Розділ 24. Пасха

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 11; 12:1—32

Коли перед єгипетським фараоном уперше була поставлена вимога про звільнення Ізраїлю, він був попереджений і про найстрашнішу кару. Мойсей отримав повеління сказати фараонові: “Так сказав Господь: Син Мій, Мій первенець — то Ізраїль. І кажу тобі: відпусти Мого сина, — щоб він Мені служив. А коли не захочеш відпустити його, то знай, Я вб'ю твого сина, твого первородного” (Вихід 4:22—23). Ізраїльський народ, якого єгиптяни зневажали, був ушанований Богом як хоронитель Його Закону. Завдяки особливим благословенням і привілеям євреї мали перевагу серед інших народів як первороджений син серед своїх братів.

Кара, про яку на самому початку був попереджений Єгипет, повинна була прийти наостанку. Бог — довготерпеливий і багатомилостивий — ніжно турбується про істоти, створені за Його подобою. Якби втрата худоби й урожаю привела Єгипет до покаяння, діти не загинули б; але народ уперто опирався божественному повелінню, тому було завдано останнього удару.

Мойсеєві під страхом смерті було заборонено з'являтися перед фараоном, але непокірний монарх повинен був почути останню вістку від Бога, і Мойсей знову прийшов до нього, виголошуючи жахливий вирок: “Так сказав Господь! Опівночі Я пройду через Єгипет. І помре кожен первісток єгипетської землі від первістка фараона, що сидить на своїм троні, до первістка невільниці, що за жорнами, і все первородне з худоби. І здійметься велике ридання по всій Єгипетській землі, якого не бувало, і більше не буде. А в усіх синів Ізраїлевих — від людини й аж до скотини — навіть пес не гавкне ні на людину, ні на скотину, щоб ви знали, що Господь ставить різницю між Єгиптом і між Ізраїлем. І прийдуть усі ці раби твої до мене і поклоняться мені, кажучи: Вийди ти та ввесь народ, що слухає тебе. Після цього я вийду”.

Перед виконанням цього вироку Господь через Мойсея дав вказівку ізраїльському народові щодо виходу з Єгипту, наголошуючи особливим чином на тому, як їм уникнути кари, що має надійти. Кожна сім'я — сама або разом з іншою — повинна була заколоти ягня або козеня “без вади” і горсткою ісопу покропити кров'ю “на обидва бокові одвірки і на верхній одвірок у домах”, щоб ангел-губитель, проходячи опівночі, обминув такий дім. Вони повинні були спожити печене ягня з прісним хлібом та гіркими травами вночі; їсти його, за словами Мойсея, вони мали наступним чином: “Стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете їсти його з поспіхом. Це Пасха для Господа!”

Господь об'явив: “І перейду Я тієї ночі по Єгипетськім краї і повбиваю в Єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню суд… І буде кров знаком на домах, де перебуватимете ви, — і побачу ту кров, і обмину вас. І не впаде на вас згубна кара, коли Я каратиму Єгипетський край”.

На згадку про це велике визволення усі наступні покоління ізраїльського народу повинні були щорічно відзначати цей день. “І стане той день для вас пам'яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа, у всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його!” Відзначаючи це свято в усі наступні роки, вони мали розповідати дітям історію свого великого визволення, як звелів Мойсей: “То відкажете: це жертва — Пасха в честь Господа, що обминув доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгиптян, а доми наші зберіг”.

Крім того, первісток — від людей і від худоби — належав Господеві й лише через викуп міг знову стати власністю людини. Так Ізраїль мав виявляти свою вдячність за те, що його первістки, які за законом повинні були розділити долю первістків Єгипту, тобто загинути, завдяки викупній жертві милостиво збережені: “Бо кожен первородний Мій, — говорить Господь, — того дня, коли Я ударив кожного первістка в Єгипетськім краї, Я посвятив Собі кожного первістка в Ізраїлі від людини аж до скотини, — Мої вони будуть” (Числа 3:13). Після того, як Господь встановив служіння в скинії, Він обрав для Себе покоління Левія для служіння в святині замість первородного серед Ізраїлевих синів. “Мені вони дані з-поміж Ізраїлевих синів, замість первородного з Ізраїлевих синів… узяв Я їх Собі” (Числа 8:16). Проте весь народ на знак вдячності за Божу милість повинен був вносити викуп за первородних синів (Числа 18:15—16).

Пасха повинна була не лише нагадувати про звільнення з Єгипту, а й символічно вказувати на значно більше викуплення, яке мав здійснити Христос, звільняючи Свій народ з рабства гріха. Жертовне ягня уособлює Божого Агнця, в Котрому — наша єдина надія на спасіння. Апостол Павло писав: “Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений” (1 Коринтянам 5:7). Потрібно було не тільки заколоти пасхальне ягня, а й покропити його кров'ю одвірки; так само й людина приймає заслуги Христової крові. Ми повинні вірити, що Він помер не тільки за увесь світ, а й за кожного із нас особисто. Ми маємо прийняти Його викупну жертву особисто для себе.

Ісоп, за допомогою якого кропили кров'ю, став символом очищення; його використовували для очищення прокажених і тих, хто занечистився дотиком до мертвого тіла. Молитва псалмиста свідчить про те, яке велике значення надавалося цьому символу: “Очисти мене ісопом — і буду чистий, обмий мене — і стану біліший від снігу” (Псалми 50:9).

Ягня необхідно було приготувати цілим; не можна було зламати ні одної його кістки, як і жодна кістка Божого Агнця, Котрий мав померти за нас, не повинна була бути зламана (Івана 19:36). Це символізує повноту жертви Христа.

М'ясо потрібно було з'їсти. Недостатньо лише вірити в Христа для отримання прощення гріхів, — вірою ми постійно отримуємо від Нього духовну силу і поживу через Його Слово. Христос сказав: “Якщо ви не будете їсти тіла Сина Людського й пити кров Його, то не матимете в собі життя. Хто їсть тіло Моє і п'є кров Мою, той має вічне життя” (Івана 6:53—54). Пояснюючи значення цих слів, Він сказав: “Слова, які Я говорив вам, це дух і життя” (вірш 63). Ісус прийняв Закон Свого Отця, втілив його принципи у власному житті, виявив його дух і показав його благотворний вплив на серце. Апостол Йоан писав: “І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця” (Івана 1:14). Послідовники Христа повинні бути учасниками Його досвіду. Вони приймають і засвоюють Боже Слово, щоб воно стало силою, яка керує усіма спонуканнями та вчинками. Силою Христа вони змінюються за Його подобою, відображаючи божественні якості. Вони повинні їсти тіло і пити кров Божого Сина, інакше не матимуть у coбі життя. Дух і життя Христа мають стати духом і життям Його учнів.

Ягня потрібно було споживати з гіркими травами на спогад про гіркоту єгипетського рабства. Так само й ми, приймаючи тіло та кров Христа, робимо це з розкаяним серцем, пам'ятаючи про свої гріхи. Вживання у їжу прісного хліба також мало своє значення. У законі про Пасху ясно вказано, щоб під час святкування цього свята в їхніх оселях не було жодної закваски; цієї постанови суворо дотримувалися усі юдеї. Подібним чином усі ті, хто бажає прийняти від Христа життя й поживу, повинні звільнитися від закваски гріха. Апостол Павло писав, звертаючись до Коринтської церкви: “Отож, очистьте стару закваску, щоб стати вам новим тістом… бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не із старою закваскою, ані в розчині злоби й лукавства, але з опрісноками чистоти та істини!” (1 Коринтянам 5:7—8).

Перш ніж отримати свободу, поневолений народ повинен був виявити свою віру в те, що велике визволення здійсниться. На їхніх оселях мав бути знак крові; необхідно було також відокремити себе й свої сім'ї від єгиптян, зібравшись усім разом у власному будинку. Якби ізраїльтяни знехтували хоча б однією з цих вказівок, якби вони не подбали про відокремлення своїх дітей від єгипетських; якби, заколовши ягня, не покропили його кров'ю одвірків або наважилися вийти з дому, їм би загрожувала небезпека. Вони могли б щиро вірити, що зробили все необхідне для спасіння, але щирість не врятувала б їх. Усі, котрі не прислухалися б до Господніх вказівок, втратили б своїх первістків від руки губителя.

Саме послухом народ мав засвідчити свою віру. Так само всі, котрі сподіваються на спасіння через заслуги Христової крові, повинні усвідомити, що й вони особисто мають докласти зусиль, аби отримати спасіння. Хоча від покарання за гріх нас може звільнити лише Христос, ми, в свою чергу, повинні залишити гріх і обрати послух. Людина спасається вірою, а не ділами, однак віра виявляється у вчинках. Бог віддав Свого Сина на смерть як умилостивлення за гріх; Він явив світло правди, дорогу життя, створив для людини сприятливі умови, дав постанови та переваги, і тепер людина має можливість скористатися цими рятівними засобами, вона повинна цінувати і використовувати засоби, надані їй Богом, а саме: вірити і підкорятись усім божественним вимогам.

Коли Мойсей передав Ізраїлю Божі вказівки щодо визволення, то “схилився народ, — і вклонивсь до землі”. Світла надія на свободу, жахливе усвідомлення кари, що насувалася на гнобителів, турботи і клопоти, пов'язані з поспішним виходом, — усе це на деякий час поглинуло почуття вдячності до милосердного Визволителя. Чимало єгиптян почали визнавати Бога євреїв як єдино правдивого Бога; вони навіть благали дозволити їм знайти захист у домах ізраїльтян, коли ангел-губитель проходитиме землею. Їх приймали з радістю, і вони поклялися з того часу служити Богові Якова і вийти з Єгипту разом із Божим народом.

Ізраїльтяни виконали Божі вказівки. Потай вони швидко приготувалися в дорогу. Збиралися сім'ями, пасхальне ягня було приготовлене і спечене на вогні, були готові й опрісноки та гіркі трави. Батько як священик сім'ї кропив кров'ю одвірки і заходив до оселі, де вже знаходилася його сім'я. Мовчки, поспіхом вони споживали пасхальне ягня. Охоплений благоговінням, народ молився і чекав, а серце кожного первородного — чи то сильного чоловіка, чи малої дитини — трепетно билося, охоплене невимовним страхом. Батьки і матері стискали в обіймах своїх улюблених первістків, думаючи про той жахливий удар, який мав бути завданий тієї ночі. Проте в жодну оселю Ізраїлевих синів не завітав ангел смерті. Знак крові — знамено захисту Спасителя — залишався на їхніх дверях, і губитель обминув їх.

Опівночі “сталося велике ридання в Єгипті, бо не було дому, де б не було померлого”. Усі первістки краю, “від первенця фараона, що сидить на своїм престолі, аж до первенця полоненого, що у в'язничному домі, і кожного первородного скотини” загинули від руки губителя. Гордість кожної сім'ї великого єгипетського царства була вельми принижена. Почулися крики й голосіння ридаючих. Фараон і його придворні з блідими обличчями тремтячи стояли, вражені невимовним жахом. В цей час фараон згадав свої слова: “Хто Господь, щоб слухатись слова Його, і відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і Ізраїля не відпущу!”

Тепер його гордість, що кинула виклик Небесам, була перетворена на порох. І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі та й сказав: “Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого ви самі, і сини Ізраїлеві. І йдіть, служіть Господеві, як ви домагались! Також дрібну вашу худобу, і скотину велику забирайте, як ви бажали; ідіть геть і поблагословіть мене”. Царські радники і увесь народ також квапили ізраїльтян вийти із краю, поспішно бо казали: “Усі ми помремо!”