Розділ 12. Авраам у Ханаані

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 13—15; 17:1—6; 18

Авраам повернувся до Ханаану “вельми багатий на худобу, на срібло й на золото”. Лот усе ще залишався з ним; вони знову прийшли до Бет-Елу і розкинули свої намети біля спорудженого ними раніше жертівника. Незабаром голови родин переконалися, що намноження багатства завдає чимало клопотів. Під час труднощів і випробувань вони жили між собою в повній згоді; тепер же, у дні добробуту, виникла небезпека розбрату. Для їхніх отар бракувало пасовищ, і суперечки, які часто виникали між пастухами, поставили їхніх господарів перед необхідністю розумно вирішити цю справу. Стало очевидним, що їм доведеться розділитися. Авраам був старшим від Лота за віком, посідав вище становище як у родинному так і суспільному житті, а також перевершував Лота багатством, однак першим запропонував залагодити справу мирно. Хоча Сам Бог віддав Авраамові всю землю, він великодушно відмовився від цього права.

“Нехай сварки не буде між мною і між тобою,— сказав він, поміж пастухами моїми і твоїми, бо близька ми рідня. Хіба не увесь край перед тобою? Віддалися від мене! Як підеш ти ліворуч, — то я піду направо, а як ти звернеш праворуч, — то я подамся ліворуч”.

У цих словах виявився шляхетний, безкорисливий дух Авраама. Як багато людей за подібних обставин будь-якою ціною намагаються відстояти власні права та переваги! Скільки сімей було зруйновано через це! У скількох церквах мало місце розділення, через що свята істина стає об'єктом презирства та глузування з боку нечестивих! Щоб не було “сварки між мною та між тобою”, сказав Авраам, “бо ми рідня”! Рідня не тільки в буквальному розумінні, а й як шанувальники істинного Бога. Божі діти в усьому світі становлять одну сім'ю, і між ними повинен панувати такий же дух любові й миру. “Любіть одне одного братньою любов'ю, випереджайте одне одного пошаною” (Римлянам 12:10), — проголошує вчення нашого Спасителя. Постійна люб'язність одне до одного, бажання робити ближнім те, чого нам би хотілось отримати від них, наполовину звільнило б наше життя від зла. Дух самозвеличення — це дух сатани, але серце, котре плекає в собі любов Христа, керуватиметься любов'ю, яка не шукає свого… Такі особистості прислухаються до божественної поради: “Нехай кожен дбає не тільки про себе, але також про інших” (Филип'янам 2:4).

Хоча Лот власним добробутом був зобов'язаний Авраамові, він все ж не виявив вдячності до свого благодійника. За законом ввічливості Лот мав би надати Авраамові можливість зробити вибір, однак він діяв егоїстично, намагаючись скористатися усіма перевагами. “І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнювалась аж до Цоару, — … неначе Господній сад, як єгипетський край”. Найгарнішим місцем у всій Палестині була Йорданська долина і значною мірою нагадувала втрачений Рай; своєю красою і родючістю вона не поступалася рівнинам на берегах Нілу, нещодавно залишеним ними. Там були багаті розкішні міста, переповнені ринки яких обіцяли вигідну торгівлю. Засліплений картинами земного багатства, Лот не думав про моральне й духовне зло, з яким йому доведеться там зустрітися. Мешканці рівнини були “дуже грішні перед Господом”, але він цього не знав, а якщо й знав, то не надавав великого значення. “І вибрав собі Лот всю околицю Йорданську,… розкладаючи намети аж до Содому”. Він і не здогадувався, якими будуть наслідки цього егоїстичного вибору!

Розлучившись із Лотом, Авраам знову отримав обітницю від Господа про володіння усією тією землею. Незабаром він вирушив до Хеврону, отаборився в діброві Мамре, де спорудив жертівника Господеві. Залишивши Лотові небезпечну розкіш Содомської долини, Авраам, котрому було більш до вподоби просте патріархальне життя, оселився серед вільних просторів нагір'я з його оливковими гаями та виноградниками, хвилюючими ланами пшениці та просторими пасовищами, оточеними пагорбами.

Народи, по сусідству з якими жив Авраам, шанували його як могутнього князя, мудрого й талановитого вождя. Вплив Авраама поширювався і на них. Його життя і характер, які помітно відрізнялися від способу життя ідолопоклонників, свідчили на користь правдивої віри. Його відданість Богові була непохитною; люб'язність і доброчинність викликали довір'я та дружні почуття, а його непідробна велич — повагу й пошану.

Свою релігію Авраам не ховав ревниво як коштовний скарб, який може належати лише власникові. Для правдивої релігії це недопустимо, оскільки такий дух суперечить принципам Євангелія. Якщо Христос перебуває в серці, неможливо приховати або затьмарити світло Його присутності. Навпаки, воно ставатиме з дня на день усе яскравішим, у міру того як ясне проміння Сонця Праведності розвіюватиме імлу егоїзму та гріха, що огортає душу.

Діти Божі є представниками Бога на Землі, і Він бажає, щоб вони були світильниками серед моральної темряви цього світу. Розсіяні по всій землі, в містах і селах, вони є Божими свідками, каналами, через які невіруючий світ дізнається про Його волю і чудеса Божої благодаті. Його намір полягає в тому, щоб усі, причетні до великого спасіння, стали Його місіонерами. Благочестя християнина — мірило, за допомогою якого люди світу оцінюють Євангеліє. Випробування, перенесені з терпінням, вдячність за послані благословення, лагідність, доброта, милосердя і любов, котрі постійно виявляються в житті, є світлом християнина в цьому світі на відміну від тієї темряви, що панує в егоїстичному, ненаверненому серці.

Багатий вірою, шляхетний у своїй великодушності, непохитний у послусі, скромний у простоті свого мандрівного життя, Авраам виявився також мудрим дипломатом та сміливим і здібним воїном. Незважаючи на те, що він був відомий як проповідник нової релігії, троє братів-царів, правителів Аморейських рівнин, серед яких жив Авраам, засвідчили своє дружнє ставлення до нього, запропонувавши укласти з ним союз для більшої безпеки, тому що в країні панували насильство й утиски. Незабаром в Авраама виникла нагода скористатися своїм правом союзника.

Кедор-Лаомер, цар Еламу, чотирнадцять років тому завоював Ханаан та наклав на його мешканців данину. Але деякі князі повстали, і тоді Еламський цар разом із чотирма союзниками знову вирушив до країни, щоб примусити її до покори. Об'єднаними силами п'ятеро ханаанських князів виступили проти поневолювачів у долині Сіддім, але зазнали повної поразки. Більша частина армії була розбита, а ті, що залишилися живими, втекли в гори. Переможці пограбували міста, понівечили долини і відійшли з багатою здобиччю, забравши зі собою велику кількість полонених, серед яких був і Лот з родиною.

Авраам, який мирно жив у дубових гаях Мамре, довідався від одного з утікачів про битву та лихо, що спіткало його небожа. Він не тримав зла на Лота за його невдячність. Керуючись любов'ю, яку відчував до Лота, дядько вирішив врятувати небожа. Покладаючись перш за все на божественне керівництво, Авраам приготувався до війни. З числа своїх людей він вибрав 318 вправних слуг, вихованих у страсі Божому, навчених слухатися свого господаря і володіти зброєю. Його союзники — Мамре, Ешкол та Анер — також приєдналися до нього зі своїми людьми, і всі разом кинулися навздогін за загарбниками. Еламський цар та його союзники отаборилися в Дані, на північному кордоні Ханаану. Захоплені перемогою, вони, забувши про обережність, влаштували бенкет. Патріарх розділив людей так, щоб оточити увесь табір, і вночі напав на нього. Блискавична та несподівана атака увінчалася швидкою перемогою. Еламський цар був убитий; його армія, охоплена панікою, зазнала повної поразки. Лот із родиною та інші полонені з усім своїм майном були звільнені, і переможцям дісталася велика здобич. Ця перемога стала можливою завдяки Аврааму, котрий покладався на Бога. Послідовник Єгови не тільки зробив велику послугу країні, а й виявився доблесним мужем. Усі переконалися, що праведність — це не боягузтво і що релігія Авраама сприяла мужності для захисту прав покривджених. Цей героїчний вчинок зробив Авраама вельми впливовим серед навколишніх племен. При його поверненні цар Содому вийшов зі своїм почтом вшанувати переможця. Він запропонував героєві взяти усю здобич і просив повернути лише полонених. За військовим правилом здобич належала переможцеві, але Авраам вирушив у похід не задля наживи, тому він відмовився скористатися нещастям інших, а тільки попросив, щоб його союзники отримали належну їм частку.

Мало є таких, котрі, зазнавши подібного випробування, повелися б так благородно, як Авраам. Мало хто встояв би перед спокусою отримати таку багату здобич. Приклад Авраама — це докір своєкорисливості. Авраам поважав принципи справедливості та гуманності. Його поведінка — втілення божественного правила: “І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (Левіт 19:18). “Підіймаю свою руку, — сказав він, — до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, — що я ні нитки, ні ремінця від сандалів, нічого не візьму з того всього, що належить тобі, щоб ти ке сказав: збагатив я Авраама”. Він не хотів дати жодного приводу думати, ніби утрутився у війну задля наживи і що своїм добробутом завдячує їхнім дарам і ласці. Бог обіцяв благословити Авраама, і вся слава повинна була належати Йому.

Привітати патрїарха-переможця вийшов Мелхиседек, цар Салиму, котрий виніс хліб та вино, аби його армія могла підкріпити свої сили. Як “священик Бога Всевишнього”, він поблагословив Авраама і подякував Господеві, Котрий звершив таке велике визволення через Свого слугу. “І Авраам дав йому десятину з усього”.

З радістю Авраам повертався до своїх наметів та отар, однак його непокоїли тривожні думки. Він був мирною людиною, по можливості уникав ворожнечі й суперечок, і тепер із жахом згадував про криваву різанину, свідком якої став. Авраам розумів: народи, військам яких він завдав поразки, без сумніву, вдаватимуться до набігів на Ханаан, а він стане особливим об'єктом для помсти. Якщо через це він буде втягнутий у міжплеменні чвари, то мирному і спокійному життю прийде кінець. Більше того, Авраам ще не заволодів Ханааном, до того ж не сподівався мати спадкоємця, над котрим би здійснилася обітниця.

У нічному видінні Авраам знову почув божественний голос: “Не бійся, Аврааме, — промовив Князь над князями, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика”. Але Авраам був настільки пригнічений недобрими передчуттями, що не міг, як колись, беззастережно повірити в цю обітницю. Він молився, щоб отримати видимий доказ того, що вона виконається. Як же могла виконатися обітниця Заповіту, якщо Авраам не мав сина? “Що Ти дасиш мені, — сказав він, — коли я бездітним залишаюсь”? “І хтось зі слуг мого дому стане моїм спадкоємцем”. Він запропонував усиновити свого вірного слугу Еліезера і зробити його спадкоємцем. Проте Бог запевнив Авраама, що спадкоємцем буде його власний син. Він звелів йому вийти з намету і поглянути на незлічену кількість зірок, що виблискували на небі. Коли Авраам дивився на зорі, він почув голос: “Таким буде насіння твоє!” “Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність” (Римлянам 4:3).

Однак патріарх усе ще просив дати йому якусь видиму ознаку, котра зміцнила б його віру і була б доказом для прийдешніх поколінь, — доказом того, що Бог виконає Свої милостиві задуми щодо них. Господь зволив укласти Заповіт зі Своїм слугою, використовуючи звичаї, до яких удавалися люди під час укладення урочистої угоди. Згідно з божественним повелінням, Авраам приніс у жертву трирічних теля, козу й барана, розсік кожну тварину та порозкладав шматки на невеликій відстані один від одного. Окрім цього, він приніс у жертву горлицю і молодого голуба, котрих, проте, не розсікав. Коли це все було зроблено, Авраам із благоговінням пройшов поміж розкладеними частинами жертовних тварин, даючи урочисту клятву завжди слухатися Бога. Виявляючи пильність і наполегливість, він залишався біля принесених у жертву тварин аж до заходу сонця, оберігаючи від опоганення та хижих птахів, які могли пожерти їх. Коли сонце вже готове було сховатися за обрієм, Авраам поринув у глибокий сон. Господь відкрив йому, що він не одразу заволодіє Обітованою землею і що його потомки зазнають страждань, перш ніж замешкають у Ханаанській землі. Авраамові був також відкритий План викуплення, що передбачав смерть Христа — велику жертву, — і Його прихід у славі. Авраам бачив також Землю, відновлену у своїй едемській красі, Що буде дана йому у вічне Володіння як остаточне і повне виконання обітниці.

На підтвердження цього Заповіту Бога з людьми, дим, ніби з печі, та полум'я вогню — символи божественної присутності — пройшли поміж розсіченими жертвами та поглинули їх. Знову Авраам почув Божий голос, який підтвердив обітницю дати його нащадкам Ханаанську землю: “…від річки Єгипту аж до великої річки Єфрата”.

Після того, як Авраам прожив у Ханаані близько двадцяти п'яти років, йому з'явився Господь і сказав: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний”. У благоговінні патріарх упав на лице своє, а голос продовжував: “Я, Господь — ось Мій Заповіт із тобою: ти станеш батьком багатьох народів”. На знак виконання цього Заповіту його ім'я Аврам було змінене на Авраам, що означало “батько багатьох”. Сара отримала ім'я Сарра — “княгиня”, бо, як запевнив божественний голос, “вийдуть з неї народи, і царі народів…”.