Розділ 34. Дванадцять розвідників

Патріархи і пророки

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 13—14

Через одинадцять днів після того, як євреї залишили гору Хорив, вони отаборилися в Кадеші, в пустелі Паран, недалеко від обітованого краю. Було запропоновано послати людей, які могли б оглянути ту землю. Мойсей виклав цю справу Господеві; було отримано дозвіл обрати для цієї місії по одному з начальників від кожного покоління. Люди були обрані, і Мойсей звелів їм піти розвідати землю, дізнатись, що вона собою являє — її стан та природні багатства, який народ там мешкає — сильний чи слабкий, малий чи численний; вони повинні були також розвідати, чи родючий там грунт, і принести плодів з того краю.

Посланці оглянули всю землю — від її південних до крайніх північних кордонів. Розвідники повернулися через 40 днів. Ізраїльський народ плекав у серці райдужні сподівання і з нетерпінням очікував їхнього повернення. Вістка про повернення розвідників передавалася від покоління до покоління, викликаючи загальну радість. Люди вибігали назустріч посланцям, котрі щасливо уникнули небезпек ризикованої справи. Розвідники принесли плодів тієї землі як доказ родючості її грунту. Оскільки це була пора дозрівання винограду, вони доставили настільки велике гроно, що його несли двоє чоловік. Вони також узяли плодів фігових і гранатових дерев, якими ряснів той край.

Народ тішився, що незабаром заволодіє таким чудовим краєм. Уважно, намагаючись не пропустити жодного слова, вони слухали, про що розповідали розвідники Мойсею. “Прибули ми до краю, куди ти послав нас; — почали вони, — він і справді тече молоком та медом, а оце плоди його!”

Прислухаючись із захопленням до кожного слова, люди були готові за Господнім словом негайно ж вирушити, щоб заволодіти землею. Але після того як розвідники описали красу і родючість краю, усі вони, за винятком двох, заговорили про труднощі та небезпеки, які чекатимуть на ізраїльтян при завоюванні Ханаану, звичайно, представляючи їх у перебільшеному вигляді. Вони перераховували могутні народності, що населяли різні частини краю, говорячи про те, що їхні міста великі й обнесені мурами, а народи, які живуть у них, сильні, і їх неможливо підкорити. Вони згадали й про велетнів, синів Єнакових, а тому, вважали вони, не варто й мріяти, що ізраїльтяни зможуть заволодіти такою землею.

Після цього картина змінилася. В міру того як розвідники висловлювали думки своїх сповнених невір'я і розчарувань сердець, які їм навіював сатана, надія і відвага народу поступалися місцем малодушному відчаю. Невір'я цих мужів кинуло похмуру тінь на всю громаду, і могутня Божа сила, яка так часто виявлялася для добра вибраного народу, виявилась забутою. Люди не бажали замислитися над тим, що Той, Хто провадив їх аж до цього часу, без сумніву, дасть їм цю землю; вони забули, як чудово Бог врятував їх від гнобителів, проклавши дорогу посеред моря та знищивши переслідувачів — військо фараона. Вони відвернулися від Бога і діяли так, ніби все залежало тільки від сили зброї.

У своєму невір'ї вони применшили Божу силу, засумнівавшись у всемогутності руки, яка досі надійно провадила їх. Нарікаючи на Мойсея та Аарона, ізраїльтяни повторили свою стару помилку. От і прийшов кінець усім нашим райдужним сподіванням, говорили вони, виявляється, ми подолали такий шлях з Єгипту, аби оволодіти лише цією пустелею. Вони знову звинувачували своїх вождів у тому, що ті ошукували народ і принесли Ізраїлю стільки лиха.

У своєму розчаруванні народ дійшов до відчаю. Знялося тужливе голосіння, тверезі думки потонули у вирі та сум'ятті обурених голосів. Калев оцінив ситуацію і відважився стати на захист слова Божого, роблячи усе можливе, аби протистати лихому впливові своїх малодушних товаришів. На деякий час народ стих, прислухаючись до слів підбадьорення і надії про обітовану землю. Він не заперечував, що міста тієї країни дійсно укріплені високими мурами, а хананеяни — сильні войовничі люди. Але ж Бог пообіцяв цю землю Ізраїлеві. “Ми таки підемо й заволодіємо нею, — наполягав Калев, — в нас стане сили, щоб перемогти!”

Однак десятеро інших розвідників перервали його, і в ще похмуріших, ніж раніше, фарбах змальовували усі перешкоди. “Ми не зможемо напасти на той народ, — заявили вони, — бо він сильніший від нас… А усі люди, яких ми бачили там, високі на зріст. Там ми бачили велетнів, синів Єнакових, з роду велетнів; і самим нам здавалось, що ми наче та сарана, і такими напевно були й ми в їхніх очах”.

Ці мужі, обравши невірний шлях, уперто чинили опір Калеву та Ісусові Навину, Мойсеєві і Богові. З кожним кроком вони ставали ще запеклішими. Вони були сповнені рішучості зупинити усяку спробу заволодіти Ханааном. Задля збереження свого недоброго впливу на народ десять розвідників вдавались навіть до брехні: “Це земля, яка поїдає своїх мешканців”, — твердили вони. Окрім того, що це свідчення саме по собі погане, воно було ще й брехливим. Ці люди суперечили самі собі. Проголосивши, що край той родючий та багатий і населяють його велетні, вони не давали собі звіту в тому, що усе це було б неможливим, якби клімат краю був настільки не здоровим, що земля “поїдала б своїх мешканців”. Нічого подібного не було. Та коли люди відчиняють свої серця невір'ю, вони віддають себе в руки сатани, і вже ніхто не зможе передбачити, як далеко він їх заведе.

“Тоді учинила вся громада великий зойк і заголосила. І люди плакали тієї ночі”. Відразу ж вибухнуло повстання, піднявся бунт, оскільки сатана повністю опанував людьми, і вони, здавалося, збожеволіли. Ізраїльтяни проклинали Мойсея та Аарона, забувши навіть про те, що Бог чує їхні нечестиві слова і Ангел Його присутності, що перебував у хмарному стовпі, є свідком жахливих приступів люті. Вони з гірким жалем кричали: “О, якби ми були померли в Єгипетському краї, або щоб ми померли в цій пустелі!” А потім увесь свій гнів вони вилили на Бога: “Навіщо Господь провадить нас до того краю? Щоб нам полягти від меча? Щоб жінки та діти наші стали здобиччю? Чи ж не краще нам повернутися до Єгипту?” І сказали вони одне одному: “Оберімо собі вождя та й повернемось до Єгипту!” Таким чином вони звинувачували в обмані не лише Мойсея, а Самого Бога за те, що Він обіцяв їм дати землю, якою вони неспроможні заволодіти. Ізраїльтяни настільки далеко зайшли у своєму безумстві, що навіть обрали з-поміж себе провідника, який повів би їх назад до землі їхнього страждання та неволі, звідкіля їх визволила рука Всемогутнього.

У приниженні й розпачі “впали Мойсей та Аарон на обличчя свої перед усією громадою Ізраїлевих синів”, не знаючи, що зробити, аби втримати їх від такого необачного, гарячкового кроку. Калев та Ісус Навин робили спроби втихомирити бунтівників. Розірвавши свою одежу — свідчення великого горя й обурення, — вони кинулися в гущу народу; їхні дзвінкі голоси пересилили вируючі вигуки та голосіння охопленого бунтом народу: “Земля, що нею переходили ми, щоб оглянути її, — земля та вельми хороша! Якщо Господь уподобає Собі нас, то впровадить до тієї землі і дасть її нам, бо то земля, що справді тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того краю, бо вони — мов хліб для нас! Захисту в них немає, а з нами Господь, — не бійтеся їх!”

Хананеї на той час вже доповнили міру свого беззаконня, і Господь не міг більше терпіти їх. Без Божої охорони вони мали стати легкою здобиччю. Згідно із Заповітом, укладеним Богом, ця земля була обіцяна Ізраїлю. Але народ повірив фальшивому повідомленню розвідників, яке і ввело всю громаду в оману. Зрадники зробили свою справу. Якби лише двоє дали хибний звіт, а усі десять закликали б народ заволодіти землею в ім'я Господнє, то і в такому разі люди, напевно, прислухалися б до поради двох, а не десятьох. Таким великим було невір'я. В даному ж випадку лише двоє стали на захист правди, тоді як десятеро підбурювали до повстання.

Невірні розвідники зчинили крик, погрожуючи Калеву та Ісусу Навину; чимало людей почали кричати, щоб вірних мужів закидати камінням. Знавісніла юрба схопила каміння, аби розправитися з Калевом та Ісусом Навином. Люди вже кинулися вперед, волаючи, як божевільні, коли раптом каміння повипадало з рук, а вони самі завмерли, тремтячи від страху. Бог втрутився, щоб запобігти кровопролиттю. Слава Його присутності у вигляді палаючого вогню осяяла Скинію. Весь народ дивився на Господнє знамення. Хтось, могутніший за них, явив Себе, і тепер вже ніхто не наважувався протидіяти. Розвідники, що принесли погану вістку, попадали на землю; від жаху вони намагалися сховатися в своїх наметах.

Тоді Мойсей підвівся й увійшов до Скинії. Господь об'явив йому: “Ударю його поразою і вигублю їх; а від тебе виведу народ більший і сильніший, ніж вони”. Але Мойсей знову став благати за свій народ. Він не міг погодитися з тим, щоб вони загинули, а від нього вийшов могутніший народ. Звертаючись до Божого милосердя, він благав: Нехай же звеличиться сила Господа мого, як Ти обійде: “Господь довготерпеливий, і багатомилостивий…” Прости ж провину цього народу з великого милосердя Свого, як прощав Ти цьому народові від Єгипту й аж досі!

Господь пообіцяв пощадити Ізраїля від негайного знищення, але через невір'я й малодушність ізраїльтян Він не міг виявити Своєї сили в підкоренні їхніх ворогів. Тому у Своїй милості Він звелів їм обрати єдино безпечну дорогу і повернутися назад до Червоного моря.

Народ, охоплений бунтом, кричав: “О, якби ми померли… в цій пустелі!” Тепер це бажання могло бути задоволеним. Господь об'явив: “Як ви наговорили в Мої вуха, так Я зроблю з вами. У цій пустелі поляжуть ваші трупи —усі, що були перелічені, усім вашим числом від двадцяти років і старше… А діти ваші, що про них ви казали, мовляв, стануть вони здобиччю ворогові, Я їх введу туди і вони пізнають країну, якою ви знехтували”. А про Калева Він сказав: “Але раб Мій Калев за те, що у нього був інший дух і він виконував накази Мої, Я введу його до краю, куди він ходив, і потомство його успадкує його”. Подібно до того як розвідники звершували подорож 40 днів, так і Ізраїль мав блукати по пустелі ще 40 років.

Коли Мойсей повідомив народу божественне рішення, лютість перетворилася на скорботу. Люди зрозуміли, що вони покарані справедливо. Десятьох невірних розвідників вдарила від Бога пораза, і вони померли на очах усього Ізраїлю; в смутній долі, що спіткала їх, кожна людина вбачала власну долю.

Здавалось, що ізраїльтяни щиро розкаюються у своєму гріхові, насправді ж вони сумували не стільки з приводу своєї невдячності та непослуху, скільки через наслідки лихої поведінки. Коли вони зрозуміли, що Господь не змінить Свого вироку, то знову стали свавільними і оголосили, що не повернуться назад до пустелі. Наказуючи їм відійти від володінь їхніх ворогів, Бог випробовував їхню покірність і виявив, що вона не була правдивою. Вони розуміли, що тяжко згрішили, давши волю поганим почуттям та роблячи спроби знищити двох розвідників, які переконували їх в необхідності послуху Богові; разом з тим вони боялись, що припустилися страшної, фатальної за своїми наслідками помилки. їхні серця не змінилися, і вони лише чекали приводу, щоб вдатися до подібного ж повстання. Це повністю відкрилось, коли Мойсей, спираючись на Божий авторитет, звелів їм повернутися в пустелю.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Патріархи і пророки» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 34. Дванадцять розвідників“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Від видавців

  • Розділ 1. Чому було допущено гріх? 

  • Розділ 2. Творіння

  • Розділ 3. Спокушення і падіння

  • Розділ 4. План викуплення

  • Розділ 5. Випробування Каїна та Авеля

  • Розділ 6. Сиф та Єнох

  • Розділ 7. Потоп

  • Розділ 8. Після потопу

  • Розділ 9. Буквальний тиждень

  • Розділ 10. Вавилонська вежа

  • Розділ 11. Покликання Авраама

  • Розділ 12. Авраам у Ханаані

  • Розділ 13. Випробування віри

  • Розділ 14. Загибель Содома

  • Розділ 15. Одруження Ісаака

  • Розділ 16. Яків та Ісав 

  • Розділ 17. Втеча та вигнання

  • Розділ 18. Ніч боротьби

  • Розділ 19. Повернення до Ханаану

  • Розділ 20. Йосиф у Єгипті

  • Розділ 21. Йосиф та його брати

  • Розділ 22. Мойсей

  • Розділ 23. Єгипетські кари 

  • Розділ 24. Пасха

  • Розділ 25. Вихід

  • Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю

  • Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю

  • Розділ 28. Ідолопоклонство біля Синаю

  • Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону

  • Розділ 30. Скинія та служіння в ній

  • Розділ 31. Гріх Надава й Авігу

  • Розділ 32. Закон і заповіти

  • Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

  • Розділ 34. Дванадцять розвідників
  • Розділ 35. Повстання Корея

  • Розділ 36. В пустелі

  • Розділ 37. Удар по скелі

  • Розділ 38. Подорож навколо Едому

  • Розділ 39. Завоювання Башану

  • Розділ 40. Валаам

  • Розділ 41. Відступництво при Йордані

  • Розділ 42. Повторення Закону

  • Розділ 43. Смерть Мойсея

  • Розділ 44. Перехід через Йордан

  • Розділ 45. Падіння Єрихона

  • Розділ 46. Благословення і прокляття

  • Розділ 47. Союз із гівеонітянами

  • Розділ 48. Розподіл Ханаану

  • Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина 

  • Розділ 50. Десятина і дари

  • Розділ 51. Божа турбота про бідних

  • Розділ 52. Щорічні свята

  • Розділ 53. Перші судді

  • Розділ 54. Самсон

  • Розділ 55. Отрок Самуїл

  • Розділ 56. Ілій та його сини

  • Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

  • Розділ 58. Школи пророків

  • Розділ 59. Перший цар Ізраїлю

  • Розділ 60. Самовпевненість Саула

  • Розділ 61. Відкинення Саула

  • Розділ 62. Помазання Давида

  • Розділ 63. Давид і Голіят 

  • Розділ 64. Давид-утікач

  • Розділ 65. Великодушність Давида

  • Розділ 66. Смерть Саула

  • Розділ 67. Спіритизм: стародавній і сучасний

  • Розділ 68. Давид у Ціклазі

  • Розділ 69. Покликання Давида на царство 

  • Розділ 70. Царювання Давида

  • Розділ 71. Гріх Давида і каяття 

  • Розділ 72. Повстання Авесалома

  • Розділ 73. Останні роки життя Давида

  • Додатки

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи