– а) однобічний;
– б) двобічний.
• 3. За наявністю інфекційного компоненту:
– а) асептичний;
– б) інфікований.
• 4. За перебігом захворювання:
– а) первинний;
– б) рецидивний.
Клінічна картина
У більшості випадків гідронефроз перебігає безсимптомно, що є причиною пізньої його діагностики з високою частотою виконання органовидаляючих операцій. Клінічні прояви гідронефрозу різноманітні і залежать від тривалості захворювання, наявності інфекції, конкрементоутворення, ретенції сечі в мисці, а також від наявності одно- чи двобічного ураження нирок. Характер больових проявів буває різноманітним. У ділянці нирки вони бувають тупими, постійними, розпираючими, нападоподібними, які проявляються у вигляді кольок. Між вираженістю больового синдрому та ступенем анатомічних змін прямої залежності не прослідковується. На висоті нападу може бути нудота, блювання, підвищення температури тіла, що вказує на ускладнений перебіг гідронефрозу.
Часте приєднання інфекції викликає підвищення температури, інколи з лихоманкою. Хронічна піурія є ознакою інфікованого гідронефрозу. Пієлонефрит є типовим ускладненням гідронефрозу. Порушення пасажу сечі, постійний її застій у нирковій мисці, мисково-ниркові рефлюкси сприяють проникненню інфекції в інтерстиціальну тканину нирки. Наявність інфекції в нирці при гідронефрозі накладає відбиток на клінічну картину та перебіг патологічного процесу, вибір передопераційної підготовки та подальше лікування.
Гематурія є другим за частотою симптомом гідронефрозу. Вона виникає у результаті підвищення внутрішньомискового тиску та розриву форнікальних вен на початкових стадіях гідронефрозу. У пізніших стадіях гідронефрозу, коли порушення прохідності мисково-сечовідного сегмента призводить до глибоких структурних змін у нирці, порушення і рубцювання форнікального апарату, гематурія може бути пояснена кровотечею з варикозно розширених вен внаслідок стазу сечі.
Діагностика
Анамнестичні дані та фізикальні методи діагностики можуть дати підстави для попереднього діагнозу. Функція нирок повинна оцінюватись комплексно з метою повної уяви про зміни паренхіми ураженої та контрлатеральної нирки. Дослідження обов'язково повинне проводитись у незагостреному періоді, особливо при ускладненому гідронефрозі.
До основних методів діагностики слід віднести ультразвукове дослідження та рентген-радіологічні методи. Ультразвукове дослідження є скринінговим методом. З його допомогою визначають: розмір нирки, товщину паренхіми та характеристику її структури, розміри чашечок та миски, стан внутрішньониркової гемодинаміки за даними визначення індексу резистентності внутрішньониркових артерій (IP), норма не менше 0,7.
| Клінічна класифікація гідронефрозу: |
| 1 стадія – пієлоектазія (розширення тільки ниркової миски з помірним порушенням функції нирки). |
| II стадія – прегідронефроз (розширення ниркової миски і ниркових чашечок – гідрокалікоз, зменшення товщини паренхіми нирки з вираженим порушенням її функції1). |
| III стадія – гідронефроз (атонія ниркової миски, атрофія паренхіми, втрата функції нирки). |
| • загальний аналіз крові, | • радіоізотопна ренографія; |
| • загальний аналіз сечі; | • динамічна нефросцинтиграфія; |
| • креатинін сироватки крові; | • аналіз сечі за Нечипоренком; |
| • УЗД нирок; | • бактеріологічне дослідження сечі |
| • оглядова урографія; | з визначенням чутливості збудників до |
| • екскреторна урографія; | антибактеріальних препаратів. |
| • діурезна урографія. |
Рентгенологічні методи дослідження займають провідне місце у діагностиці гідронефрозу. Оглядова урографія в більшості випадків виявляє рентгенконтрастні конкременти. Збільшена тінь нирки вказує на порушення відтоку сечі.
Екскреторна (інфузійна) урографія займає головне місце в діагностиці гідронефрозу (рис. 7.3) для отримання об'єктивної інформації про стан функції нирки, уродинаміку та анатомічні особливості верхніх сечових шляхів. Велике значення необхідно надавати відстроченим урограмам. На відстрочених урограмах через 40, 60, 90,120 хвилин і більше є можливість судити про час появи контрастної речовини в порожнинній системі нирок, про заповнення нею миски та появу її в сечоводі. За даними інфузійної урографії можна визначити протяжність стриктури мисково-сечовідного сегмента та ступінь порушення уродинаміки.
Рис. 7.3. Додаткова нижньополярна судина правої нирки, правобічний гідронефроз, конкремент миски правої нирки: а – оглядова урограма; б – екскреторна урограма на 7 хвилині; в – на 15 хвилині
Діурезна урограма є обов'язковим методом обстеження при виконанні екскреторної урографії у хворих на гідронефроз і дозволяє провести диференціальну діагностику між ідіопатичним розширенням ниркової миски без порушення прохідності мисково-сечовідного сегмента та гідронефрозом. Діурезна урографія проводиться за наступною методикою: після виконання класичної екскреторної урографії на 60 хвилині внутрішньовенно вводять 1,0 мл фуросеміду та виконують рентгенограму нирок через 5 хвилин. Повна евакуація рентген контрастної речовини з чашечок і миски після діурезного навантаження є ознакою відсутності обструкції мисково-сечовідного сегмента. Відсутність евакуації або часткова евакуація рентгенконтрастної речовини є ознакою обструкції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Гідронефроз“ на сторінці 2. Приємного читання.
