Розділ 39. Завоювання Башану

За основу цього розділу взято книгу Повторення Закону, розділи 2; 3:1—11

Підійшовши до південної частини Едому, ізраїльтяни звернули на північ і знову рушили до обітованого краю. Тепер їхній шлях пролягав через розлоге плоскогір'я, обвіюване легким, свіжим вітром з гір. Це була приємна переміна після випаленої сонцем долини, якою вони йшли, і, сповнені бадьорості й надії, люди рухались вперед. Перейшовши потік Зеред, вони пішли до східних кордонів Моаву, бо отримали повеління: “Не ворогуй з Моавом і не починай з ним війни, бо Я не дам тобі з їхньої землі ні клаптика; бо Лотовим синам дав Я Ар на поселення”. Таке ж повеління було дане й відносно амонітян, котрі також були нащадками Лота.

Рухаючись на північ, Ізраїль незабаром підійшов до краю амореїв. Цей сильний, войовничий народ раніше займав південну частину Ханаанського краю, але, намножившись, вони перейшли через Йордан і відвоювали в моавітян частину їхньої території. Тут вони оселилися, заволодівши усією землею від Арнону аж до Яббоку на півночі; право володіння цим краєм так ніхто й не наважувався заперечувати. Дорога до Йордану, якою бажали пройти ізраїльтяни, пролягала якраз через їхню землю, і Мойсей надіслав дружнє послання до Сигона, аморейського царя, в його столицю: “Дозволь мені перейти через твою землю; я йтиму лише дорогою, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч. Харчі за гроші продаватимеш мені, — щоб я мав що їсти, і воду даватимеш мені за гроші, щоб я мав що пити. Дозволь мені тільки перейти”. У відповідь на це прохання надійшла рішуча відмова і все військо амореїв було зібране, щоб протистояти пришельцям. Така грізна армія викликала великий жах у ізраїльтян, погано підготовлених до сутички з добре озброєним та вимуштруваним військом. Щодо військової майстерності, то перевага, звичайно, була на боці ворога. З людської точки зору, Ізраїль міг сподіватися на швидку загибель.

Та погляд Мойсея був звернений до хмарного стовпа; він підбадьорював народ, говорячи, що ознака Божої присутності все ще з ними. Водночас він наказав робити усе, що було в їхніх силах, аби приготуватися до битви. їхні вороги нетерпляче очікували початку битви, впевнені, що проженуть зі своєї землі не готових до бою ізраїльтян. Та від Повелителя усієї землі вийшов наказ ізраїльському вождю: “Уставайте, рушайте, та й перейдіть потік Арнон! Ось Я віддаю у твою руку Сигона, царя Хешбону, амореянина; починай займати його землю і воюй з ним. Того дня Я почну наводити страх перед тобою на усі народи під небом, які, почувши про тебе, затремтять, і жахатимуться перед тобою”.

Народи, що мешкали на кордоні Ханаану, були б помилувані, якби не виявили своєї зневаги до Божого слова, чинячи опір на шляху Ізраїлю. Навіть до цих язичницьких народів Господь виявляв Своє довготерпіння, велику милість і ніжне співчуття, Коли Авраамові було показано у видінні, що його насіння, діти Ізраїлю, 400 років будуть приходьками в чужій землі, Господь дав йому також і обітницю: “А покоління четверте повернеться сюди, бо досі ще не повний гріх амореянина” (Буття 15:16). Хоча амореї і були ідолопоклонниками, які втратили усяке право на життя через своє велике беззаконня, Бог милував їх ще 400 років, посилаючи незаперечні докази того, що Він — єдиний правдивий Бог, Творець неба і землі. Їм було відомо про усі чудеса, які Він звершив, виводячи Ізраїля з Єгипту.

Доказів було достатньо; амореї мали змогу пізнати правду, якби тільки захотіли залишити ідолопоклонство та аморальність. Але, відкинувши світло, вони прив'язалися до своїх ідолів.

Коли Господь вдруге привів Свій народ до кордонів Ханаану, цим язичницьким народам був даний ще один доказ Божої могутності. Вони бачили, що Бог був з Ізраїлем під час перемоги над Арадом та хананеями, а також, коли чудом були врятовані ті, котрі помирали від смертельних укусів зміїв. Хоч ізраїльтянам не було дозволено перейти через едомську землю і вони були змушені пройти довгий і важкий шлях біля Червоного моря, однак під час своїх зупинок, в дорозі, яка пролягала повз Едом, Моав та Амон, вони поводилися мирно і не завдали жодної шкоди ані людям, ані їхньому майну. Підійшовши до кордонів амореїв, Ізраїль лише попросив дозволу перейти через їхню землю, обіцяючи дотримуватися тих же правил, що і по відношенню інших народів. Коли ж аморейський цар на ввічливе прохання відповів відмовою та ще й зібрав війська до бою, чаша його беззаконня наповнилась, і надійшов час для Бога виявити Свою могутність, щоб завдати поразки амореям.

Ізраїльтяни перейшли потік Арнон і рушили назустріч ворогові. Спалахнув бій, який закінчився перемогою Ізраїлю; скориставшись отриманою перевагою, ізраїльтяни дуже скоро заволоділи усією країною амореїв. Це Вождь Господнього війська подолав ворогів Свого народу; Він зробив би це саме 38 років тому, якби Ізраїль довірявся Йому.

Сповнившись надії й мужності, ізраїльська армія бадьоро просувалася на північ і незабаром підійшла до країни, яка мала стати місцем випробування ізраїльтян, їхньої віри в Бога. Перед ними лежало могутнє густонаселене Башанське царство, на території якого були великі міста з кам'яними стінами, які й по сьогоднішній день залишаються дивом для світу. Шістдесят міст з “високими стінами, брамами й засувами; окрім того дуже багато інших, неукріплених міст” (Повторення Закону 3:1—11). Будинки були споруджені з величезних брил чорного каменя і таких вражаючих розмірів, що робили їх абсолютно неприступними перед засобами, які в той час використовували у війні. Це була країна диких печер, стрімких урвищ, зяючих безодень та скелястих фортець. Мешканці цього краю, нащадки велетнів, були людьми незвичайного зросту й сили, відзначалися такою лютістю й жорстокістю, що наводили жах на навколишні народи. Ог, цар цієї країни, вирізнявся особливим зростом і відвагою, нечуваними навіть серед народу велетнів.

Однак хмарний стовп рухався вперед, і єврейські полчища, прямуючи за ним, підійшли до Едреї, де на них чекав цар-велетень зі своїм військом. Ог вдало обрав місце для битви. Місто Едрея було розташоване на краю плоскогір'я, яке стрімко здіймалося над рівниною і було вкрите гостроверхими вулканічними породами. Сюди можна було дістатися лише вузькими, стрімкими та важкопрохідними стежками. У разі поразки його війська могли знайти сховище в цій скелястій пустелі, де чужинці не змогли б переслідувати їх.

Впевнений в успіхові цар і його численне військо вийшли на відкриту рівнину; переможні вигуки лунали з плоскогір'я, на якому можна було бачити списи тисяч воїнів, готових ринутись у бій. Коли євреї побачили високу постать цього велетня велетнів, що височіла над воїнами його армії, а також військо, що оточувало його та неприступну на вигляд фортецю, за мурами якої причаїлися ще тисячі противників, — серця багатьох ізраїльтян здригнулися від страху. Та Мойсей залишався твердим і спокійним; Господь сказав про башанського царя: “Не бійся його, бо в твою руку Я віддам його, і увесь народ його, та країну його; і вчиниш з ним те, що вчинив ти із Сигоном, царем аморійським, який жив у Хешбоні”.

Непорушна віра вождя придала народові впевненості у тому, що Бог не залишить їх. Ізраїльтяни все віддали в руку Всемогутнього і не залишилися обманутими. Ані велетні, ані укріплені міста, ані озброєне військо чи скелясті фортеці не змогли встояти перед Вождем Господнього війська. Сам Господь був на чолі армії, Він завдав поразки ворогові, Господь воював за Ізраїль. Цар-велетень і його армія були знищені, а ізраїльтяни швидко оволоділи усією країною. Так був стертий з лиця землі цей незвичайний народ, який віддався беззаконню й огидному ідолопоклонству.

У завоюванні Гілеаду і Башану брали участь багато з тих, котрі добре пам'ятали події в Кадеші, які 40 років тому прирекли Ізраїль на таке довге подорожування по пустелі. Вони бачили, що розповіді розвідників про обітований край у багатьох відношеннях виявилися достовірними. Міста були укріпленими, оточеними високими мурами; в них мешкали велетні, порівняно з котрими ізраїльтяни здавалися карликами. Тепер вони зрозуміли, що фатальною помилкою їхніх батьків було недовір'я до Божої сили. Саме через це вони не увійшли одразу до цього чудового краю.

Тоді увійти до Ханаану було набагато легше, ніж тепер. Бог обіцяв Своєму народові: якщо він послухається Божого голосу, то Господь піде перед ним і воюватиме за нього; Він також пошле шершнів, щоб вигнати мешканців тієї землі. У ті часи народи ще не були охоплені загальним страхом, не були готові протистояти ізраїльтянам. Інша справа тепер, коли Ізраїль отримав наказ від Господа йти вперед; нині йому доведеться мати справу з пильними і могутніми ворогами, воювати з великими і вимуштруваними арміями, готовими протистояти на їхньому шляху.

Сутичка з Огом і Сигоном стала для народу випробуванням, подібним до того, якого не витримали їхні батьки. Правда, тепер це випробування було значно суворішим, ніж тоді, коли Бог звелів Ізраїлеві йти вперед. Труднощів на шляху побільшало, ніж було тоді, коли вони відмовилися йти в ім'я Бога. Господь і тепер таким же чином випробовує Свій народ. Якщо люди не витримують випробування, Він приводить їх на те саме місце, звідки вони вийшли і вдруге піддає їх випробуванню, але більш суворому. Це триватиме доти, доки вони не витримають випробування; якщо ж люди й надалі залишатимуться непокірними, то Бог забере від них Своє Світло і вони загинуть у темряві.

Тепер євреї згадали, як одного разу їхні війська були розбиті в битві і тисячі загинули. Але тоді вони діяли всупереч Божому повелінню. Вони виступили без Мойсея, — вождя, призначеного Богом, без хмарного стовпа — символа божественної присутності, без Ковчега. Тепер же Мойсей ішов з ними, зміцнюючи словами надії та віри; Божий Син, Який перебував у хмарному стовпі, вказував їм дорогу, а священний Ковчег супроводжував військо.

Цей досвід має стати наукою для нас. Могутній Бог Ізраїлю — наш Бог. Йому можна вірити, і якщо виконуватимемо Його вимоги, Він діятиме задля нас таким же чудовим чином, як діяв для Свого народу і в давнину. Кожного, хто намагається йти шляхом обов'язку, іноді долатимуть сумніви і невір'я. Часом на дорозі виникатимуть, на перший погляд, нездоланні перешкоди, які позбавлятимуть мужності людей, схильних занепадати духом; але до таких Бог говорить: Ідіть вперед! Виконуйте свій обов'язок за будь-яку ціну. Труднощі, які видаються настільки нездоланними, що наповнюють вашу душу страхом, зникнуть, якщо ви будете йти вперед шляхом послуху, у покорі покладаючись на Бога.