Найбільш розповсюджений симптом пухлини Вільмса у дітей – безсимптомне виникнення пухлини, що пальпується (61,6%). Найчастіше новоутворення виявляють при огляді дитини, коли немає ніяких скарг (9,2 %). Можливе виникнення макрогематурії (15,1 %), закрепів (4,3 %), зниження маси тіла (3,8 %), сечової інфекції (3,2 %), діареї (3,2 %). Менш розповсюдженими симптомами є: нудота, блювання, біль, виникнення абдомінальної грижі при наявності пухлини великих розмірів та підвищення артеріального тиску (AT).
Діагностика
При підозрі у дитини на пухлину Вільмса потрібне термінове комплексне обстеження з використанням рентгенологічних, радіоізотопних, ультразвукових та інших методів. У загальному аналізі крові можна відзначити зниження рівня гемоглобіну і зміну кількості лейкоцитів. У сечі виявляються еритроцити. Екскреторна урографія є специфічним для виявлення пухлини Вільмса методом, але не завжди достатньо інформативна при пухлинах невеликих розмірів, диференційній діагностиці об'ємних утворень, що виходять із нирки, від позаниркових, наприклад, нейробластоми наднирника.
УЗД нирки дозволяє виявити об'ємне тканинне утворення в нирці, провести диференційну діагностику з кістозними утвореннями.
МРТ та КТ черевної порожнини і заочеревинного простору є одними з найточніших методів виявлення пухлини Вільмса, оцінки стану реґіонарних лімфатичних вузлів та навколишніх органів і тканин. Ці види дослідження вважаються в даний час обов'язковими перед початком лікування.
Ниркова артеріографія використовується при неможливості підтвердити діагноз іншими методами.
Рентгенограми грудної клітки і черепа виконують для виявлення метастазів у легенях і в кістках черепа.
Венокаваграфія використовується для виявлення проростання пухлини в нижню порожнисту вену і визначення положення нижньої порожнистої вени щодо пухлини.
Радіоізотопне сканування скелета застосовується для виявлення метастазів у кістках. Для виявлення метастазів у печінці використовують УЗД і радіоізотопне сканування печінки.
Одним із напрямків підвищення ефективності ранньої діагностики пухлини Вільмса є пошук специфічних маркерів цієї пухлини. Найбільш перспективним вважається визначення тканинного поліпептидспецифічного антигену, що є сироватковим маркером пухлинної активності. У хворих з пухлиною Вільмса його рівень достовірно підвищений порівняно з пацієнтами з доброякісними новоутвореннями нирок і здоровими.
Черезшкірна пункційна біопсія пухлини для встановлення діагнозу не виконується, бо може призвести до небажаних наслідків та ускладнити перебіг захворювання.
Точний діагноз повинен включати як стадію пухлинного процесу, так і гістологічну характеристику новоутворення. Наприклад, діагноз може бути наступним: пухлина Вільмса, стадія II, сприятлива гістологія або стадія II, несприятлива гістологія.
Диференційна діагностика
Диференційну діагностику пухлини Вільмса необхідно проводити з простою кістою нирки, гідронефрозом, полікістозом, тромбозом ниркової вени, карбункулом нирки, ксантогранулематозним пієлонефритом. Найбільші труднощі в доопераційному періоді представляє диференційна діагностика пухлини Вільмса з іншими новоутвореннями нирки.
Лікування
Найкращих результатів дозволяє досягти мультимодальний підхід, що включає оперативне лікування, хіміо- та променеву терапію.
Операція при пухлині Вільмса полягає у видаленні первинного пухлинного вогнища. З цією метою проводиться або резекція нирки, або її видалення (нефректомія). Одночасно з цими втручаннями проводиться видалення одиночних метастазів (при їх наявності): резекція печінки або легені.
Променева терапія при пухлині Вільмса проводиться за різними схемами. Вона застосовується як до операції, так і після неї, а також під час операції.
Крім того, променева терапія використовується і при пізніх стадіях пухлини, коли процес зайшов занадто далеко і виконати операцію не видається можливим. Наразі одним із перспективних методів вважається застосування поліхіміотерапії, тобто по-
| Прогноз |
| Прогноз у дітей з нефробластомою сприятливий. Трьохмодальна терапія призводить до одужання 80-90 % хворих. При своєчасному та адекватному лікуванні загальне виживання хворих складає: · I стадія: 80-90 %; II стадія: 70-80 %; III стадія: 30-50 %; IV стадія: менше 20%. |
єднання кількох хіміопрепаратів. Найчастіше в хіміотерапії пухлини Вільмса застосовують такі препарати, як доксорубіцин, вінбластин, вінкристин тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пухлина Вільмса“ на сторінці 3. Приємного читання.
