Розділ 45. Падіння Єрихона

За основу цього розділу взято книгу Ісуса Навина, розділи 5:13—13; 6—7

Євреї увійшли до Ханаану, однак це не означало, що вони підкорили його; на людський розсуд боротьба за володіння цим краєм обіцяла бути тривалою і тяжкою. Цю землю населяли сильні племена, готові будь-якої хвилини захистити свою територію. Страх перед спільним ворогом ще більше об'єднував різні народи. Кіннота, залізні бойові колісниці, обізнаність із місцевістю, військова підготовка давали противнику велику перевагу. Крім того, на варті країни стояли фортеці — “міста великі й укріплені аж до неба” (Повторення Закону 9:1). Лише покладаючись на силу згори, ізраїльтяни могли сподіватися на успіх у неминучій війні.

Якраз перед ними, на невеликій відстані від Гілгалу, де ізраїльтяни отаборилися, розташувалась одна з наймогутніших фортець країни — велике і багате місто Єрихон. Здіймаючись на межі родючої рівнини, що рясніла різноманіттям розкішної тропічної рослинності, горде місто, оточене масивними шпилястими мурами, своїми палацами і храмами, де панували розкіш та розпуста, кидало виклик Ізраїлевому Богові. В Єрихоні — одному з центрів ідолопоклонства, особливою популярністю користувалася богиня місяця, Астарта. Це був осередок усього найогиднішого та най-аморальнішого в релігії хананеїв. Ізраїльський народ, у пам'яті котрого були ще свіжі згадки про страшні наслідки гріха на Ваал-Пеорі, дивився на це язичницьке місто з почуттям огиди і жаху.

Ісус Навин розумів, що здобуття Єрихона — це перший крок у завоюванні Ханаану. Але перш за все він прагнув отримати запевнення в божественному керівництві, і воно було йому дане. Коли Ісус Навин залишив табір для роздумів і молитви, прохаючи Бога Ізраїлю далі провадити Свій народ, він побачив озброєного воїна високого зросту та владного з вигляду, “з оголеним мечем у руці його”. На запитання Ісуса: “Чи ти наш, чи наших ворогів?” — почулась відповідь: “Я Вождь Господнього війська; ось Я прийшов” (Ісуса Навина 5:13—14). Далі поступило таке ж повеління, як було колись дане Мойсеєві на Хориві: “Скинь взуття твоє з ніг твоїх, бо місце, на якому стоїш ти, — земля свята”; ці слова свідчили про те, ким був насправді таємничий незнайомець. Сам Христос стояв перед вождем Ізраїлю. Охоплений благоговінням, Ісус Навин упав долілиць і поклонився Йому; потім він почув слова обітниці: “Ось Я віддаю у твою руку Єрихон та царя його, і перебуваючих з ним сильних вояків”; далі він отримав особливі вказівки щодо здобуття міста.

Підкоряючись божественному повелінню, Ісус Навин вишикував війська Ізраїлю. Вони не повинні були йти на штурм. Їм потрібно було лише обійти навколо міста, несучи Божий Ковчег під звуки сурми. Першими виступили озброєні воїни, вибрані мужі, котрі мали отримати перемогу не своєю військовою майстерністю чи хоробрістю, а завдяки виконанню Божих вказівок. За ними йшли семеро священиків зі сурмами. Потім священики, одягнені в одежі відповідно до свого сану, несли Божий Ковчег, оточений ореолом божественної слави. Далі рухалося ізраїльське військо; кожне покоління йшло під своїм прапором. Такою була процесія, що обходила приречене місто. Не чути було жодного звуку, окрім ходи могутньої армії та урочистого звучання сурм, відлуння яких було чути в горах і на вулицях Єрихона. Закінчивши обхід, воїни мовчки поверталися до своїх наметів, а ковчег встановлювали на його місце у Скинії.

З подивом і тривогою вартові міста відзначали кожний рух ізраїльського війська і повідомляли про все своїх начальників. Вони не розуміли значення цього видовища, але щодня спостерігаючи, як озброєне військо разом зі священним Ковчегом і священиками по одному разу обходить місто, серця жреців і простих горожан наповнювались жахом. Вони знову й знову перевіряли міцні мури свого міста, щоб упевнитися, чи зможуть успішно відбити найсильніший напад. Багато хто з глузуванням відкидали усяке припущення про те, що така своєрідна демонстрація сили може завдати їм якоїсь шкоди. Інші, спостерігаючи за процесією, котра щодня обходила місто, відчували благоговійний страх. Вони знали, що перед ізраїльським народом колись розступилося Червоне море, так само як і річка Йордан. Вони не знали, які ще чудеса може здійснити для нього в майбутньому Бог.

Протягом шести днів ізраїльські війска здійснювали обхід міста. Надійшов сьомий день, і з першими проблисками зорі Ісус Навин знову пішов на чолі Господнього війська. Тепер їм було наказано обійти навколо Єрихону сім разів і, під сильний звук сурми, прокричати голосний бойовий клич, бо Сам Бог віддав це місто у їхні руки.

Величезне військо урочистою процесією обходило приречені стіни міста. Панувала тиша, яку порушували лише розмірені кроки ізраїльтян та поодинокий звук сурми. Здавалося, могутні кам'яні мури кидали виклик завойовникам. Зі зростаючим страхом вартові на стінах міста стежили, як військо зробило перший круг, потім другий, третій, четвертий, п'ятий і шостий. Якою була мета цих таємничих дій? Яка видатна подія відбудеться після цього? Їм не довелося довго чекати. Як тільки ізраїльтяни сьомий раз обійшли Єрихон, величезна процесія зупинилась. Сурми, які на деякий час замовкли, знову зазвучали з надзвичайною силою, і від їхнього звуку, здавалось здригнулася земля. В той час мури, зведені зі суцільного каменю, з їхніми масивними вежами й шпилями, захиталися до самої основи і з гуркотом повалились. Мешканці Єрихона заціпеніли від жаху, а ізраїльські війська увійшли до міста й заволоділи ним.

Таким чином ізраїльтяни здобули перемогу, але не власними силами; ця перемога повністю належала Господеві, і, як і перший плід землі, місто з усім, що знаходилося в ньому, мало бути посвячене Богові як жертва. Це мало навчити Ізраїль, що при завоюванні Ханаану слід керуватися не власними інтересами, а стати знаряддям для виконання Божої волі; ізраїльтяни повинні були прагнути не багатства або самозвеличення, а слави для Єгови, свого Царя. Напередодні захоплення міста було дане повеління: “І стане це місто закляттям, — воно та все, що в ньому”. “Та тільки бережіться заклятого, щоб ви не накликали на себе закляття… щоб тим не підвели Ізраїлевого табору під закляття і не навели на нього якогось нещастя”.

Усіх мешканців міста і усе живе, що в ньому, “чоловіків і жінок, молодих і старих, волів, овець і ослів” — усе було знищене мечем. Тільки вірна Рахав зі своєю ріднею була помилувана, як і обіцяли їй розвідники. Саме ж місто було спалене: його палаци, храми, величні споруди з розкішними меблями, багатими драпіровками і дорогим вбранням пожерло полум'я. Те, що не могло згоріти, “срібло та золото, речі мідні та залізні”, було посвячене на служіння в Скинії. Навіть саме місце, на якому стояло місто, стало заклятим: Єрихон як опора і твердиня ніколи вже не повинно було відбудовуватись; кожному, хто наважився б відбудувати мури, зруйновані божественною силою, загрожувала кара. В присутності усього Ізраїлю було урочисто проголошено: “Проклятий хай буде перед Господом кожен, хто зважиться відбудувати місто Єрихон, — на первородному своєму він заснує його, і на наймолодшому поставить брами його”.

Повне винищення мешканців Єрихона було не чим іншим, як виконанням вказівок, даних колись через Мойсея щодо мешканців Ханаану. “Ти їх поб'єш і піддасиш цілковитому знищенню” (Повторення Закону 7:2). “У містах тих народів… не позоставиш при житті жодної душі” (Повторення Закону 20:16). Багатьом людям здається, що ці накази суперечать духові любові й милості, яким пройняті багато віршів Біблії, насправді ж вони продиктовані безмежною мудрістю і добротою. Поселивши ізраїльтян в Ханаані, Бог мав на меті зробити їх таким народом і з такою формою правління, щоб вони стали зразком Його царства на землі. Ізраїльтяни мали бути не лише спадкоємцями правдивої релігії, а й поширювачами її принципів по всьому світу. Хананеї ж погрузли в язичництві, причому в його найогиднішій та найаморальнішій формі, через що необхідно було очистити землю від того, що, безсумнівно, могло перешкодити виконанню добрих Божих намірів.

Мешканці Ханаану мали змогу покаятись. Шлях, прокладений 40 років тому через Червоне море, суди, здійснені над Єгиптом, — усе свідчило про верховну владу Ізраїлевого Бога. Далі скинення мідіянських царів, підкорення Плеяду і Башану також були подальшим доказом того, що Єгова стоїть вище за всіх богів. Про святість Його характеру та огиду до аморальності свідчили суди, що спіткали Ізраїль за його участь у мерзенних обрядах на Ваал-Пеорі. Усі ці події були відомі мешканцям Єрихона, серед котрих чимало було таких, які були переконані, подібно до Рахави, що Єгова, Ізраїлів Бог, є “Бог на небесах угорі й на землі внизу”, однак вони не захотіли підкоритися Йому. Подібно до мешканців допотопного світу, хананеї жили лише для того, щоб ганьбити Небеса й опоганювати землю. Як любов, так і справедливість вимагали негайного знищення цих бунтівників проти Бога та ворогів людини.

Як же легко небесне воїнство зруйнувало мури Єрихона, гордовитого міста, бастіони якого 40 років тому наводили жах на десять невірних розвідників! Могутній Вождь Ізраїлю сказав: “Я віддаю у твої руки Єрихон”, — і проти цих слів людина була безсила.

“Вірою впали єрихонські мури” (Євреям 11:30). Вождь Господнього війська розмовляв лише з Ісусом Навином; Він не явив Себе усій громаді, залишивши за людьми право повірити словам Ісуса або ж сумніватися, підкоритися наказам, проголошеним в Ім'я Господнє, або не визнати його авторитету. Ізраїльтянам не дано було бачити ангельські сонми, які супроводжували їх на чолі з Божим Сином. Вони могли б вдатися до таких міркувань: “Що за безглузді дії і якесь кумедне видовище — обходити щодня міські мури, сурмлячи при цьому в баранячі роги. Все це аж ніяк не зашкодить таким могутнім укріпленням”. Однак вже сам цей план, За яким їм доведеться так довго обходити мури, перш ніж вони впадуть, давав змогу Ізраїлю виявити свою віру. Ізраїльтяни мали усвідомити, що їхня сила не в людській мудрості чи могутності, але виключно в Бозі їхнього спасіння. Таким чином вони повинні були навчитися цілковито покладатися на свого Божественного Вождя.

Бог чинитиме великі справи для тих, хто довіряє Йому. Божий народ має таку малу силу з тієї причини, що забагато покладається на власну мудрість і не дає змогу Господеві виявити Свою могутність для їх же добра. Бог допомагає Своїм віруючим дітям у кожній критичній ситуації, якщо тільки вони виявляють до Нього повне довір'я і будуть сумлінно виконувати Його вказівки.

Невдовзі після падіння Єрихона Ісус Навин вирішив напасти на Ай, невелике місто серед ущелин, розташоване в декількох милях на захід від Йорданської долини. Розвідники повернулися звідти з повідомленням, що мешканців там небагато і для завоювання його знадобиться зовсім невелика кількість людей!

Блискуча перемога, яку Бог вчинив для ізраїльтян, зробила їх самовпевненими. Оскільки Бог обіцяв їм всю Ханаанську землю, то вони почували себе в безпеці і забули про те, що лише божественна допомога може принести їм успіх. Навіть Ісус Навин, складаючи план захоплення Аю, не звернувся за порадою до Бога.

Ізраїльтяни почали пишатися своєю силою, з презирством дивлячись на своїх ворогів. Сподіваючись легкої перемоги, вони вважали, що для здобуття міста достатньо 3000 чоловік. Таким чином вони вступили в бій, не отримавши запевнення, що Бог на їхньому боці. Підійшовши майже до воріт міста, вони зустріли рішучий опір. Налякані чисельністю ворога і його ретельною підготовкою до бою, ізраїльтяни почали в паніці тікати вниз по крутому схилу. Хананеї завзято переслідували їх; вони “гнали їх з-перед брами і розбили їх на узбіччі гори”. Хоч ізраїльтяни чисельно зазнали невеликих втрат: було вбито 36 чоловік, однак поразка позбавила мужності всю громаду. “І охляло серце народу та й стало, як вода”. Це був перший випадок, коли вони зустрілися з хананеями безпосередньо на полі бою; і якщо мешканці цього маленького міста примусили їх тікати, то що ж буде з ними, коли розпочнеться велика битва? Ісус Навин розцінив цю поразку як свідчення Божого невдоволення; охоплений відчаєм і невтішними передчуттями, він “роздер одежу свою, упав долілиць на землю перед Господнім Ковчегом, і лежав аж до вечора — він і старшини Ізраїлеві, і посипали порохом свої голови”.

“Ах, Владико Господи, — молився він, — невже ж для цього Ти перевів цей народ через Йордан, щоб віддати нас у руку амореянина і щоб знищити нас? О, Господи! Що я маю казати після того, як Ізраїль удався до втечі від своїх ворогів? Почують про це ханаанеяни й усі мешканці краю, оточать нас, і викоренять навіть ім'я наше із землі. І що тоді Ти вчиниш для великого імені твого?”