Розділ 8. Після потопу

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 7:20—9:17

Вода піднялася до рівня біля 8 метрів над найвищими горами. Бували моменти, коли родині, яка знаходилася всередині ковчега, здавалося, що вони загинуть, оскільки п'ять довгих місяців минуло з того часу, як ковчег, опинившись у полоні вітру та хвиль, здійснював свою мандрівку. Це було велике випробування, але віра Ноя не захиталася; він був упевнений: усім керує божественна рука.

Коли вода почала спадати, Господь направив ковчег до місця, захищеного горами, які збереглися завдяки Його керівництву. Гори знаходилися на невеликій відстані одна від одної і ковчег спокійно погойдувався на хвилях у цій тихій гавані. Це принесло велике полегшення стомленим, змученим розбурханою стихією мандрівникам.

Ной та його домочадці з нетерпінням чекали тієї миті, коли зійде вода і вони знову ступлять на землю. Коли через 40 днів нарешті з'явилися вершини гір, вони випустили крука — птаха, що має гострий зір, — аби дізнатися, чи висохла земля. Але крук, не знаходячи сухого місця, прилітав до ковчега і відлітав. Через сім днів було випущено голубку, але й та, не знайшовши сухого місця, повернулася до ковчега. Ной почекав ще сім днів і знову випустив голубку. Коли вона повернулася ввечері з оливковим листочком у дзьобі, це викликало велику радість. Потім “Ной зняв покрівлю ковчега й побачив: аж ось висохла поверхня землі”. Та незважаючи на це, він продовжував терпляче чекати, залишаючись у ковчезі. Оскільки Ной увійшов до нього за Божим повелінням, то й тепер чекав указівки, щоб залишити його.

Нарешті з небес зійшов ангел, відчинив масивні двері, звелівши патріархові і його родині вийти й вивести тварин. У своїй великій радості в день звільнення Ной не забув про Бога, завдяки милості та опіці Якого він та його родина залишилися живими. Вийшовши з ковчега, Ной перш за все спорудив жертівника і приніс жертви з кожної чистої тварини і птаха на знак подяки Богові за звільнення і на доказ своєї віри у велику Жертву — Ісуса Христа. Це приношення було приємне Господеві; воно принесло зі собою благословення не лише патріархові та його родині, а й усім, хто житиме на землі. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: “Я вже більше не буду землі проклинати через людину…” Надалі по всі дні землі, сівба і жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не припиняться!.

У цьому полягає урок для всіх прийдешніх поколінь. Ной вийшов із ковчега на цілком спустошену землю, але перш ніж будувати оселю для себе, спорудив жертівник Богові. Він мав зовсім небагато худоби, збереженої великою ціною, однак з радістю віддав частину Господеві, визнаючи цим, що все належить Йому. Так само і нашим першочерговим завданням повинно бути принесення добровільних пожертвувань Богові. Ми маємо із вдячністю відгукуватися на кожний вияв Його милості й любові до нас як своїм відданим служінням, так і дарами для підтримки Його справи.

Щоб хмари і дощ не викликали в людей постійного страху перед наступним потопом, Господь підбадьорив Ноя і його родину обітницею: “І Я укладу Свій заповіт з вами… і більше не буде потопу, щоб землю нищити… Я веселку Свою покладаю у хмарах, і стане вона ознакою Заповіту між Мною та між землею. І буде, коли над землею наведу Я хмари, то з'явиться веселка у хмарах …і побачу її, щоб пам'ятати про вічний Заповіт між Богом і кожною живою душею”.

Якими великими є ласка та співчуття Божі до Його заблудлих дітей, виявлені у прекрасній веселці, що з'являється на хмарах як ознака Його Заповіту, укладеного з людиною! Господь проголосив, що, дивлячись на веселку, Він завжди пам'ятатиме про Свій Заповіт. Це зовсім не означає, що Бог здатний забути про нього; але Він говорить до нас нашою мовою, щоб ми могли краще розуміти Його. Намір Божий полягав у тому, щоб діти прийдешніх поколінь, запитуючи про те, що означає прекрасна райдуга, яка іноді обрамовує небеса, могли почути від батьків розповідь про потоп, а також про те, як Всевишній помістив веселку на хмарах — запевнення, що води ніколи вже не зіллються на землю. Таким чином, з покоління в покоління вона свідчитиме про божественну любов до людини, зміцнюючи її довір'я до Бога.

Подібна райдуга оточує на небі престол і сяє навколо голови Христа. Пророк говорить: “Немов веселка, що видніється в хмарі дощового дня, такий був вигляд сяйва навколо (престолу). Так виглядала слава Господня”. (Єзекіїля 1:28). Автор Відкриття писав: “І ось престол стояв на небі, а на престолі Сидячий… а веселка навколо престолу видом подібна була до смарагду” (Об'явлення 4:2—3). Коли людина через свої лихі вчинки накликає на себе божественні суди, тоді Спаситель, заступаючись за неї перед Отцем, указує на веселку в хмарах, на райдугу навколо престолу і над Його головою як ознаку Божої милості до грішника, котрий кається.

З даним Ноєві запевненням щодо потопу Бог пов'язав одну з найцінніших обітниць Своєї благодаті: “Як Я поклявся, що води вже не затоплять більше землі, так Я клянусь, що на тебе не гніватимусь й не сваритиму тебе! Бо зрушаться гори й горби захитаються, та милість Моя не відійде від тебе, і Заповіт Мого миру не захитається, каже твій милостивий до тебе Господь” (Ісаї 54:9—10).

Коли Ной дивився на сильних хижих звірів, котрі разом з ним вийшли з ковчега, він побоювався, щоб його родина, яка налічувала Лише вісім осіб, не була знищена ними. Та Господь послав ангела до Свого слуги з вісткою, яка мала підбадьорити його: “Страх і ляк перед вами буде на кожній земній тварині і на усьому птаству небесному, на всьому, що повзає по землі, і на усіх морських рибах. У ваші руки віддані вони. Усе, що рухається й живе, — буде вам на їжу: так, як дав вам усі зелені рослини — Я віддав вам усе”. Досі Бог не дозволяв людям їсти м'ясо; Він бажав, щоб вони харчувалися лише плодами землі. Але тепер, коли вся рослинність була знищена, Бог дозволив їм їсти м'ясо чистих тварин, життя яких було збережене у ковчезі.

Зовнішній вигляд Землі після потопу зазнав змін. Внаслідок гріха над нею тяжіло третє жахливе прокляття. В міру того, як спадала вода, з'являлися гори й пагорби, оточені безкраїм морем з каламутною водою. Усюди лежали мертві тіла людей і тварин. Господь не міг дозволити, щоб вони залишалися на поверхні, розкладаючись та отруюючи повітря, тому Він учинив землю одним великим кладовищем. Шалений вітер, посланий для того, щоб висушити поверхню землі, з величезною силою змітав останки, зносячи в деяких місцях навіть вершини гір та нагромаджуючи дерева, каміння і брили землі над мертвими тілами. Таким же чином були сховані від людського ока золото, срібло, добірне дерево і дорогоцінне каміння, які збагачували і прикрашали світ перед потопом і які стали для його мешканців кумирами. Під дією могутньої течії води вони опинилися під шарами землі та камінням, а в деяких місцях над ними навіть утворилися гори. Бог бачив: чим більше Він збагачував і посилав добробут грішним людям, тим розбещенішими ставали вони на своїх шляхах. Скарби, за котрі люди повинні були прославляти щедрого Творця, стали об'єктом поклоніння, в той час як Бог був зневажений та знехтуваний.

Важко навіть змалювати безладдя та спустошення на тодішній землі. Гори, колись такі прекрасні своїми ідеальними пропорціями, перетворилися на уламки неправильної форми. Тепер поверхню землі вкривали безладно розкидане каміння та уламки скель. У багатьох місцях від пагорбів і гір не залишилося й сліду, а на місці колишніх рівнин з'явилися гірські хребти. Проте не всюди відбулися такі кардинальні зміни. Місця, в яких раніше земля зберігала найбагатші скарби золота, срібла та дорогоцінного каміння, були позначені найважчими слідами прокляття. Територій, що залишалися незайманими, і тих, де злочин гріха виявив себе меншою мірою, прокляття торкнулося менше.

Величезні ліси також були поховані під землею. Вони перетворилися на багаті поклади вугілля й нафти, які існують й досі. Вугілля і нафта часто запалюються і горять в надрах землі. Через це розжарюються кам'яні породи, обпалюється вапняк, плавиться залізна руда. Внаслідок взаємодії води з вапном виникає надзвичайно висока температура, що призводить навіть до землетрусів, появи вулканів, газових виділень. Вогонь і вода в поєднанні із залізною рудою та кам'яними породами спричиняють сильні підземні вибухи, подібні до глухого гуркоту грому. Повітря стає гарячим і задушливим. Відбувається виверження вулканів. Під дією розпечених елементів, які часто не знаходять для себе виходу, земля здригається, її кора здиблюється і підіймається, як морські хвилі. Утворюються великі щілини, які поглинають часом міста, села та гори. Ці дивовижні вияви ставатимуть усе частішими та жахливішими перед Другим приходом Христа і кінцем світу; це ознака його скорої загибелі.

Надра землі — Господній арсенал, з якого була запозичена зброя для знищення стародавнього світу. Джерела води, вирвавшись з-під землі, злилися із небесними потоками і зробили свою спустошливу справу. Від часу потопу вогонь, як і вода, став Божою зброєю для знищення вкрай нечестивих міст. Божі суди посилаються для того, щоб ті, які легковажно ставляться до Божого Закону і зневажають Його авторитет, з трепетом визнали Божу силу та Його справедливу верховну владу. Коли люди бачили палаючі гори, з яких виходили вогонь, полум'я та потоки розплавленої лави, що висушувала річки, заливала багатолюдні міста, несучи зі собою загибель і спустошення, — тоді навіть найхоробріші серця сповнювалися жахом, а безбожники та богохульники змушені були визнати безмежну могутність Бога.

Ось що говорять стародавні пророки про ці події: “О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, — перед обличчям Твоїм розтопилися б гори; хворост горить від вогню, як кипить вода на вогні, щоб так ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи! Коли Ти чинив страшні речі, яких ми не сподівались, — Ти зійшов, і перед обличчям Твоїм розтопилися гори!” (Ісаї 64:1—3). “Господь — у бурі та у хуртовині дорога Його, а хмара — від стіп Його курява. Як загнівається Він на море, то сушить його, і всі ріки висушує” (Наума 1:3—4).

Під час Другого приходу Христа матимуть місце події, жахливіші від тих, які будь-коли бачив світ. “Гори тремтять перед Ним, а підгірки топніють, перед обличчям Його трясеться земля та вселенна, та всі її мешканці. Хто встоїть перед гнівом Його, і хто стане у полум'ї люті Його?..” (Наума 1:5—6). “Господи, нахили Своє небо, — й зійди, доторкнися до гір, — і вони почнуть диміти! Заблищи блискавицею, — й розпорош їх, пошли Свої стріли, і побентеж їх!” (Псалми 143:5—6).

“І покажу чудеса на небі вгорі, і знамення внизу на землі: кров, і огонь, і куріння диму” (Дії 2:19). “І зчинилися блискавки й громи, і стався великий землетрус, якого не було, відколи людина живе на землі. Такий землетрус! Такий великий!.. І зник кожен острів, і не стало гір! І великий град, завбільшки як талант, падав із неба на людей…” (Об'явлення 16:18, 20—21).

Коли небесні блискавки з'єднаються з вогнем, що у землі, тоді гори палатимуть, як печі, виливаючи страшні потоки лави, котрі затоплять сади й поля, села й міста. Від розплавлених мас, які потраплять у ріки, закипить вода; з невимовним шаленством потоки розриватимуть масивні скелі, розкидаючи їхні уламки по землі. Річки висохнуть. Земля буде здригатися, всюди відбуватимуться жахливі землетруси і виверження.