Усі, хто був недалеко від Василя, на хвилинку затримались, щоб зібратися, і от уже десятка зо півтора козаків помчали за втікачами, а серед них були Андрій, Іван та Павло.
Невдовзі побачили попереду поляків, котрі вирвалися з оточення, і з особливим завзяттям стали їх наздоганяти. Драгуни збагнули, що їм не втекти, тож швидко та одностайно крутнулися і з вигуками помчали назустріч козакам. Сутичка ставала неминучою, і Андрій, прихилившись до шиї Орлика, миттєво оглянув ворогів, вибираючи собі противника. Старші козаки закричали в захваті зустрічного бою:
— Пугу, пугу, ляхів — у дугу!
За мить хрускіт кісток та лязкіт шабель змішалися з кінським іржанням та гупанням об землю людських тіл.
Поляки з люттю бились, і вже не один козак звалився у смертельних судомах. Андрій, незрозуміло чому, проскочив стрій польських драгунів і, розвернувшись, підступився до купи вершників, які схрестили шаблі у герці. Не зовсім вдало рубались козаки, а може, драгуни були досвідченішими, бо половина козаків уже лежали на землі чи плазували, волаючи від болю.
Андрій побачив, що Іван б’ється з двома поляками, і, підскочивши, з люттю рубонув одного ворога поперек спини. Лях, не видавивши із себе ані звуку, мов мішок, завалився набік. Іван крикнув товаришеві:
— Давай, трощи їх, бо не буде нам дороги додому, Андрію!
Це додало сили, і він, розвернувшись, став рубатися з поляком, який затято насідав на Павла Годину. Той був геть закривавлений і ледве відбивався від кремезного драгуна.
Ще декілька козаків повилітали із сідел від ударів польських шабель, і Андрій помітив, що поляки вже чисельно переважали козаків, але ті впевнено рубалися, прагнучи перемогти драгунів. Уже на одного козака випадало по двоє ляхів, і Андрій знову відчув, що сили полишають його, бо не так спритно відбивається від ворожих вершників.
— Будемо вириватися за моїм сигналом! — гукнув Іван, проте його голос уже не гримів так сильно, як на початку бою.
Андрій прокричав у відповідь лише одне слово:
— Будемо!..
Але їх так щільно обступили польські драгуни, що вирватись було майже неможливо, і бій продовжувався хоч уже і не на рівних, але без явної переваги одної чи іншої сторони. Тут Андрій почув крик Івана і побачив, як його побратим зсувається по череву Гнідка.
— Іване, Іване, я допоможу! Тримайся! — кричав Андрій.
Іван уже лежав на землі, а Гнідко нахилився над ним, ніби закриваючи собою хазяїна.
Перевага схилилась на бік драгунів, і от офіцер, відтіснивши своїх убік, став підступатися до Андрія, мабуть, прагнучи й собі дістати перемогу, бо він увесь час перебував під захистом підлеглих і його шабля ще не закровила жодного козака.
— Кінец тоб’є, холопе! — весь час вимовляв він.
Намагався рубонути по Андрію. Хлопець уже майже вибився із сил, проте вдало відбивав випади не дуже міцного офіцера.
Павла оточили драгуни, і він не міг допомогти Андрієві. Тут підскочив поляк, щоб, мабуть, догодити пану офіцеру і загнати Андрія просто під його шаблю. «Невже це кінець? А як же далі? Як Даринка, синочок?» — проносилися в голові Андрія швидкоплинні думки.
І тут він побачив, як над головою офіцера промайнув аркан і той, ніби птах, широко розкинувши руки, вилетів із сідла. Гупнув об землю своїми важкими сідницями, а ворогуючих вершників миттєво оточили татари. Хто з поляків не встиг викинути шаблю, був розсічений ординцями.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Присмак волі» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кривавий шлях “ на сторінці 5. Приємного читання.