Розділ 13. Випробування віри

Патріархи і пророки

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 16; 17:18—20; 21:1—14; 22:1—19

Без жодного сумніву Авраам прийняв обітницю про сина, проте не дочекався, щоб Бог виконав Своє Слово у Свій час і Своїми засобами. Виконання обітниці було відкладене, щоб випробувати його віру в Божу силу; та Авраам не витримав цього випробування. Переконана в неможливості мати дитину в похилому віці, Сарра запропонувала власний план виконання божественного наміру, згідно з яким Авраам міг взяти одну з її служниць за другу дружину. Багатожонство в ті часи поширилося настільки, що вже не вважалося гріхом, однак воно було порушенням Божого Закону, що фатально позначилося на святості й спокої родинних стосунків. Шлюб Авраама з Агар мав погані наслідки не лише для його сім'ї, а й для майбутніх поколінь.

Задоволена пошаною, якій сприяло нове становище — дружини Авраама, та сподіваючись стати матір'ю великого народу, що вийде від неї, Агар стала гордою та зарозумілою, з презирством почала ставитися до своєї господині. Взаємні ревнощі порушували мир колись щасливої родини. Змушений вислуховувати скарги обох жінок, Авраам марно намагався відновити єдність. Хоч саме через настирливі прохання Сарри він одружився з Агар, нині вона докоряла йому як винуватцеві у всьому. Сарра хотіла прогнати свою суперницю, та Авраам не дозволив зробити цього, бо Агар мала стати матір'ю його дитини і, як він щиро сподівався, обіцяного сина. Оскільки ж вона була служницею Сарри, Авраам все ще залишав її в розпорядженні господині. Зарозуміла Агар не зносила суворого ставлення до неї, причиною якого була її власна зухвалість. “І Сарра гнобила її. І втекла Агар від обличчя її”.

Вона втекла до пустелі, і коли самотньо сиділа біля джерела перед нею у людській подобі з'явився Господній ангел. Звертаючись до жінки зі словами: “Агаро, Саррина служнице…”, він нагадав їй про її становище та обов'язок, а потім звелів: “Вернися до пані своєї, — і підкорися під її руку” Проте разом із докором їй були дані слова потіхи: “Прислухавсь Господь до твоєї недолі… Сильно розмножу потомство твоє, і буде воно незліченне”. І на вічну згадку про Божу милість їй було дане повеління назвати дитину Ізмаїлом, що значить: “Бог почує”.

Коли Авраамові було вже близько ста років, Бог знову повторив йому Свою обітницю, запевняючи, що майбутній спадкоємець народиться від Сарри. Але Авраам усе ще не розумів цього. Його думки одразу ж звернулися до Ізмаїла з надією на те, що саме через нього мають виконатися милостиві Божі наміри. Відчуваючи любов до сина, він вигукнув: “Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!”. І знову було повторено обітницю, причому словами, які не залишали жодного сумніву: “Саме Сарра, твоя жінка, сина народить тобі, а ти дасиш ім'я йому Ісаак. І Свого Заповіта Я з ним складу”. Однак Бог не залишив поза увагою і молитву батька. “А щодо Ізмаїла, — сказав Він, — Я почув тебе: Ось Я поблагословлю його… великим народ зроблю його”.

З народженням Ісака, на яке вони чекали впродовж усього життя, сповнилися їхні найзаповітніші мрії, що принесло радість у намети Авраама і Сарри. Та для Агар ця подія була крахом старанно виплеканих честолюбних планів. Ізмаїла, котрий уже став юнаком, усі в таборі вважали спадкоємцем багатств Авраама та благословень, обіцяних його нащадкам. Тепер же раптом він залишався осторонь; розчаровані мати і син зненавиділи сина Сарри. Загальна радість ще більше запалила їхні ревнощі — Ізмаїл навіть відважився відверто насміхатися над спадкоємцем Божої обітниці. Розуміючи, що непокірна вдача Ізмаїла буде джерелом постійних незгод, Сарра звернулася до Авраама з проханням відіслати Агар та Ізмаїла геть зі стану. Це завдало патріархові великих страждань. Як він може прогнати Ізмаїла, власного сина, якого так ніжно кохає? У відчаї Авраам палко благав Бога вказати йому правильний шлях. Господь через святого ангела звелів йому виконати бажання Сарри; його любов до Ізмаїла й Агар не повинна бути перешкодою на шляху відновлення єдності та щастя в його сім'ї. Ангел також потішив Авраама обітницею про те, що, хоч Ізмаїл і буде відлучений від батьківського дому, Бог не залишить його; Він збереже йому життя, і той стане родоначальником великого народу. Авраам послухався слів ангела, хоч це завдало йому невимовних страждань. Зі сповненим великого горя серцем, він відіслав Агар та свого сина.

Вказівка, дана Авраамові щодо святості подружніх відносин, повинна була стати уроком на всі часи. Вона свідчить про те, що права і щастя цього союзу необхідно старанно оберігати, навіть ціною великої жертви. Сарра була єдиною законною дружиною Авраама. Її права дружини й матері не повинна була розділяти жодна інша особа. Сарра поважала свого чоловіка, і через це в Новому Завіті про неї згадується як про приклад, гідний наслідування. Але Сарра не бажала, щоб ніжні почуття Авраама належали іншій, і Господь не докоряє їй за те, що вона наполягала на усуненні суперниці. Як Авраам, так і Сарра не повірили в силу Божу, і саме ця помилка призвела Авраама до одруження з Агар.

Бог покликав Авраама стати батьком усіх віруючих, і його життя мало бути зразком віри для прийдешніх поколінь. Однак його віра не була досконалою. Авраам засвідчив своє недовір'я Богові, коли утаїв, що Сарра була його дружиною, а потім ще раз: одружившись з Агар. Але щоб він все ж міг досягнути у питанні віри найвищого рівня, Бог під дав його іншому випробуванню, найтяжчому з усіх, які будь-коли мала зазнати людина. В нічному видінні він отримав наказ вирушити в землю Морія і там, на горі, яка буде вказана йому, принести в жертву цілопалення свого сина.

Коли Авраам отримав це повеління, йому було вже сто двадцять років. Навіть серед свого покоління його вважали людиною похилого віку. Замолоду Авраам мав сили зносити будь-які труднощі, сміливо зустрічаючи небезпеку, але тепер вже не було юнацького вогню й запалу. Людина у розквіті сил може сміливо зустрічати труднощі та нещастя, від яких завмиратиме її серце в старості, на краю могили. Та Бог приберіг Своє останнє, найбільш болісне випробування для Авраама на той час, коли роки вже лягли важким тягарем на його плечі, а душа прагнула відпочити від турбот і праці.

Патріарх проживав у Вірсавії, оточений добробутом і шаною. Він мав велике багатство, і правителі тієї землі поважали Авраама як могутнього князя. На рівнинах, що простягалися за його табором, випасалися тисячі овець та інша худоба. З усіх боків стояли намети його васалів — сотень вірних слуг. На його очах виріс і досягнув розквіту сил син обітниці. Здавалося, що Небеса нарешті увінчали благословенням жертовне життя того, хто терпляче чекав на здійснення своєї надії.

У послусі віри Авраам залишив свою країну, в якій були поховані його батьки, покинув рідну домівку. Він став подорожнім у землі свого спадку. Авраам довго чекав народження обітованого спадкоємця. За Божим наказом він відіслав свого сина Ізмаїла. І тепер, коли ця, така бажана дитина починала мужніти і патріарх, здавалося, вже бачив виконання своїх сподівань, його спіткало випробування, тяжче за всі інші.

Повеління було дане в словах, які завдали великої муки та болю батьківському серцю: “Візьми свого сина, твого єдиного, Ісаака, якого любиш …та принеси його там в цілопалення”. Ісаак був світлом його дому, потіхою старості і, що найголовніше, спадкоємцем обіцяних благословень. Втрата такого сина навіть через трагічний випадок або хворобу завдала б чимало мук та болю люблячому батькові; його вкрита сивиною голова похилилася б під тягарем горя, але він отримав наказ власноруч пролити кров сина. Це видавалося старшому чоловікові страшним і неймовірним.

Сатана одразу ж почав навіювати Авраамові думку про те, що він, судячи з усього, введений в оману; хіба ж божественний Закон не велить: “Не вбивай”, Бог не може вимагати того, що колись заборонив. Вийшовши з намета, Авраам звернув свій погляд на мирну блакить безхмарного неба та пригадав обітницю, дану йому майже п'ятдесят років тому, про те, що насіння його буде таким же незліченним, як зорі. Якщо ця обітниця має здійснитися через Ісака, то як він може бути відданий на смерть? Авраам був спокушуваний думати, що він помиляється. Охоплений сумнівом і душевною мукою, батько опустився на землю і молився так, як ніколи раніше, прохаючи Бога підтвердити правдивість Його повеління: чи справді він повинен виконати цей жахливий обов'язок? Згадавши ангелів, посланих, щоб відкрити йому Божий намір про знищення Содома, котрі принесли Авраамові обітницю щодо цього ж таки сина — Ісаака, він попрямував на місце, де вже декілька разів зустрічав небесних вісників, сподіваючись побачити їх там знову та отримати подальші вказівки. Але ніхто не прийшов йому на допомогу, щоб полегшити страждання. Здавалося, з усіх боків Авраама огорнула темрява. А слова божественного повеління продовжували звучати в його свідомості: “Візьми свого сина, твого єдиного, Ісаака, якого любиш…” Він повинен виконати це повеління, він не може більше зволікати. Наближався світанок, треба було вирушати в дорогу.

Повернувшись до намета, Авраам підійшов до того місця, де Ісаак спав глибоким, спокійним сном, притаманним юності та невинності. На якусь мить погляд батька затримався на дорогому обличчі сина; затремтівши від хвилювання, він відвернувся і підійшов до Сарри, яка також спала. Чи збудити її, щоб вона могла ще раз обійняти свою дитину? Чи сказати їй про Божу вимогу? Він бажав зняти тягар зі свого серця, розділивши з дружиною цю жахливу відповідальність. Однак думка про те, що вона може перешкодити йому, стримала Авраама. Ісаак був Сарриною радістю і гордістю. Він був її життям, і материнська любов могла не погодитись на таку жертву.

Нарешті Авраам збудив сина, сказавши йому про Боже повеління принести жертву на далекій горі. Ісаак не раз ходив з батьком на поклоніння до якогось із жертівників, що стали своєрідними віхами на дорогах його мандрувань. Тому це запрошення не викликало в юнака здивування. Вони швидко приготувалися в дорогу. Були зібрані в'язанки хмизу, які поклали на осла, і в супроводі двох слуг мандрівники вирушили.

Батько і син мовчки крокували поруч. Патріарх, пригнічений страшною таємницею, не мав настрою розмовляти. Він думав про свою дружину, люблячу матір, і про той день, коли повернеться до неї один. Авраам добре знав, що коли ніж відбере життя в її сина, він пройде також і через материнське серце.

Перший день — найдовший у житті Авраама — повільно наближався до свого кінця. В той час, коли син і молоді слуги спали, Авраам цілу ніч провів у молитві, усе ще сподіваючись, що з'явиться небесний вісник і скаже, що випробування закінчене, і тоді юнак неушкодженим зможе повернутися до матері. Однак змучена батьківська душа не відчула полегшення. Ще один довгий день, ще одна ніч упокорення й молитви, а слова повеління, згідно з якими він мав залишитися бездітним, постійно звучали в його свідомості. Сатана був поруч, навіюючи сумнів і невір'я, але Авраам силкувався не піддаватись. Коли третього дня вони вже були готові продовжувати путь, патріарх, поглянувши на північ, побачив обіцяний знак — хмарину слави над горою Морія — і переконався, що голос, Який промовляв до нього, все ж походив з Небес.

Навіть тепер Авраам не нарікав на Бога, але укріпляв свою душу в роздумах про докази Господньої милості та вірності. Цей син був так несподівано даний йому; хіба Той, Хто дав Авраамові такий дорогоцінний дар, не мав права забрати те, що належало Йому? Вірою страждалець пригадав обітницю: “В Ісаакові буде насіння тобі”, — потомство незліченне, як пісок на березі моря. Ісаак був дитиною чуда, то ж хіба сила, яка дала йому життя, не могла відновити його? Вдивляючись поглядом віри у невидиме, Авраам ухопився за божественне слово, розуміючи, що “Бог має силу й воскресити з мертвих” (Євреям 11:19).

Проте ніхто, крім Бога, Не міг збагнути, якою великою була жертва батька, котрий віддавав свого сина на смерть. Бажанням Авраама було, щоб ніхто, окрім Бога, не був свідком їхнього прощання. Він звелів слугам залишитися, додавши: “Я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас”. Дрова були покладені на Ісаака, котрий мав бути принесеним у жертву. Батько узяв ножа й вогонь, і вони піднялися разом на вершину гори. Юнак дивувався про себе, яким чином так далеко від отар може знайтися жертовна тварина. Нарешті хлопець заговорив: “Батьку мій!.. Ось вогонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?”. О, яке це було випробування! Як пройнялося серце Авраама, коли він почув любі йому слова — “Батьку мій!”. Ні, не зараз, ще не час відкритися синові. Авраам відповів: “Бог знайде Собі ягня на цілопалення, сину мій!”.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Патріархи і пророки» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. Випробування віри“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Від видавців

  • Розділ 1. Чому було допущено гріх? 

  • Розділ 2. Творіння

  • Розділ 3. Спокушення і падіння

  • Розділ 4. План викуплення

  • Розділ 5. Випробування Каїна та Авеля

  • Розділ 6. Сиф та Єнох

  • Розділ 7. Потоп

  • Розділ 8. Після потопу

  • Розділ 9. Буквальний тиждень

  • Розділ 10. Вавилонська вежа

  • Розділ 11. Покликання Авраама

  • Розділ 12. Авраам у Ханаані

  • Розділ 13. Випробування віри
  • Розділ 14. Загибель Содома

  • Розділ 15. Одруження Ісаака

  • Розділ 16. Яків та Ісав 

  • Розділ 17. Втеча та вигнання

  • Розділ 18. Ніч боротьби

  • Розділ 19. Повернення до Ханаану

  • Розділ 20. Йосиф у Єгипті

  • Розділ 21. Йосиф та його брати

  • Розділ 22. Мойсей

  • Розділ 23. Єгипетські кари 

  • Розділ 24. Пасха

  • Розділ 25. Вихід

  • Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю

  • Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю

  • Розділ 28. Ідолопоклонство біля Синаю

  • Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону

  • Розділ 30. Скинія та служіння в ній

  • Розділ 31. Гріх Надава й Авігу

  • Розділ 32. Закон і заповіти

  • Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

  • Розділ 34. Дванадцять розвідників

  • Розділ 35. Повстання Корея

  • Розділ 36. В пустелі

  • Розділ 37. Удар по скелі

  • Розділ 38. Подорож навколо Едому

  • Розділ 39. Завоювання Башану

  • Розділ 40. Валаам

  • Розділ 41. Відступництво при Йордані

  • Розділ 42. Повторення Закону

  • Розділ 43. Смерть Мойсея

  • Розділ 44. Перехід через Йордан

  • Розділ 45. Падіння Єрихона

  • Розділ 46. Благословення і прокляття

  • Розділ 47. Союз із гівеонітянами

  • Розділ 48. Розподіл Ханаану

  • Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина 

  • Розділ 50. Десятина і дари

  • Розділ 51. Божа турбота про бідних

  • Розділ 52. Щорічні свята

  • Розділ 53. Перші судді

  • Розділ 54. Самсон

  • Розділ 55. Отрок Самуїл

  • Розділ 56. Ілій та його сини

  • Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

  • Розділ 58. Школи пророків

  • Розділ 59. Перший цар Ізраїлю

  • Розділ 60. Самовпевненість Саула

  • Розділ 61. Відкинення Саула

  • Розділ 62. Помазання Давида

  • Розділ 63. Давид і Голіят 

  • Розділ 64. Давид-утікач

  • Розділ 65. Великодушність Давида

  • Розділ 66. Смерть Саула

  • Розділ 67. Спіритизм: стародавній і сучасний

  • Розділ 68. Давид у Ціклазі

  • Розділ 69. Покликання Давида на царство 

  • Розділ 70. Царювання Давида

  • Розділ 71. Гріх Давида і каяття 

  • Розділ 72. Повстання Авесалома

  • Розділ 73. Останні роки життя Давида

  • Додатки

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи