, що, немов човник, висів там ріжками догори.

— Хлопці, рахуйте гроші і торохтіть ними, щоб місяць почув і побачив... То будуть у вас великі гроші! — голосно вигукнув Санько і поліз щось шукати у поясі.

— Так оту кого гроші водяться! Ану показуй! — грайливо причепився до нього Андрій.

А Санько, не звертаючи ні на кого уваги, дістав якісь копійчини і, склавши у долоні, став трясти ними і бити об коліно, демонструючи оманливе торохтіння удаваними грошима.

— Оце як торохтить, так у кишеню маю покласти! — промовляв Санько вголос, а тоді став крутити навколо себе і додав: — З чотирьох боків, гроші, поспішайте, в Санькову кишеню стрибайте.

Тут уже хлопці не витримали і підняли такий регіт, що прибіг Макар і посварився Санькові кулаком:

— Знову ти підняв лемент, Санько! От всипле тобі Петро по спині!

Уже тихіше хлопці продовжили розважатись, а тоді Іван попрохав Андрія, щоб той розповів про зірки та сузір’я, і Підлужний охоче ділився з козаками своїми знаннями зоряного небосхилу...

Усіх розбудила вранішня прохолода, і хоч як хлопці тулилися один до одного і натягували на себе жупани, вставати довелося до сходу сонця. Швидко розпалили вогнища, і Петро вирішив не поспішати з роз’їздом, а нагодувати людей гарячою їжею. Кожна десятка швидко приготувала собі пшоняний куліш — хтось на воді, а в декого знайшовся і шматочок сала для смаку.

Після снідання Петро Гусак відібрав четвірку вістових козаків до полковника Кривоноса, а сотня продовжила свій шлях уздовж річки Горинь у пошуках броду. Покликавши до себе четвірку друзів, сотник призначив старшим Івана і послав їх уперед шукати якусь мілину або брід. Хлопці, не вагаючись, швидко перевірили зброю, захопили з собою луки і, обігнавши сотню, поскакали вперед у пошуках броду.

Невдовзі побачили наїжджений шлях, що вів під гору, убік від річки, і збагнули, що тут може бути брід. Андрій з Іваном увійшли на конях у річку і, тримаючи напоготові зброю, стали переходити на протилежний берег. Орлику недуже подобалася холодна вода, і він форкав від невдоволення. Посеред річки течія була сильнішою, та він, ступаючи обережніше, усе ж ішов уперед. Так мало-помалу вони вийшли на берег і, махнувши хлопцям, стали оглядати прибережні кущі та лісок, що підступав просто до річки.

Вони все уважно обдивилися і, не помітивши ніяких слідів та засідок, повернулися до річки, стали пробувати брід на ширину переходу. Вибрались до своїх і поставили палю на тому місці, де треба заходити у воду. Іван послав Санька сповістити Петра про знайдений брід, а решта, сховавши коней, залишилися спостерігати за місцем переходу.

Через деякий час на тому боці з’явилися четверо вершників, які їхали вздовж берега. Хлопці завмерли, спостерігаючи за ними, і Андрій з Павлом стали приладнувати стріли. Іван їх зупинив:

— Хлопці, не дурійте... Видно ж, що це татари. Нам заборонено встрявати з ними у сутички.