Розділ 14. Загибель Содома

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділ 19

Найпрекраснішим серед міст Йорданської долини був Содом, розташований на рівнині, яка своєю родючістю і красою нагадувала Сад Господній. Вона була рясно вкрита пишною тропічною рослинністю. Це була земля пальмових та оливкових дерев, родючих виноградників. Протягом усього року вона духмяніла пахощами квітів. На полях дозрівав багатий врожай, а на оточуючих долину пагорбах випасалися отари овець та іншої худоби. Мистецтво і торгівля також сприяли збагаченню цього гордовитого міста рівнини. Скарби Сходу прикрашали його палаци, а каравани пустелі постачали його ринки всілякими цінними товарами. Без особливих турбот і праці задовольнялась будь-яка потреба, і життя видавалося суцільним святом. Загальний добробут породжував розкіш і гордощі. Неробство і багатство роблять черствими серця людей, котрі ніколи не знали злиднів та горя. Багатство та бездіяльність зміцнювали потяг до задоволень, і люди віддавалися чуттєвим насолодам. “Ось, — говорить пророк, — який був злочин твоєї сестри Содоми: гординя; ненажерливість та безжурне ледарство. Такі були злочини її та її дочок, а вбогому та бідному вона не допомагала. І загордились вони, і робили гидоти перед Моїм обличчям. І побачивши оце, Я їх відкинув” (Єзекіїля 16:40—49). Ніщо інше не є таким бажаним для людей, як багатство і безтурботне життя, однак саме це породжує гріхи, через які були знищені міста рівнини. Внаслідок марного бездіяльного життя люди стали жертвою спокус сатани, втратили Божу подобу, стали схожими швидше на сатану. Неробство — одне з найбільших проклять, яке тільки може спіткати людину; пороки та злочини йдуть слідом за ним. Бездіяльність послаблює розум, спотворює мислення, розтліває душу. Сатана висліджує свою здобич, готовий погубити незахищені душі, які своїм бездіяльним життям дають йому змогу непомітно оволодіти ними під тією чи іншою привабливою маскою. Найбільшого успіху сатана досягає тоді, коли приступає до людей в часи бездіяльності.

У Содомі панували веселощі та розгул, бенкети та пияцтво. Найогидніші тваринні пристрасті залишалися неприборканими. Люди відверто кидали виклик Богові та Його Законові, насолоджувалися вчинками насильства. Хоч вони й мали перед собою приклад допотопного світу і знали про його знищення Божим гнівом, проте не звертали зі своєї нечестивої дороги.

За часу переселення Лота до Содома розтління ще не стало таким повсюдним, і Бог у Своїй милості дозволив променям світла засяяти серед моральної темряви цього міста. Коли Авраам звільнив узятих у полон людей з рук еламитів, увага населення міста була привернена до правдивої віри. Мешканці Содома знали Авраама, але його служіння невидимому Богові було об'єктом їхніх глузувань. Однак перемога Авраама над вельми переважаючими силами ворога, його великодушність, що виявилась у ставленні до полонених і захоплених трофеїв, збудили подив і захоплення. Хоч мужність і доблесть Авраама були високо оцінені людьми, проте кожний був переконаний в тому, що патріарх став переможцем завдяки божественній силі. Його благородство і безкорисливість, чужі для своєкорисливих мешканців Содома, стали ще одним доказом переваги релігії, яку Авраам вшанував своєю мужністю та вірністю.

Мелхиседек, поблагословивши Авраама, визнав Єгову Джерелом його сили й перемоги: “Благословенний Авраам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх” (Буття 14:19—20). Бог у Своєму Провидінні промовляв до цих людей, але останній промінь світла був ними відкинутий, як і всі інші попередження. І ось наступила для Содома остання ніч. Хмари помсти вже нависли, кидаючи свою тінь на приречене місто. Проте люди не помічали цього. Вони продовжували мріяти про багатство та насолоди в той час, як ангели-губителі вже наближалися до Содому.

Цей останній день нічим не відрізнявся від попередніх. Вечірні сутінки згущалися над прекрасним, впевненим у своїй безпеці містом. Неперевершений своєю красою пейзаж купався в променях призахідного сонця. Вечірня прохолода спонукала мешканців міста залишити свої оселі, і натовпи шукачів задоволень блукали в пошуках розваг.

У сутінках двоє подорожніх підійшли до міських воріт. Вони, очевидно, були мандрівниками, котрі мали намір зупинитися тут на ніч. Ніхто не міг запідозрити у цих скромних на вигляд подорожніх могутніх вісників божественного правосуддя; а безтурботна галаслива юрба і не здогадувалась, що цієї ночі своїм ставленням до прибульців вони досягнуть найвищої міри беззаконня, прирікаючи горде місто на загибель. Однак серед громадян Содому знайшовся один чоловік, котрий виявив доброту та люб'язність до незнайомців, запросивши їх до свого дому. Лот також не знав, ким насправді вони були, але ввічливість і гостинність були його звичаєм, часткою релігії — наукою, яку він засвоїв від Авраама. Якщо б він не плекав у собі духа ввічливості, то міг би загинути разом з іншими мешканцями Содома. Чимало домівок, зачиняючи свої двері перед мандрівником, зачиняють їх перед Божим вісником, який приніс би їм благословення, надію і мир.

Кожний вчинок, яким би малим він не був, містить у собі вплив на добро або на зло. Вірність або ж недбалість у виконанні найменших обов'язків може відчинити двері найбагатшим благословенням або найбільшому лихові. Саме в малому випробовується характер. Щоденні діла самозречення, зроблені з радістю і від щирого серця, викликають схвалення Боже. Ми повинні жити не для себе, а для інших. Лише забуваючи про своє “я”, плекаючи у собі дух любові та безкорисливості, можемо зробити Своє життя благословенням. Невеликі вияви уваги та люб'язності можуть загалом зробити життя щасливим, а нехтування ними значною мірою сприяє людському нещастю.

Знаючи про наругу, якої зазнавали мандрівники в Содомі, Лот вважав своїм обов'язком захистити їх на самому початку, запросивши зупинитись у своєму домі. Сидячи біля воріт, він одним з перших зауважив подорожніх, які наближалися до міста. Вставши, він привітав їх і, кланяючись, люб'язно сказав: “Панове мої, зайдіть до дому вашого раба та переночуйте”. Але вони, ніби відмовляючись від гостинності, відповіли: “Ні, ми будемо ночувати на вулиці”. Такою відповіддю вони ставили перед собою дві мети: перевірити щирість Лота, а говорячи про свій намір залишитися на вулиці, де вони, мовляв, перебуватимуть у безпеці, створити враження, нібито нічого не знають про характер мешканців Содома. їхня відповідь ще більше укріпила Лота в його рішучості не залишати їх на милість юрби. Він наполягав доти, доки вони не поступилися, після чого провів їх до свого дому.

Лот сподівався, що приховає свій намір від гультяїв, які зібралися біля воріт, а тому повів незнайомців до дому кружним шляхом; але вагання й зволікання, наполегливі умовляння Лота привернули до них увагу, і не встигли вони ще лягти спати, як юрба беззаконників оточила дім. Це була досить велика група — і молодих, і людей похилого віку, — охоплених полум'ям найогидніших пристрастей. Мандрівники поцікавилися звичаями міста, і Лот застеріг їх, щоб вони не виходили вночі з дому. Саме в цей момент почулися насмішки та вигуки юрби, яка вимагала, аби незнайомці вийшли до них.

Розуміючи, що, розсердившись, вони можуть вдатися до насильства та вдертися в дім, Лот вийшов до них і спробував умовити їх: “Благаю вас, браття мої — сказав він, — не чиніть лихого!” Він вжив слово “браття” в розумінні “сусіди”, сподіваючись привернути їх до себе і присоромити за ганебні наміри. Та його слова лише додали олії до вогню. Їхню лють можна було порівняти хіба-що з шумом бурі. Вони глузували з Лота за те, що він збирався стати їм суддею, і погрожували вчинити з ним ще гірше, аніж з його гостями. Вони кинулися б на нього і розірвали б на шматки, якби на допомогу не прийшли Божі Ангели. Небесні вісники, “простягнувши свої руки, впровадили Лота до його ж будинку, а двері замкнули”.

Наступні події показали, ким насправді були гості Лота. “А людей, що при вході дому зібрались, вони вразили сліпотою, — від малого і до великого. І ті мучилися, шукаючи виходу”. Якби вони не були вражені ще й духовною сліпотою, зробивши свої серця закам'янілими, то Боже покарання налякало б їх та примусило б відмовитися від лихих вчинків. Та ця остання ніч не позначилася гріхами, більшими за ті, що були вчинені ними раніше; але милість, яку так довго люди відкидали, врешті-решт перестала за них благати. Мешканці Содома переступили межу божественного довготерпіння — невидиму риску між Його Терпінням і гнівом. Полум'я Божої помсти вже готове було запалитись у долині Сіддім. Нарешті Ангели відкрили Лотові мету свого приходу: “Ми знищимо це місце, бо збільшився зойк перед Господом на мешканців його, і Господь послав нас, щоб знищити його”.

Подорожні, котрих Лот щойно намагався захистити, тепер пообіцяли Лотові захист та порятунок тих членів його родини, котрі вийдуть разом з ним з нечестивого міста. Коли, нарешті, змучена юрба розійшлася, Лот вийшов попередити своїх дітей. Він повторив слова ангелів: “Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто”. Але тим видавалося, що він жартує. Вони сміялися з його, як їм здавалося, забобонного страху. Його доньки поділяли настрій своїх чоловіків. Вони тут добре влаштувалися, були задоволені життям і не бачили нічого, що свідчило б про небезпеку. Усе було так, як і раніше. Вони мали багато майна і не могли повірити в те, що прекрасний Содом буде знищений.

Зі сумом Лот повернувся додому і розповів про свою невдачу. Тоді ангели звеліли йому разом з дружиною і двома дочками, які ще залишались у його домі, вийти з міста. Але Лот зволікав. Хоч він і страждав душею, щодня споглядаючи на вчинки насильства, проте не мав повного уявлення про те ганебне, огидне беззаконня, яке чинилося в цьому порочному місті. Він не розумів жахливої необхідності злиття Божих кар, які мали покласти край гріху. Декотрі діти Лота були міцно прив'язані до Содома, а його дружина відмовлялася залишити місто без них. Думка про те, що він мусить покинути тих, котрі були для нього найдорожчими на землі, здавалася нестерпною. Важко було залишати і свій розкішний дім та багатства, надбані працею усього життя, і вийти з міста бідним подорожнім. Убитий горем, Лот зволікав, не бажаючи рушати в дорогу. Якщо б не Божі ангели, всі вони загинули б під руїнами Содома. Небесні посланці взяли Лота, його дружину і дочок за руки та й вивели з міста. Там ангели залишили їх і повернулися до Содома, щоб здійснити свою нищівну справу. І ось — Той, Кого благав Авраам, наблизився до Лота. В усіх містах долини не знайшлося навіть десятьох праведників; але у відповідь на прохання патріарха один чоловік, що мав страх Господній, все ж був врятований від загибелі. Сильним голосом, що не допускає заперечень, було дане повеління: “Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути”. Віднині вагання або зволікання були б фатальними. Один лише тужливий погляд, звернений на приречене місто, одна лише мить зволікання з жалю залишити такий прекрасний дім могли коштувати їм життя. Божественні суди, готові вже вибухнути шаленством, затримувалися, даючи змогу нещасним біженцям утекти.

Але Лот, приголомшений та наляканий, благав, що немає сили виконати наказ; він побоювався, що якесь лихо або смерть можуть спіткати його в дорозі. Життя у нечестивому місті, серед беззаконня та невір'я, послабило його віру. Князь небес був біля нього, а він благав за своє життя, побоюючись, що Бог, Котрий виявив до нього стільки турботи і любові, не збереже його. Лотові слід було б цілковито довіритися божественному Посланцеві, віддаючи свою волю та життя до рук Господніх без будь-яких сумнівів. Та, подібно до багатьох інших, він намагався сам подбати про себе: “Ось близько місто, щоб утекти туди, та й воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди — чи ж не маленьке воно? — Дозволь мені у ньому врятуватись”. Згадане тут місто називалося Бела; пізніше його стали йменувати Цоар. Воно знаходилось на відстані декількох миль від Содома і, подібно до нього, було розпусним і також приреченим на загибель. Але Лот просив, щоб це місто було збережене, наголошуючи на мізерності свого прохання; і його бажання було виконане. Господь запевнив його: “Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не зруйную міста, про яке ти говориш”.

О, яка велика милість Божа до Його дітей, котрі помиляються! Знову прозвучало урочисте повеління поспішати, оскільки вогненна буря була готова от-от знятися. Але одна з утікачок насмілилась озирнутися і подивитися на приречене місто — і стала пам'ятником Божого суду. Якщо б Лот без будь-яких вагань підкорився повелінню ангелів та без єдиного протесту або прохання чимдуж тікав у гори, його дружина також могла б врятуватися. Своїм прикладом він спас би її від гріха, який визначив її долю. Але зволікання і вагання чоловіка перешкодили їй з належною серйозністю поставитися до божественного повеління. Хоч вона й покинула місто, та її серце приліпилося до Содома і вона загинула разом з ним.

Дружина Лота повстала проти Бога, тому що Його суди призвели до втрати нею багатства і дітей. Хоч Бог зробив їй велику ласку, покликавши вийти з нечестивого міста, вона вважала, що з нею обійшлися жорстоко, оскільки багатство, накопичене впродовж багатьох років, мало загинути. Замість того, щоб бути вдячною за порятунок, жінка самовпевнено озирнулася назад, жалкуючи про долю тих, які відкинули божественне попередження. Її гріх свідчив про те, що вона не заслуговувала на життя, за збереження якого відчувала так мало вдячності.

Ми повинні остерігатися легковажного ставлення до засобів, які Бог у Своїй милості посилає для нашого спасіння. Деякі християни кажуть: “Мені байдуже, чи буду я спасенним, якщо друг мого життя або мої діти не спасуться зі мною”. Вони вважають, що небо не буде для них небом без тих, які так дорогі для них на землі. Однак чи мають ті, котрі так думають, правильне уявлення про свої особисті взаємовідносини з Богом, чи беруть вони до уваги Його велику милість і ласку, виявлені до них? Невже вони забули про те, що їхнім обов'язком любові, честі й вірності є служіння своєму Творцеві та Відкупителеві? Голос милості звертається до всіх, то ж чи повинні ми відкинути любов Спасителя, Котрий кличе нас до Себе, через те, що наші друзі не приймають її? Викуплення душі обійшлося надто дорого. Христос заплатив за наше спасіння непомірно велику ціну, і ніхто з тих, хто гідно оцінив цю велику жертву та достоїнство людської душі, не відкине з презирством запропоновану Богом благодать тільки тому, що так роблять інші. Саме через те, що інші нехтують Його справедливими вимогами, ми мали б бути ще стараннішими, аби шанувати Бога і допомогти прийняти Його любов усім тим, на кого маємо вплив.

“Сонце зійшло над землею, коли Лот прибув до Цоару”. Ясне вранішнє проміння, здавалося, несло зі собою мир і добро всім містам долини. На вулицях почалася звичайна щоденна метушня, кожний був зайнятий своєю справою: одні поспішали на роботу, інші — шукали задоволень. Зяті Лота все ще посміювалися, згадуючи про залякування і застереження старого.