Розділ 25. Вихід

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 12:34—51; 13—15

З палицями в руках, підперезані, взуті в сандалі ізраїльтяни мовчки стояли, охоплені благоговійним страхом, з серцями, сповненими надії, очікуючи царського указу про свій вихід. До світанку вони вже були в дорозі. Під час злиття пораз — прояву Божої сили, яка запалила віру в серцях рабів і навела жах на їхніх поневолювачів, ізраїльтяни поступово почали сходитись до землі Ґошен; і хоча їхній вихід відбувся зненацька, дещо все ж було зроблено для організації та керівництва величезною масою людей; людей поділили на групи, на чолі яких стали призначені керівники.

Вийшли з Єгипту “близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різноплеменного люду піднялися з ними”. Серед ізраїльтян були не тільки спонукувані вірою в Ізраїлевого Бога; більше було таких, котрі лишень бажали врятуватися від кар, або ж таких, що пішли за загальною масою через цікавість, викликану пануючим усюди збудженням. Такі люди завжди були перешкодою і пасткою для Ізраїлю.

Народ узяв також зі собою “дрібну й велику худобу, дуже великий маєток”. Це була власність ізраїльтян, які не продали свого майна фараонові, як це вимушені були зробити єгиптяни. Яків та його сини привели зі собою до Єгипту свої отари, де вони вельми розмножились. Перед виходом з Єгипту ізраїльтяни, за вказівкою Мойсея, зажадали винагороди за свою підневільну працю, і єгиптяни, котрі дуже бажали звільнитися від їхньої присутності, не відмовляли їм. Раби вийшли, забравши добро, награбоване в них їхніми поневолювачами.

То був день завершення подій, відкритих Авраамові в пророчому видінні за кілька століть до цього: “Потомки твої будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами вони, і гнітитимуть їх чотириста років. Але над народом, якому служитимуть вони, Я вчиню суд і вони вийдуть з великим маєтком” (Буття 15:13—14) (Додаток 3). Минуло 400 років. “І сталося саме того дня — вийшли всі Господні війська з Єгипетського краю”. Залишаючи Єгипет, ізраїльський народ виніс зі собою дорогоцінний спадок — кості Йосифа, що стільки часу очікували виконання Божої обітниці і у важкі роки неволі нагадували Ізраїлю про визволення.

Замість того, щоб іти до Ханаану прямою дорогою через землю филистимлян, Господь звелів народові рушити на південь, до берегів Червоного моря. Бо Бог сказав: “Щоб не пожалкував народ, коли прийдеться йому вести війну, і не повернувся до Єгипту”. Якби вони спробували перейти через землю филистимлян, то зустріли б на своєму шляху великі перешкоди: филистимляни могли прийняти їх за рабів, що втекли від своїх господарів, а тому неодмінно розпочали б з ними війну. Ізраїльтяни не були готові до сутички з таким сильним і войовничим народом. Маючи мале знання про Бога та слабку віру в Нього, вони, злякавшись, розчарувалися б. Неозброєні, не навчені воювати, ізраїльтяни були морально пригнічені довгими роками неволі, а до того ж з ними були жінки, діти, вівці та інша худоба. Обираючи їм шлях до Червоного моря, Господь цим засвідчив, що Він — не тільки Бог караючий, а й співчутливий.

“І вони рушили з Суккоту і отаборилися в Етамі, на границі з пустелею. А Господь йшов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі — в стовпі вогню, щоб світити їм, так що вони могли йти вдень і вночі. Не відступав хмаряний стовп удень і стовп огню вночі перед народом”. Псалмист говорить: “Він хмару простяг неначе покривало, а вогонь — на освітлення ночі” (Псалми 104:39; див. також 1 Коринтянам 10:1—2). Знамено невидимого Вождя завжди було з ними. Вдень хмара вказувала їм дорогу або, як покривало, простягалася над усім народом, захищаючи від палючої спеки, потішаючи мандрівників прохолодою і вологою серед посушливої, спраглої пустелі. Вночі вона перетворювалася на вогняний стовп, що освітлював увесь табір, постійно запевняючи ізраїльтян у божественній присутності.

В одному з найпрекрасніших та потішаючих уривків пророцтва Ісаї йдеться про стовп хмарний і вогняний — символ Божої турботи про Його народ у великій остаточній боротьбі зі силами зла. “І створить Господь над усяким житлом на Сіонській горі та над місцем зібрання — удень хмару, вночі ж дим і блиск вогню полум'яного, бо слава Господня буде над усім, мов захист, мов намет, щоб удень давати тінь від спеки, і захист та укриття від негоди й дощу” (Ісаї 4:5—6).

Шлях пролягав через похмуру, безкраю пустелю. Ізраїльтяни вже почали хвилюватися, чи туди вони прямують? Вони втомилися від тяжкого шляху, і в деякі серця почав закрадатися страх перед можливим переслідуванням з боку єгиптян. Тим часом хмара просувалася вперед, і вони йшли за нею. Далі Господь звелів Мойсею повернути до скелястого міжгір'я над морем і отаборитися там. Бог відкрив йому, що фараон буде переслідувати ізраїльтян, але Він прославиться як їхній Визволитель.

По Єгипту розійшлася чутка, що ізраїльський народ замість того, щоб залишитися в пустелі для поклоніння, рухається в напрямку до Червоного моря. Радники повідомили фараона, що раби втекли, щоб ніколи вже не повертатись назад. Єгиптяни картали себе за нерозсудливість, з якою повірили, що причиною смерті первістків була Божа сила. Їх знамениті мужі, заспокоївшись від страху, намагалися пояснити явища покарань з точки зору природних процесів. “Що це ми зробили, відпустивши Ізраїля від праці на нас?” — жалкували єгиптяни.

Фараон зібрав свою армію: “шість сотень добірних колісниць, і всі інші колісниці Єгипту” — вершників, полководців та піших воїнів. Фараон особисто, в оточенні вельмож, очолив армію, готову до наступу. Щоб здобути ласку богів і таким чином досягти успіху в цій експедиції, армію супроводжували жерці. Фараон мав намір залякати ізраїльтян своєю величчю і силою. Єгиптяни також побоювались, щоб їхня вимушена поступка Богові Ізраїля не викликала глузування навколишніх народів; але якщо тепер вони продемонструють силу, повернувши втікачів, то відновлять свою славу і знову матимуть рабів.

Євреї отаборилися біля моря, води якого, здавалось, були нездоланною перешкодою на їхньому шляху, а масивні гори у південному напрямку також не давали змоги рухатися вперед. Раптом вони помітили вдалині блиск зброї та колісниці, що було свідченням про наближення великої армії. Їхня несподівана поява звіщала про те, що переслідування було в повному розпалі. Серця ізраїльтян охопив жах. Декотрі кликали до Господа, але більшість поспішили до Мойсея, докоряючи йому: “Хіба через те, що не було кладовищ в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що це ти накоїв, що вивів нас із Єгипту? Хіба ми тобі цього не казали ще в Єгипті: дай нам спокій! Ми будемо служити Єгиптові! Бо ж краще для нас рабство в Єгипті, аніж смерть у пустині!”.

Мойсей був дуже стривожений тим, що його народ виявляє так мало віри в Бога, незважаючи на те, що вони неодноразово бачили вияв Божої сили задля їхнього ж добра. Як вони можуть звинувачувати його в труднощах і небезпеці виходу, коли він лише виконує чітке повеління Бога? Відомо ж, що без Божого втручання не було жодної змоги врятуватись. Але Мойсей не боявся наслідків ситуації, в якій вони опинилися, тому що підкорявся божественному повелінню. Його відповідь народові свідчила про спокій і впевненість: “Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите вже повіки! Господь буде воювати за вас, а ви будьте спокійні!”.

Домогтися, щоб така велика маса людей зберігала спокій, чекаючи втручання Господа, було нелегкою справою. Не звичні до дисципліни та самовладання, вони розшаленіли і втратили здатність розумно мислити. Гадаючи, що от-от потраплять до рук гнобителів, ізраїльтяни зчинили гучний лемент і голосіння. Дивовижний хмарний стовп рушив на знак того, що Бог велить їм йти вперед, але тепер люди роздумували, чи не було це передвістям страшного лиха: чи не Він завів їх у цю безвихідь? Так у їхній хворобливій уяві Божий ангел постав як провісник нещастя.

Але коли єгипетське військо наблизилося, сподіваючись на легку здобич, хмарний стовп велично піднісся у небо, обминув ізраїльтян і опустився перед єгипетською армією. Темрява, немов стіна, залягла поміж переслідувачами і переслідуваними. Втративши з поля зору табір євреїв, єгиптяни змушені були зупинитися. Темрява ставала все густішою, але хмара, що стояла поміж ними стіною, була яскравим світлом для євреїв, — в таборі було ясно, як вдень. Надія знову воскресла в серцях ізраїльтян. Мойсей підніс свій голос до Господа. І промовив Господь до Мойсея: “Що ти до Мене кличеш? Скажи синам Ізраїлевим, нехай вирушають! А ти підійми свою палицю і простягни руку свою на море, і розділи його, — і нехай пройдуть Ізраїлеві сини сушею через середину моря”.

Псалмист, оспівуючи перехід ізраїльського народу через море, сказав: “Через море дорога Твоя, а стежка Твоя — через води великі, і не видно було Твоїх слідів. Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона” (Псалми 76:20—21). Коли Мойсей простягнув свій жезл, води розступились і Ізраїль увійшов у середину моря, немов на суходіл, а хвилі стояли стіною по обидва боки. Світло від вогняного Божого стовпа падало на запінені хвилі, освітлюючи дорогу, яка широкою борозною розітнула море, гублячись в далечині, біля невидимого берега.

“А єгиптяни погналися, і рушили за ними всі фараонові коні й колісниці його, та усі його вершники до середини моря. В ранішню сторожу поглянув Господь на єгипетський табір із стовпа вогню й хмари, та й привів у замішання єгипетський табір”. На їхній подив, таємнича хмара перетворилася на вогняний стовп. Чути було гуркіт грому, небо освітлювали спалахи блискавки. “Лилася струмом вода з хмар, тучі видали грім, там і сям Твої стріли літали. Гуркіт грому Твого у небесному вихорі; а блискавки освітили круг земний; тремтіла й тряслася земля!” (Псалми 76:18—19).

Охоплені жахом єгиптяни розгубилися. Опинившись серед розбурханих стихій, в яких їм чувся голос розгніваного Бога, вони намагалися повернутись назад до берега. Але Мойсей знову простягнув жезл, і здиблені води, що вирували й кипіли, нетерпляче чекаючи на свою жертву, кинулися на неї з великою силою і поглинули єгипетське військо в темній безодні.

Коли настав ранок, ізраїльський народ побачив те, що залишилося від могутнього війська своїх ворогів, — берег був укритий тілами у військових обладунках. Одна-єдина ніч принесла повний порятунок від найжахливішої загибелі. Величезна кількість безпорадних людей — рабів, які не звикли воювати, жінок, дітей і худоби, попереду у яких було море, а позаду — могутнє військо Єгипту, — стала свідком того, як для них відкрився шлях через води, і тоді, коли загибель здавалася неминучою, вороги були потоплені. Порятунок став можливим лише завдяки Єгові; саме до Нього вони з подякою і вірою звернули свої серця. Почуття людей вилилися в піснях хвали. Дух Божий спочив на Мойсеї, і народ підхопив його радісний гімн подяки — найдавніший і один із найвеличніших гімнів, відомих людині.