Розділ 6. Сиф та Єнох

За основу цього розділу взято книгу Буття 4:25—6:2

Адамові був даний ще один син, який мав стати спадкоємцем божественної обітниці й духовного первородства. Його назвали Сифом, що значить “призначений”, або “відшкодування”, бо його мати говорила: “Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн”. Сиф був поставніший на вигляд, ніж Каїн чи Авель, і схожий на Адама більше за всіх його синів. Це був достойний муж, що йшов по стопах Авеля. Проте добрих рис він успадкував не більше за Каїна. Щодо створення Адама записано: “На подобу Божу Він створив його”. Але після гріхопадіння людина народжувала дітей “за подобою своєю та за образом своїм”. Якщо Адам створений безгрішним, на подобу Божу, то Сиф, як і Каїн, успадкували грішну природу своїх батьків. Він також довідався про Відкупителя і був навчений праведності. Божественною благодаттю Сиф служив Богові й шанував Його; він працював, як це робив би Авель, якби був живий, щоб навернути грішників до їхнього Творця та навчити їх поважати й слухатися Його.

“У Сифа теж народився був син, і він дав йому ім'я Єнох. Тоді почали закликати ім'я Господнє”. Вірні від самого початку поклонялися Богові, однак зі зростанням населення Землі різниця між двома групами людей ставала дедалі помітнішою. Одні відкрито виявляли свою вірність Богові, інші — презирство і непослух.

До гріхопадіння наші прабатьки дотримувалися суботи, встановленої ще в Едемі, і продовжували це робити після вигнання з раю. Вони скуштували гірких плодів непослуху і зрозуміли те, що рано чи пізно зрозуміє кожний, хто зневажає Божі Заповіді: божественні постанови священні та незмінні, а за їх порушення буде покарання. Суботу шанували всі діти Адама, котрі залишалися вірними Богові. Але Каїн і його нащадки не дотримувались святості дня, в який Бог спочив. Вони встановлювали дні відпочинку і праці на власний розсуд, незважаючи на повеління Єгови.

Проклятий Богом Каїн залишив дім свого батька. Ще раніше він обрав для себе заняття — землеробство; тепер же заснував місто, назвавши його ім'ям свого старшого сина. Він відійшов від лиця Господнього, відкинув обітницю про відновлений Едем, поринувши в пошуки багатства й утіх на землі, проклятій за гріх, і таким чином очолив чималу групу людей, які поклоняються богові цього світу. Його нащадки відзначились у всьому, що стосується досягнень матеріального життя та земного прогресу. Проте вони не шанували Бога і ворогували з Його намірами щодо людини. До злочину вбивства, яке започаткував Каїн, Ламех, п'ятий із його покоління, додав ще й багатожонство; з хвалькуватою зухвалістю він визнавав Бога лише тому, що в обітниці про потомство Каїна вбачав запоруку власної безпеки. Авель був пастухом; він жив у наметах, і нащадки Сифа наслідували його приклад, вважаючи себе “на землі чужинцями й приходьками, прагнучи до кращої, тобто небесної, країни” (Євреям 11:13, 16).

Деякий час обидві групи людей жили відокремлено. Нащадки Каїна, поширюючись від місця свого початкового поселення, розсіялися по рівнинах і долинах, де мешкали діти Сифа. Останні, бажаючи уникнути їхнього розтлінного впливу, пішли в гори, де і оселилися. Доки існувало таке відокремлення, їхнє поклоніння Богові зберігало свою чистоту. Але з часом вони поступово почали змішуватися з мешканцями долин. Таке єднання призвело до найгірших наслідків. “І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони”. Діти Сифа, захоплені вродою дочок з роду Каїна, одружувалися з ними, що було неприємно для Господа. Багато з тих, котрі поклонялися Богові, впали в гріх через принади, які тепер постійно були перед їхніми очима, через що втратили святість, якою до цього вирізнялися з-поміж інших. З'єднавшись з нечестивими, вони уподібнилися до них духом і вчинками; вимоги сьомої Заповіді були зневажені; вони “взяли собі жінок із усіх, яких вибрали”. Діти Сифа пішли “дорогою Каїновою” (Юди 11); вони захопилися земним багатством і задоволеннями, знехтували Заповідями Господніми. Оскільки “люди не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, то вони знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце” (Римлянам 1:21). Тому “видав їх Бог на розум перевернений” (вірш 28). Гріх, подібно до смертельної прокази, поширювався по землі.

Майже тисячу років Адам жив серед людей, залишаючись свідком наслідків гріха. Він щиро намагався зупинити потік зла. Йому було дане повеління навчати своє потомство дороги Господньої; він зберігав як скарб і передавав наступним поколінням усе, що Бог відкрив йому. Адам розповідав своїм дітям і дітям дітей аж до дев'ятого покоління про святе й щасливе життя людини в раю. Він повторював історію свого падіння, розповідаючи також про страждання, за допомогою яких Бог навчав його необхідності повного дотримання Вічного Закону; він говорив про те, що Бог у Своїй милості передбачив для їхнього спасіння. Проте тільки деякі прислухалися до його слів. Не раз Адамові доводилося чути гіркі докори за гріх, який приніс його нащадкам стільки горя.

Життя Адама було сповнене скорботи, покірливості та розкаяння. Після того, як він залишив Едем, думка про смерть жахала його. Вперше він, як людина, відчув реальність смерті тоді, коли Каїн, його первісток, став убивцею свого брата. Гостро відчуваючи докори сумління за скоєний гріх, зазнавши подвійної втрати через смерть Авеля та відступлення Каїна, Адам мучився під тягарем страждань. Він був свідком того, як світ зазнає дедалі більшого морального занепаду, що мало призвести до його знищення водами потопу; і хоча смертний вирок, виголошений Творцем, спочатку видався Адамові жахливим, пізніше, дивлячись упродовж майже тисячі років на наслідки гріха, він зрозумів, що це милість Божа — покласти край життю, сповненому страждань і скорбот.

Незважаючи на беззаконня допотопного світу, той вік не був, як дехто думає, ерою неосвяченості та варварства. Люди мали змогу досягти високого рівня морального й розумового розвитку. Вони володіли неабиякою фізичною міццю, силою інтелекту та перевагами для осягнення духовних і наукових знань, які не мали собі рівних. Буде помилкою вважати, що як довгожителі вони в розумовому плані досягали зрілості лише в пізньому віці. Інтелектуальні здібності перших людей розвивалися рано, а ті, що мали страх Божий і жили згідно з Його волею, постійно зростали в пізнанні та мудрості протягом усього життя. Якщо б можна було порівняти сучасних прославлених вчених з їхніми однолітками, котрі жили перед потопом, то наскільки б вони поступалися їм і в розумовому, і в фізичному розвитку! В міру того, як життя людини ставало коротшим, а її фізичні сили вичерпувалися, послаблювалися також її розумові здібності. Серед наших сучасників є мужі, котрі віддають науці від двадцяти до п'ятдесяти років свого життя, і світ у захваті від їхніх досягнень. Однак якими обмеженими залишаються їхні знання порівняно зі знаннями тих, чиї розумові та фізичні сили розвивалися протягом століть!

Щоправда, наші сучасники здобувають користь з досягнень своїх попередників. Люди видатного розуму, котрі складали плани, досліджували й писали, залишали свої наукові праці послідовникам. Але навіть у цьому відношенні, як і в усьому тому, що стосується звичайних знань; можна лише уявляти, наскільки більшими були переваги людей стародавнього світу! Протягом століть серед них жив той, хто був створений за подобою Божою, про кого Сам Творець сказав: “вельми добре”, муж, якого Сам Бог навчив усієї мудрості світу. Від Творця Адам дізнався про те, як був створений світ; він на власні очі бачив події, які мали місце протягом дев'яти століть, і передав свої знання наступним поколінням. Люди, які жили перед потопом, не мали писемності, а отже, і книг, але завдяки великій фізичній силі, інтелекту, чудовій пам'яті вони засвоювали і запам'ятовували інформацію і, в свою чергу, передавали її з повною достовірністю своїм нащадкам. Упродовж декількох століть одночасно жили сім поколінь, котрі мали змогу ділитися одне з одним своїми знаннями і досвідом.

Переваги, якими користувалися мужі того часу в придбанні пізнання Бога через Його творіння, не мали і не мають собі рівних. Той час не був ерою релігійної темряви, а навпаки — періодом великого світла. Увесь світ мав змогу навчатися від Адама, а для тих, що боялися Господа, також були вчителями Христос і ангели. Впродовж багатьох століть серед них залишався сад Божий — німий свідок на користь істини. Біля воріт раю, які охороняв херувим, відкривалася слава Божа і сюди приходили перші богопоклонники. Тут вони споруджували свої жертовники, на яких приносилися жертви. Саме сюди Каїн і Авель приходили зі своїми жертвами і Бог зволив спілкуватися з ними.

Доки можна було бачити Едем, вхід до якого охоронявся ангелами, доти скептики не могли заперечувати його існування. Послідовність творіння, сад, історія двох дерев, так тісно пов'язана з долею людини, — усе це незаперечні факти. Доки жив Адам, мало хто насмілювався заперечувати такі істини, як існування Бога, Його верховну владу і вимоги Божого Закону.

Незважаючи на переважаюче беззаконня, зберігався рід святих мужів; натхненні та облагороджені спілкуванням з Богом, вони жили за небесними принципами. Це були мужі могутнього інтелекту, які володіли надзвичайними знаннями. Перед ними стояло велике та святе завдання — сформувати праведний характер, викласти науку благочестя не тільки своїм сучасникам, але й прийдешнім поколінням. На сторінках Святого Письма згадуються імена лише декотрих найвидатніших мужів із них; однак протягом усіх віків у Бога були вірні свідки і щирі послідовники.

Про Єноха написано, що він жив шістдесят п'ять років і народив сина. Після цього він ходив з Богом триста років. Вже в ранній період свого життя Єнох любив і боявся Бога, дотримувався Його Заповідей. Він належав до роду святих мужів, хоронителів правдивої віри прабатьків обітованого насіння. Від Адама Єнох довідався про трагічну історію гріхопадіння, а також почув радісну — про благодать Божу в Його обітниці, і цілковито довірився Відкупителеві, Котрий мав прийти. Але після народження свого сина-первістка Єнох зазнав більш глибокого духовного досвіду; його відносини з Богом стали ще тіснішими. Відчуваючи себе сином Божим, він ще глибше усвідомив свої обов'язки і відповідальність. Спостерігаючи за любов'ю дитини до батька, за її простодушною вірою в те, що він здатний її захистити, і відчуваючи глибоку, самовіддану ніжність до свого сина-первістка, він засвоїв дорогоцінний урок про чудову любов Бога до людей, явлену в дарі Його Сина та довір'ї, з яким Божі діти можуть ставитися до свого Небесного Отця. Безмежна, незбагненна Божа любов, виявлена у Христі, стала темою його роздумів і вдень, і вночі; з усією палкістю своєї душі він прагнув відкрити цю любов людям, серед яких жив.

Єнох ходив з Богом не в стані екстазу чи у видінні, але в усіх повсякденних обов'язках життя. Він не став пустельником, що замикається від усього світу, тому що мав виконати роботу для Бога. У спілкуванні зі своєю сім'єю та іншими людьми він, — чоловік, батько, друг і громадянин, — показав себе стійким, непохитним слугою Господа.

Серце Єноха перебувало у згоді з волею Божою, бо “чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?” (Амоса 3:3). І ця свята мандрівка тривала триста років. Мало знайдеться таких християн, котрі не стали б набагато серйознішими і посвяченішими, якби довідалися про те, що їм вже недовго жити або що прихід Христа вже близький. Але віра Єноха з плином століть ставала дедалі міцнішою, а любов — палкішою.

Єнох був мужем сильного, високо розвинутого інтелекту та всебічних знань; він був удостоєний особливого відкриття від Бога. Однак, незважаючи на те, що Єнох постійно спілкувався з небесами, відчуваючи божественну велич і досконалість, він був най покірнішою людиною. Чим тіснішим ставав його зв'язок з Богом, тим більше він відчував власну недосконалість і слабкість.

Пригнічений зростаючим беззаконням нечестивців та побоюючись, щоб їхнє невір'я не послабило його благоговіння перед Богом, Єнох уникав спілкування з ними і багато часу проводив на самоті, віддаючись роздумам і молитві. Так він пильнував перед Господом, прагнучи ясного пізнання Його волі, щоб виконувати її. Молитва для нього була диханням душі; він жив в атмосфері Небес.

Через святих ангелів Бог відкрив Єнохові Свій намір знищити світ потопом, а також повніше розкрив перед ним План викуплення. За допомогою Духа пророцтва Господь показав йому усі покоління, що житимуть після потопу, і великі події, пов'язані з Другим пришестям Христа наприкінці світу.