Розділ 35. Повстання Корея

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 16—17

Суди, що спіткали Ізраїля, на деякий час поклали край наріканням і непослухові, але бунтівний дух, який продовжував жити в серцях, врешті-решт приніс найгіркіші плоди. Колишні непорозуміння перетворювались у звичайні народні повстання, що виникали під впливом раптового пориву збудженої юрби; тепер же мала місце детально розроблена таємна змова з метою скинути владу вождів, призначених Богом.

Корей, якому належала провідна роль у цій змові, був левитом з родини Кегата і доводився двоюрідним братом Мойсеєві; він був досить здібним і впливовим мужем. Хоч на нього була покладена відповідальність за служіння у Скинії, він був незадоволений своїм становищем і вельми прагнув священства. Коли сан священства, яким раніше міг скористатися первородний син кожної сім'ї, став надбанням виключно Аарона та його родини, відчуття заздрості і невдоволення заволоділи серцем Корея; деякий час він потай чинив опір владі Мойсея та Аарона, не наважуючись виявити свої почуття у відкритому повстанні. Врешті-решт у нього визрів зухвалий план щодо повалення громадянської та духовної влади. Він не залишився без прихильників. Неподалік від наметів Корея і кегатян, з південного боку Скинії, отаборилося Рувимове покоління з наметами Датана й Авірона, — князів цього покоління. Вони охоче підтримали честолюбні плани Корея. Як нащадки найстаршого сина Якова, вони претендували на те, щоб громадянська влада належала їм; разом з Кореєм вони вирішили розділити й почесті священства.

Настрій народу також сприяв задумам Корея. Нині, коли вони переживали гірке розчарування, до них знову повернулися колишні сумніви; заздрість, ненависть і ремствування були спрямовані переважно проти терпеливого вождя. Ізраїльтяни постійно залишали поза увагою те, що перебувають під божественним керівництвом. Вони забули, що Ангел Заповіту був їхнім невидимим Вождем; що Христос ішов перед ними у хмарному стовпі, а Мойсей отримував усі вказівки саме від Нього.

Бунтівники не бажали примиритися з жахливим вироком про те, що їм доведеться померти в пустелі; вони були готові вхопитися за будь-яку зачіпку, аби довести, що не Бог, а Мойсей, як начальник, передрік їхню долю. Усі спроби “найлагіднішого за всяку людину, що на землі”, не могли спонукати цей народ до послуху; і хоч про наслідки Божого невдоволення, викликаного їхньою нещодавною впертістю, усе ще нагадували їм поріділі ряди і втрата чималої кількості людей, вони не прийняли цієї науки до серця. Спокуса знову перемогла їх.

Мирне життя пастуха, яке провадив Мойсей, було набагато спокійнішим і щасливішим за його теперішнє становище вождя цієї великої маси народу, охопленого духом непокори. Однак Мойсей не наважувався самостійно робити вибір. Замість пастушої палиці йому був даний жезл влади, якого він не міг випустити з рук, доки Сам Бог не звільнить його.

Той, Хто читає таємниці всіх сердець, знав про наміри Корея та його товаришів, а тому дав Своєму народові застереження і вказівки, аби люди могли уникнути омани з боку підступних заколотників. Вони бачили, як Божий суд спіткав Маріям за її заздрість та нарікання на Мойсея. Тоді ж Господь об'явив, що Мойсей більший за пророка. “Устами до уст розмовляю Я з ним… Якже ви, — додав Він, — посміли нарікати на Мойсея, Мого слугу?” (Числа 12:8). Ці докори стосувалися не лише Аарона та Маріям, але й усього Ізраїля.

Корей та його спільники були удостоєні особливих виявлень Божої сили та величі. Вони були з числа тих, хто підіймався на гору з Мойсеєм і споглядав божественну славу. Але з того часу з ними відбулися значні зміни. Спокуса, хоч спочатку і незначна, знайшла собі притулок в їхніх серцях; не зустрівши жодного опору з їхнього боку, вона ставала дедалі сильнішою, доки сатана цілковито не опанував розумом і вони не наважилися виявити невірність. Спочатку заколотники, роблячи вигляд, що зацікавлені в добробуті народу, потай ділилися своїм незадоволенням один з одним, а пізніше і з начальниками Ізраїлю. їхні наміри були настільки охоче зустрінуті, що вони відважилися на подальший крок і врешті-решт самі повірили в те, що виявляють ревність про Бога.

Їм вдалося привернути на свій бік 250 князів — знаменитих мужів ізраїльської громади. Опираючись на таких сильних і впливових прибічників, заколотники сподівалися внести докорінні зміни в систему управління Мойсея й Аарона, значно поліпшити її.

Ревнощі викликали заздрість, а заздрість призвела до повстання. Обговорюючи питання, чи має Мойсей право на таку велику владу й повагу, заколотники дійшли висновку, що високе становище, яке він посідає, міг би обійняти кожний з них. Нав'язуючи думку про те, що Мойсей та Аарон захопили свої посади самовільно, вони обманювали як самих себе, так і один одного. Незадоволені стверджували, що їхні вожді звеличують себе понад усією Господньою громадою, привласнивши як право священства, так і управління; що родина, з якої вони походять, не мала жодних переваг над іншими ізраїльськими родинами; що вони не були святішими за народ і тому буде достатньо, якщо перебуватимуть на одному рівні зі своїми братами, котрі однаковою мірою удостоєні спостерігати особливу Божу присутність та користувались Його захистом.

Тепер змовникам залишалося лише провести роботу серед народу. Для тих, хто згрішив і заслуговує догани, немає нічого приємнішого, аніж почути слова співчуття і схвалення. Саме таким чином Корей та його друзі привернули до себе увагу народу і заручилися його підтримкою. Вони оголосили, що звинувачення у тому, ніби їхнє нарікання стягнуло на них Божий гнів, було неправдивим. Заколотники говорили, що народ, відстоюючи лише свої права, не зробив нічого поганого, а Мойсей як авторитарний правитель дорікав їм за гріхи, яких ті не вчинили і були святим народом, серед якого перебував Господь.

Корей пригадував історію їхніх блукань в пустелі, коли вони потрапляли в скрутні обставини і де багато народу загинуло через нарікання і непокірність. Його слухачам здавалося, що аж тепер вони все зрозуміли; всіх тих нещасть можна було б уникнути, якби Мойсей діяв інакше. Вони дійшли висновку, що винуватцем усього лиха був він, а народ не увійшов до Ханаану лише через те, що Мойсей та Аарон виявилися поганими керівниками. От якби вождем був Корей, котрий замість того, щоб докоряти за гріхи, надихав би їх, постійно наголошуючи на їхніх добрих вчинках, то подорож була б мирною й щасливою; замість того, щоб блукати по пустелі, вони вже давно прийшли б до обітованого краю.

Такі дії, викликані незадоволенням, показали, що між прибічниками заколоту існують така єдність і згода, яких ніколи досі не було. Популярність, якою користувався серед народу Корей, все більше переконувала його в тому, що владі Мойсея потрібно покласти край, інакше вона матиме фатальні наслідки для свободи Ізраїлю. Він також запевняв, що Бог просвітив його в цій справі, уповноваживши здійснити переміну в управлінні, поки ще не надто пізно. Проте багато було таких, котрі не були готові повірити у звинувачення, висунуті Кореєм проти Мойсея. Вони пам'ятали працю Мойсея, сповнену самопожертви й терпіння; їхнє сумління прокинулося. Тоді бунтівники вирішили пояснити глибоку зацікавленість Мойсея до долі Ізраїлю якимось егоїстичним наміром; отже, знову повторювалось старе звинувачення у тому, що він вивів ізраїльтян з Єгипту, аби вони загинули в пустелі, а він міг би тоді заволодіти їхнім майном.

Деякий час робота проводилася таємно. Однак, як тільки ця діяльність набула достатньої сили, щоб перерости у відкрите повстання, Корей став на чолі опозиції, публічно звинувачуючи Мойсея та Аарона в незаконному захопленні влади, на яку він, Корей, та його спільники мали однакові права. Корей звинуватив вождів нації також у тому, що вони позбавили народ свободи й незалежності. “Годі вам, — казали змовники, — уся громада — усі вони святі, і серед них Господь! Чого ж ви несетеся понад громадою Господньою?” Мойсей не підозрював про цю таємну, ретельно сплановану змову, і тому коли вона в усій своїй страшній дійсності постала перед ним, він впав долілиць, знову звертаючись подумки до Бога. Нарешті він підвівся, і хоч був засмученим, проте залишався спокійним і зміцнілим. Він отримав божественну вказівку. “Уранці, — сказав він, — Господь дасть знати, хто Його і хто святий, щоб наблизити його до Себе; а кого Він обрав, того й наблизить до Себе”. Навмисне було дано випробувальний термін до наступного дня, щоб усі мали достатньо часу для роздумів. Ті, що претендували на священство, повинні були взяти кадильниці і кадити біля Скинії на очах усієї громади. Закон ясно говорив, що служіння у святині могли здійснювати лише посвячені на цю священну справу люди. Навіть такі відомі священики як Надав та Авігу були знищені за те, що посміли принести “чужий вогонь”, знехтувавши божественним повелінням. Тому Мойсей закликав своїх обвинувачів, щоб вони, якщо вже й наважилися на таку небезпечну справу, передали її на розгляд Бога.

Звертаючись до Корея та його прибічників-левитів, Мойсей сказав: “Чи вам мало, що Бог Ізраїлів вилучив вас із громади синів Ізраїля, та й наблизив до Себе, щоб ви виконували службу в Господній Скинії, і стояли перед громадою, прислуговуючи їй? Він наблизив тебе та всіх братів твоїх, синів Левія, із тобою, а вам захотілося ще й священства? Адже ти й усі твої прибічники повстали проти Господа. Аарон, — що він таке, що ви нарікаєте на нього?”

Дії Датана та Авірона не відзначалися такою зухвалістю, як вчинки Корея, і Мойсей, сподіваючись, що хоч вони й приєдналися до змови, проте не були ще зовсім зіпсованими, прикликав їх до себе, щоб почути від них особисто звинувачення на свою адресу. Та вони не побажали прийти, зухвало відмовившись визнати його владу. Відповідь, яку вони дали перед усією громадою, була такою: “Хіба мало того, що ти вивів нас із землі, яка тече молоком і медом, щоб поморити нас у пустелі? Ти хочеш й панувати над нами, бути вельможею? Ти не впровадив нас ані до краю, що тече молоком й медом, ані не дав нам у власність навіть клаптика поля чи виноградника. Чи ти хочеш засліпити очі цих людей? Не підемо!”

Говорячи про край свого рабства, вони вжили ті самі слова, якими Бог змалював обітовану спадщину. Ці начальники народа звинувачували Мойсея в тому, що, говорячи, ніби він діє під божественним керівництвом, насправді намагається зміцнити свою владу; вони відверто заявили, що більше не дозволять, аби їх, наче сліпих, водили то до Ханаану, то знову до пустелі, як це, нібито, відповідало їхнім честолюбним намірам. Таким чином, той, хто завжди ставився до них як люблячий батько і терпеливий пастир, був представлений у найчорніших фарбах як тиран і узурпатор. Його звинувачували ще й у тому, що вони не увійшли до Ханаану не внаслідок покарання за вчинені гріхи, а через його примхи.

Було очевидно, що симпатії народу були на боці заколотників, але Мойсей не зробив жодного кроку для самозахисту. Перед усім зібранням він урочисто звернувся до Бога як до Свідка того, наскільки чистими були його спонукання і праведними дії, закликаючи таким чином Його бути йому суддею.

Вранці наступного дня 250 князів на чолі з Кореєм стали зі своїми кадильницями в руках. Вони увійшли на подвір'я Скинії, в той час як увесь народ стояв назовні, чекаючи розв'язки. Треба підкреслити, що не Мойсей зібрав людей, аби вони побачили поразку Корея та його прибічників, але бунтівники у своїй сліпоті скликали їх для того, щоб вони стали свідками їхньої перемоги. Значна частина зібраних відкрито перейшла на бік Корея, котрий мав неабияку надію відстояти свої права в боротьбі проти Аарона.