Розділ 40. Валаам

Ось народ, що окремо живе,

і серед людей не числиться.

Хто ж перелічив порох Якова,

і хто порахував пил Ізраїлів?

Хай душа моя помре смертю праведного,

і кінець мій хай буде такий, як його!”

Валаам визнав, що він прийшов проклясти Ізраїля, але виголошені ним слова різко суперечили настрою його серця. Він змушений був благословляти, в той час як душа була сповнена проклять.

Дивлячись на табір Ізраїля, Валаам з подивом відзначив їхнє процвітання. Йому розповідали, що це був народ відсталий і неорганізований, від розбійницьких банд якого кишів край; що ізраїльтяни були лихом і жахом для навколишніх народів, але побачена ними картина суперечила цим твердженням. З усього було видно, що численний та ідеально організований табір характеризувався належною дисципліною та порядком. Він зрозумів, з якою прихильністю Бог ставиться до Ізраїлю, а також незаперечний факт, що Його вибраний народ є особливим суспільством. Їх не можна було порівняти з іншими народами, оскільки вони стояли вище від усіх. “…Народ, що окремо живе, і серед людей не числиться”. Коли ці слова були виголошені Валаамом, ізраїльтяни, справді, не мали постійного місця проживання; Валаам нічого не знав і про особливість цього народу, про його звичаї та спосіб життя. Але наскільки гідним подиву є виконання цього пророцтва в майбутній історії Ізраїлю! Протягом усіх років полону, впродовж усіх століть розпорошення серед інших націй, ізраїльтяни залишалися особливим народом. Так і сучасний Божий народ — правдивий Ізраїль, хоч і розпорошений поміж усіма народами, є лише чужинцем на землі, але громадянство якого на Небесах.

Валаамові було показано не тільки історію єврейського народу, як нації. Він бачив зростання та розквіт правдивого Божого Ізраїлю аж до кінця часу. Він бачив особливе милосердя Всевишнього до тих, котрі люблять і бояться Його. Пророк бачив, як Божа рука підтримує тих, котрі йдуть долиною смертної тіні. Він бачив, як вони виходять з могил, увінчані славою, честю і безсмертям. Валаам бачив радість викуплених у нев'янучій славі оновленої землі. Споглядаючи цю картину, він вигукнув: “Хто ж перелічив порох Якова, і хто порахував пил Ізраїлів?” Дивлячись на вінці слави на кожному чолі, на сяючі радістю обличчя, на нічим не затьмарене щастя вічного життя, він урочисто виголосив молитву: “Хай душа моя помре смертю праведного, і кінець мій хай буде такий, як його!”

Якби Валаам захотів прийняти послане Богом світло, він вчинив би за своїми словами, — негайно розірвав би усякі зв'язки з Моавом. Він не зловживав би далі Божою милістю, але глибоко розкаявшись, навернувся б до Нього. Та Валаам полюбив винагороду неправедну і був сповнений рішучості отримати її.

Балак сподівався почути прокляття, яке, немов моровиця, впало б на Ізраїль, та почувши слова пророка, він гарячково вигукнув: “Що ти вчинив зі мною? Я взяв тебе, щоб ти прокляв моїх ворогів, а ти їх поблагословив!” Валаам, бажаючи виправдатись, заявив, що ці слова були сказані під дією незалежної від нього Божественної сили і він змушений виконувати Божу волю. Він сказав: “Чи ж не те, що Господь вкладе в мої уста, я мав би говорити?”

Але й тепер Балак не відмовився від свого наміру. Він подумав, що це імпровізоване видовище, яким був багатолюдний табір євреїв, так налякало Валаама, що той не наважився застосувати проти них свої чари. Цар вирішив поставити пророка в таке місце, звідки було видно лише невелику частину табору. Якщо Валаам прокляне хоча б ту частину Ізраїлю, тоді увесь табір буде приречений на знищення. Наступна спроба мала місце на верхів'ї Пісги. Знову було споруджено сім жертівників, і принесені ті самі жертви, що й раніше. Цар і його князі залишилися біля жертівників, а Валаам вирушив, щоб зустрітися з Богом. Знову пророкові була дана божественна вістка, яку він був безсилий змінити або приховати.

Повернувшись до людей, які нетерпляче очікували його, Валаам почув запитання: “Що сказав Господь?” Його відповідь, як і попередня, наповнила жахом серця царя і князів:

“Бог — не людина, щоб неправду казати,

і не син людський, щоб Йому каятись.

Чи ж Він може сказати — і не зробити,

чи Він може говорити — і не виконати?

Тож я одержав наказ — поблагословити;

Він поблагословив, а я того не відкличу!

Він не побачив нечестя у Якова,