Розділ 3. Спокушення і падіння

За основу цього розділу взято книгу Буття 3

Втративши змогу підбурювати до заколоту на небесах, сатана у своїй ворожнечі проти Бога знайшов нову сферу діяльності — замислив погубити людський рід. Щасливе, сповнене миру життя святої пари в Едемі нагадувало йому про блаженство, втрачене ним навіки. Охоплений заздрістю, він твердо вирішив спонукати Адама і Єву до непослуху, що мало призвести до гріха й покарання за нього. Сатана домагатиметься того, щоб їхня любов перетворилася на недовір'я, а похвальні пісні — на докори Творцеві. Таким чином він не тільки призведе цих невинних істот до того зубожіння, в якому перебував сам, а й знеславить Бога і викличе на небесах глибокий смуток.

Наші прабатьки були попереджені про небезпеку, що загрожувала їм. Небесні вісники розповіли їм історію падіння сатани та про його задуми знищити їх; у всій повноті вони розкрили перед ними суть божественного правління, яке князь зла намагався зруйнувати. Саме непослух справедливим Божим вимогам призвів сатану та його воїнство до падіння. Тому було дуже важливо, щоб Адам і Єва шанували божественний Закон — єдину запоруку порядку і справедливості.

Закон Божий так само святий, як і Сам Бог. Він є відкриттям Його волі, відображенням Його характеру, виявом божественної любові та мудрості. Гармонія усього творіння залежить від цілковитого підкорення всього сущого — як живих істот, так і неживої природи — Законові Творця. Бог запровадив закони, які керують Не тільки живими істотами, а й усіма процесами, що відбуваються у природі. Усе підпорядковане незмінним законам, якими не можна нехтувати. У той час, як усе суще на Землі підкоряється законам природи, тільки людина, єдина з-поміж усього, що населяє землю, підлягає відповідальності перед моральним законом. Людину — вінець творіння — Бог наділив здатністю розуміти як Його вимоги, так і священні вимоги Його Закону, котрий втілює справедливість і милість; таким чином від людини Він очікував цілковитого послуху.

Мешканці Едему, як і ангели, були піддані випробуванню: вони могли залишатися щасливими лише за тієї умови, що будуть вірними Законові Творця. Вони могли коритися і жити або ж виявити непослух і загинути. Від Бога люди одержали багаті благословення, але у разі знехтування Його волею Той, Який не пощадив ангелів, що згрішили, не зможе пощадити й їх. Порушення Закону позбавить їх Божих дарів, принесе лихо й загибель.

Ангели попереджали Адама і Єву про небезпеку, закликали остерігатися лихих задумів сатани, котрий невтомно докладатиме зусиль, щоб занапастити їх. Доки вони будуть слухняні Богові, лукавий не зможе зашкодити їм, бо в разі потреби всі небесні ангели були б послані їм на допомогу. Якщо б вони дали рішучу відсіч уже першим його спробам, то уникнули б небезпеки, як і небесні посланці. Але достатньо буде лише раз поступитися спокусі, як їхнє єство стане настільки зіпсутим, що вони втратять будь-яку силу й бажання чинити опір сатані.

Дерево пізнання стало перевіркою їхнього послуху та любові до Бога. Господь визнав за потрібне ввести тільки одну заборону щодо користування всім, що було в саду; але якщо вони знехтують Його волею в цьому окремому випадку, то стануть винними у гріху. Сатана не мав змоги скрізь напосідати на них зі спокусами; доступ до мешканців Едему він мав тільки біля забороненого дерева. Варто буде їм зробити спробу дослідити природу цього дерева, як вони стануть беззахисними перед хитрощами спокусника. Ангели просили їх уважно прислухатися до Божого застереження та погодитися із вказівкою, яку Бог вважав за доцільне дати їм.

Аби зробити свою справу непомітно, сатана в якості посередника використав змія — личину, котра якнайкраще підходила до здійснення його мети: обману. Змій був на той час одним із наймудріших і найгарніших створінь на землі. У нього були крила; коли він здійснював політ, вони сліпуче сяяли, виблискуючи золотом. Умостившись серед гілок забороненого дерева, рясно вкритих чудовими плодами, ошуканець ласував ними, намагаючись привернути до себе увагу та викликати зацікавленість. Так, причаївшись у мирному саду, губитель чатував на свою здобич.

Ангели застерігали Єву не відлучатися від чоловіка під час щоденних занять у саду: поруч з ним небезпека наразити себе на спокусу була меншою, ніж тоді, коли жінка лишалася на самоті. Але одного разу, захопившись якоюсь приємною справою, вона, сама не зауважуючи того, віддалилася від нього. Зрозумівши, що залишилася одна, Єва відчула похмуре, загрозливе передчуття небезпеки, але відігнала від себе страх, вирішивши, що є достатньо мудрою та сильною, аби розпізнати зло і протистояти йому. Не звернувши уваги на застереження ангелів, Єва незабаром опинилася перед забороненим деревом, дивилась на нього зі змішаним почуттям цікавості та захоплення. Плоди його були чудові, і Єва дивувалася, чому Бог приховав ці плоди від них. Для спокусника надійшла слушна хвилина. Ніби читаючи її думки, він запитав: “Чи дійсно Бог наказав: не їжте з усякого дерева в раю?”. Вражена й налякана, Єва, здавалось, почула у словах змія відлуння власних думок. Але змій мелодійним голосом провадив далі свою мову, вправно вихваляючи надзвичайну вроду жінки. І не без задоволення Єва почала прислухатися до цих слів. Замість того, щоб тікати звідти, вона зволікала, зачудовано слухаючи мову змія. Якби до неї звернулася істота, подібна до ангелів, це, можливо, злякало б її, але їй і на думку не спадало, що таке чарівне створіння може бути посередником підступного ворога.

На звабливі слова спокусника Єва відповіла: “З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю”, Бог сказав: “Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти”. І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”.

Скуштувавши від Цього дерева, запевняв змій, Адам і Єва зможуть проникнути у вищі сфери буття, осягнути ще більші знання. Адже й він скуштував заборонений плід і завдяки цьому отримав дар мови. Вкрадливо ошуканець натякав на те, що Господь приховав ці плоди від них через ревнощі, щоб вони не стали рівними Йому. Саме завдяки дивним властивостям цих плодів наділяти мудрістю та силою Бог заборонив не тільки куштувати їх, а навіть доторкатися до них. Ніби мимохідь спокусник зауважив, що божественне застереження дане тільки на словах; мета його лише налякати їх. Хіба могли вони померти? Чи ж не споживали вони плодів від дерева життя? Бог намагався лише перешкодити їм досягти вищого рівня розвитку й стати щасливішими.

Саме так діє сатана від днів Адама і до теперішнього часу, і його зусилля мають великий успіх. Він спокушує людей з недовір'ям ставитися до Божої любові та піддавати сумніву Його мудрість. Він постійно намагається викликати в них гріховну, нездорову цікавість, невгамовне бажання проникнути в таємниці божественної мудрості та сили. Для багатьох людей, котрі докладають зусиль, аби дослідити те, що Бог вважав за потрібне приховати, залишаються непоміченими відкриті Ним істини, суттєво важливі для спасіння. Сатана спокушує людей до непослуху, примушуючи їх думати, що саме це відкриває їм шлях до чудового світу знань. Однак все це — омана. Окрилені надіями на прогрес, люди, нехтуючи Божими вимогами, стають на шлях, що призводить до виродження й смерті.

Сатана запевняв святе подружжя, що, порушуючи Божий Закон, вони багато чого виграють для себе. А хіба ми не чуємо подібних міркувань сьогодні? Є багато таких, хто твердить про обмеженість людей, слухняних Божим Заповідям, запевняючи, що Його противники нібито мають ширший світогляд і користуються більшою свободою. Хіба ж це не відлуння голосу, що звучав у Едемі: “Дня того, коли будете з нього ви їсти (тобто порушите божественну вимогу), станете, немов Боги”? Сатана вихвалявся, ніби багато чого досягнув, скуштувавши заборонених плодів, проте замовчував той факт, що через переступ його було скинуто з небес. Хоч сатана і прийшов до переконання, що гріх призводить до величезної втрати, однак він приховав своє жалюгідне становище, аби й інші могли зазнати того ж. Так і за наших днів: порушник Закону намагається приховати свою справжню суть; він може претендувати на святість, але такі високі претензії роблять його ще більш небезпечним брехуном. Він стає прибічником сатани, зневажаючи Божий Закон; схиляючи й інших чинити те саме, він веде їх до вічної загибелі.

Єва щиро повірила словам сатани, але ця віра не врятувала жінку від покарання за гріх. Вона засумнівалась у словах Божих, і це призвело нещасну до падіння. На суді люди будуть засуджені не за те, що свідомо вірили омані, а за те, що не повірили Істині, знехтувавши можливістю пізнати її. Незважаючи на суперечливі докази сатани, непослух Богові завжди призводить до фатальних наслідків. Ми повинні цілим серцем прагнути до пізнання Істини. Всі науки, які Бог звелів записати в Його Слові, дані нам як застереження і настанови з метою врятувати нас від омани. Нехтуючи ними, ми самі стягуємо на себе загибель. Немає жодних сумнівів: усе, що суперечить Божому Слову, походить від сатани.

Змій зірвав плід із забороненого дерева і поклав до рук Єви, котра майже не опиралась. Потім він нагадав її власні слова про те, що Бог заборонив їм доторкатися до плодів дерева, щоб не померти. Спожиття плоду, запевняв він, не завдасть їй більшої шкоди, ніж дотик до нього. Побачивши, що з нею нічого лихого не трапилось, Єва стала сміливішою. Коли ж вона побачила, що “дерево було добре для поживи, принадне для очей, і пожадане, щоб набути знання”, то “взяла з його плоду та й з їла”. Плоди були приємними на смак; скуштувавши їх, вона ніби відчула дію життєдайної сили і уявила собі, нібито підноситься до вищих сфер буття. Без страху Єва продовжувала зривати плоди та їсти. Таким чином, згрішивши, вона стала знаряддям сатани, щоб погубити і свого чоловіка. Перебуваючи в стані не знайомого їй досі неприродного збудження, Єва взяла плодів із забороненого дерева і вирушила на пошуки свого чоловіка. Вона розповіла йому про все, що трапилося.

Обличчя Адама стало сумним. Здавалося, він був вражений і занепокоєний. На слова Єви чоловік відповів, що це, очевидно, був ворог, від якого їх застерігали, і що тепер, згідно з Божим вироком, вона повинна померти. У відповідь Єва вмовляла його з'їсти плоди, повторюючи слова змія про те, що вони не помруть. Вона була переконана, що він правий, оскільки не відчувала жодних проявів Божого невдоволення, навпаки, перебувала в чудовому, піднесеному настрої, що позначалось в усьому єстві жінки, наповненому новим життям; щось подібне, на думку Єви, повинні були відчувати і небесні вісники.

Адам зрозумів, що його подруга порушила Божий наказ, знехтувала тією єдиною забороною, яка була випробуванням їхньої вірності та любові. В його душі точилася жахлива боротьба. Він жалкував, що дозволив Єві залишитися на самоті. Але справа була зроблена, і тепер Адам мусить розлучитися з тією, котра приносила йому стільки радості. Як же змиритися з цим? Адам радів спілкуванню з Богом та святими ангелами. Він бачив славу Творця, розумів, яких висот досягло б людство, якби залишилося вірним Богові. Однак через страх втратити той єдиний дар, який у його очах перевершував усе, Адам випустив з уваги всі інші благословення. Кохання до Єви виявилося сильнішим за любов, вдячність і вірність Творцеві. Вона була часткою його самого, і навіть думка про розлуку була нестерпною для нього. Він не усвідомлював того, що Безмежна Сила, Яка створила з пороху земного його самого, — живу, прекрасну істоту, — і з любові до нього дала йому супутницю життя, могла замінити її іншою. Він прийняв рішення розділити її долю: якщо вона повинна померти, — вони помруть разом. А можливо, міркував Адам, мудрий змій сказав правду? Адже Єва стояла перед ним такою ж прекрасною і невинною, якою була раніше, перш ніж засвідчила свій непослух. Нині вона, здавалось, виявляла до нього ще більшу любов. Він не зауважив у ній жодних ознак смерті, а тому вирішив, що зробить цей крок, незважаючи на наслідки. Взявши плід, Адам швидко з'їв його.

Одразу після цього чоловікові здалося, що він також підноситься до вищої сфери буття, але незабаром думка про гріх сповнила його жахом. Повітря, досі лагідне, завжди однакової температури, здавалося тепер грішному подружжю неприємно холодним. Любов і мир, які раніше сповнювали їхні серця, залишили їх, а замість цього прийшли усвідомлення гріха, страх перед майбутнім, нагота душі. Шати світла, в які Адам і Єва досі були зодягнені, зникли, і вони намагалися знайти для себе якесь покриття. Не могло ж подружжя стати нагим перед очима Бога і святих ангелів!

Тепер Адам і Єва почали усвідомлювати справжню природу гріха. Адам докоряв своїй подрузі за виявлену нею нерозважливість через те, що залишила його і дозволила змієві ошукати себе. Але вони тішили себе думкою про те, що Той, Який дав їм стільки доказів Своєї любові, пробачить цей єдиний переступ і вони не зазнають страшного покарання, якого так жахалися.