Розділ 66. Смерть Саула

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 28; 31

Знову спалахнула війна між Ізраїлем і филистимлянами. “І зібралися филистимляни, і прийшли, і отаборились в Шунелі” на північному боці Ізраїльської долини, в той час як Саул і його військо розташувалися за декілька миль від них біля підніжжя гори Гілбоа, на південному боці долини. Колись тут Гедеон зі своїми 300 людьми воював із мідіянітянським військом. Але як сильно відрізнявся дух, який надихав тодішнього визволителя Ізраїлю, від того, що хвилював нині серце царя! Гедеон виступив із твердою вірою в могутнього Бога Якового, а Саул почувався самотнім і беззахисним, тому що Бог залишив його. Дивлячись на филистимське військо, “він злякався, і сильно затремтіло його серце”.

Саул дізнався про те, що Давид і його люди перебувають у филистимлян, і думав, що Єссеїв син використає цю нагоду, аби помститися за вчинену йому кривду. Цар був у глибокому відчаї. Через його безрозсудний гнів, бажання вбити Божого обранця ізраїльський народ опинився у великій небезпеці. Віддавши увесь свій час і сили на переслідування Давида, Саул занедбав охорону царства. Филистимляни, скориставшись цим, проникли вглиб країни. В той час як сатана підбурював Саула докласти всіх зусиль, аби упіймати Давида й убити його, той самий злий дух намовляв филистимлян використати цю нагоду, щоб погубити Саула і знищити Божий народ.

Як часто ворог роду людського застосовує подібну тактику! Через неосвячене серце він викликає почуття заздрості та розбрату у Церкві, а тоді, скориставшись розділенням, що має місце серед Божого народу, діє через своїх агентів, щоб призвести його до загибелі.

Наступного дня Саул мав воювати із филистимлянами. Похмурі передчуття близької загибелі гнітили його душу; він прагнув допомоги і поради. Але даремно шукав він її у Бога. “Не відповідав йому Господь ані в снах, ані через урім, ані через пророків”. Господь ніколи не відвертається від душі, яка щиро впокорює себе перед Ним. Чому ж він не відповідав Саулові? Своїми вчинками він сам позбавив себе благої можливості запитувати Бога. Він знехтував порадою пророка Самуїла; зробив Давида, якого вибрав Бог, вигнанцем; убив Господніх священиків. Як міг такий чоловік сподіватися, що Бог відповість йому, коли сам зруйнував призначені Небесами засоби спілкування? Саул згрішив проти Духа благодаті, то чи міг Господь відповідати йому через сни або інші Свої об'явлення? Саул не прийшов до Бога у смиренні та каятті. Він шукав не прощення гріха і примирення з Богом, а звільнення від ворогів. Через свою впертість і непокірність він віддалився від Бога. Саул міг повернутися до Господа лише шляхом каяття, але гордий монарх, знемагаючи від страху, вирішив шукати допомоги з іншого джерела. “І сказав Саул до своїх слуг: ‘Пошукайте мені жінку-ворожку, і я піду і запитаю її’”. Саулові було добре відомо, що являло собою спілкування з померлими; смертний вирок чекав на всіх, хто займався цим гріховним ремеслом. За життя Самуїла Саул наказав, щоб усі чаклуни і ті, що спілкувалися з духами, були знищені. Але тепер у відчаї сам звернувся до віщунки, яку ж сам засудив, як мерзоту.

Цареві сказали, що в Ен-Дорі знайшла собі сховище жінка, що викликає духів. Ця жінка була зв'язана із сатаною і повністю перебувала в його владі, виконуючи його задуми; князь зла творив через неї чудеса і відкривав таємні речі. Переодягнувшись, Саул пішов уночі лише з двома своїми слугами шукати місце, де переховувалась чарівниця. Яке жалюгідне видовище! Цар Ізраїлю, поневолений сатаною, йде туди, куди той провадить його! Який же темний шлях обирає собі людина, коли вперто наполягає на своєму, чинячи опір святому впливові Божого Духа! Що може бути жахливішим за те рабство, коли людина підкоряється владі найлютішого тирана — свого “я”! Віра в Бога та послух Його волі були єдиними умовами, за яких Саул міг бути царем Ізраїлю. Якби він виконав ці умови під час свого правління, то його царство перебувало б у безпеці; Бог провадив би його і був би його щитом. Бог довго терпів Саула, і, хоча непокірність та впертість майже заглушили божественний голос в його душі, він, однак, мав ще змогу розкаятись. Та коли, опинившись у небезпеці, Саул відвернувся від Бога, щоб шукати світла в прибічниці сатани, цим він розірвав останню ланку, яка з'єднувала його з Творцем. Саул цілковито віддав себе у владу тієї бісівської сили, яка впродовж багатьох років впливала на нього і нарешті привела на межу загибелі.

Під покровом ночі Саул і його супутники перейшли через долину; спокійно минувши филистимський табір, вони здолали гірський кряж і опинилися перед самотньою оселею чаклунки з Ен-Дора. Тут переховувалася жінка, яка таємно займалася своїм нечестивим ремеслом. Хоча Саул був переодягнений, його велична постава та царські манери свідчили про те, що він не був звичайним воїном. Жінка запідозрила, що її гостем був Саул, а його багаті дарунки тільки зміцнили її підозру. На його прохання: “Поворожи мені і виклич мені того, кого скажу тобі”, жінка відповіла: “Ти ж знаєш, що зробив Саул, — як викорінив із землі ворожбитів та віщунів. Навіщо ставиш сіть на мою душу, щоб мене вбити?” Тоді Саул присягнув їй Господом, говорячи: “Як живий Господь, — не буде на тобі провини за цю справу!” Коли жінка спитала: “Кого ж маю я викликати тобі?”, — він відповів: “Самуїла виклич мені”.

Почаклувавши, вона сказала: “Я бачу щось у подобі бога виходить з землі… Виходить старий чоловік, зодягнений у довгу одежу”. “І Саул пізнав, що то Самуїл, і схилив своє обличчя до землі, та й уклонився”.

Але не святий Божий пророк був викликаний заклинанням чарівниці. Самуїла не було у тому лігві злих духів. Це надприродне з'явлення було викликане лише силою сатани. Сатані однаково легко прийняти вид Самуїла, як і ангела світла, коли він спокушав Христа у пустелі.

Перші слова, які жінка вимовила у процесі чаклунства, були звернені до царя: “Навіщо ти обманув мене, — та ж ти Саул!” Отже, першою справою злого духа, який прийняв вид пророка, було таємно повідомити цю нечестиву жінку про те, що вона стала жертвою обману. Уявний пророк спитав, звертаючись до Саула: “Навіщо ти непокоїш мене? Для чого викликав мене?” А Саул відповів: “Дуже тяжко мені, — филистимляни воюють зо мною, а Бог відступився від мене і не відповідає вже ані через пророків, ані в снах. І покликав я тебе, щоб ти навчив мене, що маю робити”.

За життя Самуїла Саул нехтував його порадами та обурювався, коли той докоряв йому. Але зараз, у хвилину відчаю та лиха, він розумів, що поради пророка були його єдиною надією і, щоб налагодити зв'язок із небесним посланцем, він звертався по допомогу до вісниці пекла! Саул повністю віддався у владу сатани, і той, єдиним задоволенням якого завжди було приносити нещастя та загибель, докладав усіх зусиль, щоб погубити нещасного царя. У відповідь на відчайдушне благання Саула почулися страшні слова, сказані нібито Самуїлом: “Чого ж ти питаєш мене, якщо Господь відступив від тебе і став із твоїм ворогом? Господь зробив тобі те, що говорив через мене: Він забере царство з твоїх рук і віддасть його твоєму ближньому — Давидові. Як же ти не послухався Господнього голосу і не виконав палкого гніву Його на Амалика, тому Господь сьогодні сам так учинив з тобою. І Господь видасть із тобою також Ізраїля у руки филистимлян”.

Непокірний Саул був обманутий і зведений сатаною. Робота спокусника полягає в тому, щоб применшити значення гріха, зробити шлях беззаконня легким і привабливим, засліпити розум, щоб людина не сприйняла Господніх застережень і погроз. Сатана, застосовуючи свою демонічну силу, спонукав Саула виправдовувати себе, незважаючи на докори та застереження Самуїла. Тепер же, у скрутний для царя час, він зненацька змінив своє ставлення до нього, вказуючи на потворність його гріха та позбавляючи надії на прощення, щоб таким чином довести його до відчаю. Вже нічого гіршого не можна було й придумати, щоб позбавити Саула мужності, затьмарити його розум та призвести до відчаю і самогубства.

Саул ослаб від утоми й посту; його мучив страх і докори сумління. Почувши страшне провіщення, він захитався, як дуб перед бурею, і впав на землю.

Чарівниця вельми злякалась. Цар Ізраїлю лежав перед нею, як мертвий. Що станеться з нею, якщо він помре в її оселі? Вона благала Саула встати й поїсти, твердячи, що оскільки вона, ризикуючи власним життям, задовольнила його бажання, то й він повинен виконати її прохання, аби зберегти життя собі. Саулові слуги також приєдналися до її благань, і цар, врешті-решт, поступився: жінка принесла йому м'ясо відгодованого теляти і поспішно спечений хліб. Яка картина! У дикій печері чарівниці, де нещодавно в присутності вісниці сатани прозвучали фатальні слова про сумний кінець, той, хто був помазаний Богом на царя Ізраїлю, сів за трапезу, підкріпляючи свої сили для смертельного бою, що мав відбутися наступного дня.

Він повернувся зі своїми слугами в ізраїльський табір до світанку, щоб востаннє приготуватися до бою. Спілкуючись із духом темряви, Саул погубив самого себе. Пригнічений жахом і відчаєм, він вже не міг вселити мужності у серця своїх воїнів. Відокремлений від Джерела сили, він вже не міг скерувати погляди ізраїльтян на Бога — їхнього Помічника. Так мало здійснитися провіщене лихо.

На рівнині Шунеш і на схилах гори Гільбоа ізраїльські та филистимські війська втупили у смертельний бій. Хоча страшна картина в Ен-Дорській печері вбила в серці Саула усяку надію, він з відчайдушною сміливістю відстоював свій престол і царство. Однак усе це було марною справою. “І побігли Ізраїлеві мужі від филистимлян, і падали трупами на горі Гільбоа”. Три хоробрих царських сина загинули поруч з ним. Лучники напосідали на Саула. Він бачив, як його воїни падали кругом нього, як полягли його сини. Поранений цар не міг уже ані воювати, ані втікати. Спасіння стало неможливим, і тоді, щоб не потрапити живим до рук филистимлян, Саул наказав своєму зброєносцю: “Витягни свого меча і проколи мене ним”. Коли ж той відмовився підняти руку на Господнього помазаника, Саул, упавши на меча, сам позбавив себе життя.

Так загинув перший цар Ізраїлю, взявши на душу ще й гріх самогубства. Його життя було погублене, і він зійшов в могилу у відчаї та ганьбі через те, що Божій волі протиставляв власну викривлену волю.

Вістка про поразку пронеслась усюди, викликаючи жах в Ізраїлі, Народ утікав із міст, і филистимляни захоплювали їх без жодного опору. Царювання Саула, який хотів бути незалежним від Бога, закінчилося майже повним крахом для його народу.

Наступного дня, коли филистимляни оглядали поле бою та грабували вбитих, вони знайшли тіла Саула і трьох його синів. Для повного тріумфу вони відтяли Саулові голову і зняли з нього зброю; голову і військовий обладунок, просякнутий кров'ю, було відіслано до филистимського краю як трофеї перемоги, щоб “сповістити своїм ідолам і народові добру новину”. Пізніше військова зброя Саула була покладена в каплиці Астарти, а голова — у храмі Дагона. Таким чином, слава перемоги була приписана могутності лжебогів, а ім'я Єгови зазнало безчестя.