При внутрішньочеревних розривах сечового міхура перитонеальні симптоми розвиваються повільно, наростають поступово (протягом 2-3 діб), виражені слабо і непостійно, що нерідко буває причиною пізньої діагностики сечового перитоніту. Потрапляння в черевну порожнину інфікованої сечі призводить до ранішої появи клінічної картини розлитого перитоніту, однак при цьому на перший план виступає клініка динамічної непрохідності кишок. У 50-80 % випадків потерпілі з поєднаними пошкодженнями сечового міхура знаходяться в стані колапсу і шоку, що суттєво змінює характер клінічних проявів і затрудняє своєчасну діагностику. Ізольовані переломи кісток таза з навколоміхуровою гематомою також можуть проявлятися болями, дизурією, напруженням і болючістю передньої черевної стінки при пальпації, затримкою газів, випорожнень і сечі. Ці симптоми, імовірно, пов'язані з подразненням гематомою парієтальної очеревини, здавленням шийки сечового міхура.
N.B. Підозра на пошкодження сечового міхура – показання до застосування спеціальних досліджень, які дозволяють підтвердити факт пошкодження, визначити його вид і спланувати лікувальну тактику.
Діагностика
Діагностична катетеризація – найбільш простий і доступний метод діагностики пошкоджень сечового міхура, який не потребує високої кваліфікації та спеціальної апаратури. Катетеризацію слід виконувати обережно, м'яким катетером, при відсутності ознак пошкодження сечівника. Ознаки, що вказують на пошкодження сечового міхура: відсутність або незначна кількість сечі в сечовому міхурі у пацієнта, який тривалий час не мочився; велика кількість сечі, яка значно перевищує фізіологічну ємність сечового міхура; домішки крові в сечі (необхідно виключити ниркове походження гематурії); невідповідність об'ємів рідини, що вводиться і виводиться по катетеру (позитивний симптом Зельдовича); рідина, що виведена по катетеру (суміш сечі й ексудату) містить до 70-80 г/л білка.
Лапароскопія і лапароцентез – широко застосовуються для виявлення крові і сечі в черевній порожнині. Введений у черевну порожнину катетер почергово спрямовують у підреберні ділянки, в здухвинні і в порожнину таза, видаляючи шприцом вміст черевної порожнини. При отриманні крові, рідини з домішками жовчі, кишкового вмісту або сечі діагностують пошкодження внутрішніх органів і виконують невідкладну лапаротомію. У випадках, коли по катетеру рідина не надходить, у черевну порожнину вводять 400-500 мл фізіологічного розчину натрію хлориду, а потім відсмоктують і досліджують на домішки крові, діастази і сечі. Негативний результат лапароцентезу дозволяє утриматись від лапаротомії.
Висхідна цистографія – "золотий стандарт" діагностики пошкоджень сечового міхура, який дозволяє виявити порушення цілісності сечового міхура, провести диференціальну діагностику між внутрішньочеревним і позаочеревинним розривами, встановити наявність і локалізацію запливів. Окрім високої інформативності, метод безпечний, не обтяжує стан потерпілого; не викликає ускладнень від потрапляння контрастної речовини в черевну порожнину або навколоміхурову .клітковину (при виявленні розриву за цисто- графією виконується оперативне втручання з осушуванням черевної порожнини або дренуванням запливів). Проведення ретроградної цистографії доцільно сполучати з пробою Я. Б. Зельдовича (рис. 8.7).
Методика виконання: по катетеру в сечовий міхур повільно вводять не менше 300 мл 10-15 % розчину контрастної водорозчинної речовини на 1-2 % розчині новокаїну з антибіотиком широкого спектра дії, після чого виконують рентгенографію.
Оцінка результатів: основна рентгенологічна ознака пошкодження сечового міхура – наявність контрастної речовини за його межами (заплив), побічна – деформація і зміщення міхура догори або вбік. Побічні ознаки частіше спостерігаються при позаочеревинному розриві і навколоміхурових гематомах.
Ознаки позаочеревинного розриву – нечіткий контур сечового міхура, розпливчатість, запливи рентгеноконтрастної речовини в навколоміхурову клітковину у вигляді окремих смуг (язиків, променів, що розходяться) при невеликих розривах; хмароподібної тіні – при середніх; суцільного затемнення без чітких контурів – при великих розривах.
Екскреторна урографія з низхідною цистографією в більшості випадків пошкодження сечового міхура малоінформативна у зв'язку з тим, що концентрація контрастної речовини недостатня для виявлення запливів сечі, тому застосування її для діагностики недоцільне.
УЗД дозволяє виявити вільну рідину в черевній порожнині, рідинні утворення (урогематому) в клітковині малого таза, згустки крові в порожнині сечового міхура або відсутність візуалізації сечового міхура при його заповненні по катетеру. Застосування УЗД зараз обмежене з огляду на те, що пацієнтам з політравмою частіше виконують КТ – більш інформативний діагностичний метод.
Рис. 8.7. Ретроградна цистограма: а – внутрішньочеревний розрив сечового міхура, контраст у черевній порожнині; б – відрив шийки сечового міхура
Незважаючи на те, що КТ – метод вибору для дослідження тупих і проникаючих травм живота і таза, його рутинне застосування навіть при повному сечовому міхурі недоцільне, оскільки неможливо віддиференціювати сечу від транссудату. З цієї причини з метою діагностики пошкоджень сечового міхура слід виконувати КТ в поєднанні з ретроградним контрастуванням (рис. 8.8).
Лікування
Підозра на пошкодження сечового міхура – показання до екстреної госпіталізації пацієнта. Лікувальна тактика залежить від характеру пошкоджень сечового міхура і поєднаних травм інших органів: при наявності симптомів шоку до оперативного втручання проводять протишокові заходи; при забої і неповному розриві сечового міхура проводять консервативне лікування: призначають ліжковий режим, гемостатичні, знеболюючі, антибактеріальні й протизапальні препарати; для попередження двоетапного розриву в сечовий міхур установлюють постійний сечовий катетер. Тривалість дренування сечового міхура індивідуальна і залежить від тяжкості травми, загального стану пацієнта, характеру пошкодження, тривалості гематурії, тривалості резорбції тазової гематоми (в середньому 7-10 діб). Перед видаленням уретрального катетера необхідно виконати цистографію і пересвідчитись у відсутності запливів контрастної речовини; лікування повних закритих пошкоджень завжди оперативне.
У післяопераційному періоді проводять антибактеріальну, гемостатичну, протизапальну, інфузійну терапію, стимуляцію перистальтики кишок і корекцію порушень гомеостазу.
Тривалість дренування черевної порожнини і сечового міхура визначають індивідуально, залежно від особливостей перебігу післяопераційного періоду. При цьому орієнтуються на показники інтоксикації, тривалість гематурії, наявність інфекційно-запальних ускладнень.
Рис. 8.8. КТ з ретроградним контрастуванням: позаочеревинний розрив сечового міхура, рідина у навколоміхуровій клітковині
Ускладнення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пошкодження сечового міхура“ на сторінці 2. Приємного читання.
