Розділ 67. Спіритизм: стародавній і сучасний

Біблійна оповідь про відвідини Саулом жінки з Ен-Дора залишається джерелом непорозумінь для багатьох дослідників Біблії. Декотрі вважають, що Самуїл насправді говорив з Саулом, але Біблія містить чимало доказів для спростування такої точки зору. Якщо, як доводять декотрі, Самуїл був уже на небі, то його мала викликати звідти певна сила: чи то Божа, чи сатанинська. Ні на мить неможливо повірити в те, що сатана володіє силою зпровадити святого Божого пророка з небес, щоби підтвердити чаклування нечестивої жінки. Не можна також припустити, що Бог покликав його у печеру відьми, оскільки Господь вже раніше відмовився спілкуватися зі Саулом через сни, а також через урім та пророків (див.1 Самуїлова 28:6). Саме ці засоби спілкування були призначені Самим Богом. Він не міг залишити їх осторонь, щоб передати Свою вістку через агента сатани.

Вже сама ця вістка красномовно свідчить про її походження. Мета її була в тому, щоб привести Саула не до покаяння, а до загибелі, а це — ніщо інше, як діло сатани, а не Бога. Більше того, сам факт, що Саул звернувся за порадою до чарівниці, є, як зазначає Святе Письмо, однією з причин того, що Бог відкинув його і залишив на погибель: “І помер Саул за своє беззаконня, яке вчинив проти Господа і проти слова Господнього, якого він не дотримувався, а також за те, що шукав поради у тієї, яка спілкувалася з духами, питаючи в них, а не в Господа; за це Він убив його, а царство його передав Давидові, Єссеєвому синові” (1 Хронік 10:13—14). Тут ясно сказано, що Саул питав чарівницю, а не Господа. Він спілкувався не із Самуїлом — Божим пророком, а через посередництво чарівниці розмовляв із сатаною. Сатана не міг прикликати справжнього Самуїла, а сам набував його вигляд, щоб обманути людей.

Майже усі види стародавнього чаклунства та ворожбитства грунтувалися на вірі у можливість спілкування з мертвими. Ті, котрі займалися чорною магією, стверджували, нібито розмовляють з духами померлих і дізнаються від них про те, що станеться в майбутньому. Про цей звичай радитися з мертвими згадується у пророцтві Ісаї: А коли вам скажуть: “Запитайте духів померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають”, то відповідайте: “Чи ж народ не повинен звертатися до свого Бога? Хіба про живих питати у мертвих?” (Ісаї 8:19).

Віра у можливість спілкування з мертвими стала наріжним каменем вірування язичницького ідолопоклонства. Вважалося, що язичницькі боги — це святі духи померлих героїв. Фактично, язичницька релігія зводилася до поклоніння мертвим. Це видно із свідчення Святого Письма. З приводу гріха, вчиненого Ізраїлем при Ваал-Пеорі, говориться: “І оселився Ізраїль в Шіттімі, народ почав блуду вати з моавськими дочками. Вони закликали народ до жертов їхнім богам; народ їв та поклонявся богам їхнім. Ізраїль приліпився до пеорського Ваала” (Числа 25:1—3). Псалмоспівець говорить, яким саме богам приносилися жертви. Згадуючи про цей випадок відступництва Ізраїлю, він зазначає: “І служили Ваалові пеорському, й їли вони від жертв мертвим ідолам” (Псалми 105:28), тобто жертви, що приносилися мертвим.

Обоготворення мертвих посідає чільне місце майже в кожній язичницькій релігії, як і так зване спілкування з померлими. Люди вірили, що боги повідомляють їм свою волю, і, коли в них питають поради, дають її. Це саме можна сказати і про відомих оракулів Греції та Риму.

Віра у спілкування з мертвими досі продовжує існувати навіть у так званих християнських країнах. За допомогою спіритизму широко практикується спілкування з істотами, які стверджують, нібито вони — душі померлих. Спіритизмом переважно зваблюються люди, котрі втратили своїх рідних і близьких. Духи іноді з'являються людям у вигляді їхніх померлих друзів, розповідають про дійсні випадки з їхнього життя і роблять те, що вони робили за свого життя. Це змушує людей повірити, що їхні мертві друзі стали ангелами, ширяють десь поблизу і спілкуються з ними. З часом істотам, які видають себе за духів померлих, починають певною мірою поклонятися як своєрідним ідолам, і для багатьох їхнє слово стає вагомішим, ніж Слово Боже.

Однак багато людей вважають спіритизм звичайним шахрайством. Прояви, за допомогою яких спіритизм претендує на надприродні властивості, розцінюються ними як омана з боку медіума. Та хоч обманщики не раз видавали свої шахрайські трюки за дійсні явища, існує чимало явних доказів дії і втручання надприродних сил. І багато з тих, котрі заперечували спіритизм, вважаючи його витвором людської майстерності або хитрощами, стикаючись із проявами, які не можливо пояснити, вони змушені визнати його існування.

В основі сучасного спіритизму і різних видів стародавнього чаклунства та ідолопоклонства, суттєвим принципом яких є спілкування з померлими, лежить та перша брехня, за допомогою якої сатана звів у Едемі Єву: “Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його… то станете, немов боги” (Буття 3:4—5). Вони не тільки грунтуються на брехні, яку намагаються увічнити, а й походять від “батька неправди”.

Євреям було суворо заборонено вступати у будь-яке спілкування з уявними духами померлих. Бог рішуче замкнув ці двері, стверджуючи: “Померлі нічого не знають… і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем діється” (Екклезіяста 9:5—6). “Вийде дух його — і він до своєї землі повертається, — того дня усі його задуми гинуть!” (Псалми 145:4). Господь оголосив Ізраїлю: “А душа, яка звертається до померлих духів та до чарівників, щоб слідом за ними блудити, — то Я повернуся проти такої людини й викоріню його з-поміж народу його” (Левіт 20:6).

Духи-віщуни були не душами померлих, а злими ангелами — посланцями сатани. Біблія зазначає, що стародавнє ідолопоклонство, яке, як ми вже знаємо, передбачало поклоніння померлим і нібито спілкування з ними, насправді є поклонінням нечистим духам. Апостол Павло, застерігаючи братів від будь-якої форми ідолопоклонства, притаманної оточуючим їх язичникам, писав: “Те, що язичники приносять у жертву, вони приносять бісам, а не Богові, я ж не хочу, що б ви мали спілкування з бісами” (1 Коринтянам 10:20). Псалмоспівець говорить, що ізраїльтяни “приносили в жертву своїх синів і дочок демонам”; а в наступному вірші пояснює, що вони жертвували їх “ідолам ханаанським” (Псалми 105:37—38). Вважаючи, що поклоняються померлим, такі люди насправді поклонялися нечистим духам.

Сучасний спіритизм, заснований на тих самих принципах, є відродженням у новій формі стародавнього чаклунства та поклоніння нечистим духам, яке Бог засудив і заборонив. Святе Письмо передвіщає, що “в останні часи відступлять декотрі від віри, слухаючи духів підступних і наук демонів” (1 Тимофію 4:1). Павло у другому Посланні до солунян вказує на спіритизм — особливий прояв дії сатани — як на подію, що відбудеться безпосередньо перед Другим пришестям Христа. Говорячи про Другий прихід Христа, він зазначає, що робота сатани супроводжуватиметься “усякою силою й ознаками та неправдивими чудесами” (2 Солунянам 2:9).

Змальовуючи небезпеки, на які наражатиметься Божа Церква в останні дні, апостол Петро писав, що, як і у давнину були неправдиві пророки, котрі вводили Ізраїль у гріх, так з'являться і неправдиві вчителі, котрі “впровадять згубні єресі і відречуться Господа, що викупив їх … і багато хто підуть їх злими шляхами” (2 Петра 2:2—2). Тут апостол вказує на одну з характерних рис вчителів-спіритуалістів. Вони не визнають Христа за Сина Божого. Про таких вчителів Йоан, улюблений учень Христа, говорить: “Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Отця й Сина! Кожен, хто відрікається Сина, не має й Отця!” (1 Івана 2:22—23). Спіритизм, заперечуючи Христа, заперечує водночас Отця і Сина, а Біблія називає це дійством антихриста.

Передрікаючи долю Саула через ворожку Ен-Дора, сатана готував пастку для ізраїльського народу. Він сподівався, що євреї, пройнявшись довір'ям до чарівниці, приходитимуть до неї за порадами. Таким чином, вони залишать Бога — свого Порадника, і віддадуться у владу сатани.

Спіритизм приваблює до себе велику кількість прихильників, стверджуючи, що має можливість заглянути у майбутнє і показати людям те, що Бог приховав від них. Бог у своєму Слові накреслив великі події майбутнього — усе істотне, що нам необхідно знати. Він дав нам надійний дороговказ серед небезпек, але мета сатани — підірвати довір'я людей до Бога, викликаючи в них невдоволення життям, бажання пізнати те, що Бог у Своїй мудрості приховав від них, і в той же час ставитися з презирством до того, що Він відкрив у Своєму Святому Слові.

Чимало людей втрачають спокій, не знаючи, чим закінчиться та чи інша справа. Люди не переносять невизначеності; виявляють нетерпіння, відмовляючись чекати, щоб побачити Боже спасіння. Лихі передчуття мало не зводять їх з розуму. Вони дають волю бентежним думкам і в своєму горі кидаються то в один, то в інший бік, намагаючись дізнатися про те, що приховане від них. Якби такі люди надіялися на Бога, пильнували й молились, то знайшли б божественну потіху. Їхній дух заспокоївся б у спілкуванні з Богом. Стомлені та обтяжені душі знайшли би для себе спокій, якби прийшли до Ісуса. Однак, нехтуючи засобами, призначеними Богом для їхньої потіхи, і звертаючись до інших джерел, аби дізнатися про те, що Бог приховав, вони повторюють помилку Саула і пізнають лише зло.

Бог незадоволений такими діями і заявляє про це цілком виразно. Нетерпляче бажання зірвати завісу, що закриває від нас майбутнє, свідчить про відсутність віри в Бога, залишає душу беззахисною перед навіюваннями сатани. Сатана спонукує людей звертатися до ворожбитів і, відкриваючи події минулого, навіює їм думку, буцімто він має силу передрікати майбутнє. Маючи багатовіковий досвід, сатана знає наслідки, до яких призводять ті чи інші дії, і часто з великою точністю передрікає людині її майбутнє. Таким чином він обманює бідні, заблудлі душі, котрі потрапляють під його владу і попадають у полон його волі.

Бог застерігає нас через пророка: А коли вам скажуть: “Запитайте духів померлих та чародіїв, що цвірінькають та муркають”, то відповідайте: “Чи ж народ не повинен звертатися до свого Бога? Хіба ж про живих питатися у мертвих? Звертайтесь до Закону й свідоцтва! Якщо вони не так кажуть, як це слово, то немає для них світанку!” (Ісаї 8:19—20).

Чи повинні ті, в серцях яких перебуває Святий Бог, безмежний у мудрості й силі, звертатися до чарівників, знання яких є результатом тісного спілкування з ворогом нашого Господа? Сам Бог є Світлом для Свого народу; Він велить їм спрямувати свій погляд віри на славу, приховану від людських очей. Сонце праведності посилає своє яскраве проміння в їхні серця; вони отримують світло від небесного престолу і не мають жодного бажання залишити Джерело світла, звертаючись до вісників сатани.

Вістка, отримана Саулом від нечистого духа, хоча й засуджувала його гріх та передвіщала відплату за нього, все ж була призначена не для того, щоб викликати в Саулі зміну, але призвести його до відчаю й загибелі. Однак, щоб успішніше досягнути своєї мети і призвести людей до загибелі, спокусник часто вдається до іншого засобу — лестощів. Вчення бісовських ідолів у стародавні часи заохочувало до найогиднішої розпусти. Божественні постанови, які засуджували гріх і утверджували правду, були відкинуті; істиною було знехтувано; аморальність не лише дозволялась, а й заохочувалась. Спіритизм стверджує, що немає ні смерті, ні гріха, ні суду, ні відплати; що люди — це “полубоги, що ніколи не впали в гріх”, а бажання людини є найвищим законом, а тому людина відповідальна лише перед собою. Перешкоди, споруджені Богом для охорони істини, чистоти й пошани, руйнуються, і це заохочує багатьох до гріха. Хіба таке вчення не свідчить про те, що воно має те саме походження, що й поклонінням демонам?