Розділ 23. Єгипетські кари 

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 5—10

Отримавши наказ від ангелів, Аарон вийшов назустріч своєму братові, з яким так давно не бачився; біля Хориву, у безлюдді пустелі, вони зустрілися. І розповів Мойсей Ааронові “всі слова Господа, Котрий послав його, і про всі ознаки, які Він показав йому” (Вихід 4:28). Разом вони вирушили до Єгипту і, прибувши до землі Ґошен, зібрали усіх старійшин Ізраїлю. Аарон повторив їм усе, що Бог говорив Мойсею, а потім народові були показані ознаки, які Бог дав Мойсеєві. “І повірив народ; і почувши, що Господь відвідав Ізраїлевих синів, і зглянувся на біду їх, — вони схилилися і поклонилися до землі” (вірш 31).

Мойсеєві була також дана вістка для царя. Два брати увійшли в палац фараона як посланці Царя царів і промовляли вони від Його імені: “Так говорить Господь, Бог Ізраїля: відпусти Мій народ, щоб відзначили вони Мені свято в пустелі”.

“Хто такий Господь, щоб я мав слухати Його голосу та відпустити Ізраїля? — домагався фараон. — Не знаю Господа й Ізраїля не відпущу!”

А вони відповіли: “Бог євреїв зустрів нас; отже хочемо піти на три дні ходу в пустиню, і принести там жертву Господеві, Богові нашому, щоб не вдарив Він нас мором або мечем”.

Чутки про двох братів, а також про те, яку зацікавленість вони викликали серед народу, вже дійшли до царя. Він запалав гнівом. “Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його праці? Ідіть до своїх справ!” — сказав він. Країна вже зазнала збитків від утручання чужинців. Згадавши про це, фараон додав: “Так багато цього народу, більше як мешканців цієї землі, а ви хочете відтягати їх від їхніх робіт”.

У рабстві ізраїльський народ певною мірою втратив знання Божого Закону і відступив від Його постанов. Суботою переважно нехтували; вимоги наглядачів, цілком імовірно, не давали змоги святити її. Але Мойсей пояснив своєму народові, що послух Богові — це перша умова звільнення. Спроби відновити святість суботи не залишилися непоміченими для їхніх гнобителів (Додаток 1).

Роздратований фараон підозрював ізраїльтян у намірі повстати проти нього. Невдоволення є результатом неробства, вважав фараон; він подбає про те, щоб у них не залишалося часу для виконання небезпечних задумів. Цар негайно вжив заходів, щоб зробити їхні кайдани ще важчими і таким чином зламати їх незалежний дух. Того ж дня були видані укази, які робили працю ізраїльського народу ще нестерпнішою і тяжкою. Найбільш поширеним будівельним матеріалом у тій країні була висушена на сонці цегла; з такого матеріалу робили стіни найвишуканіших будівель, після чого їх облицьовували каменем; виробництво цегли потребувало величезної кількості рабів. Аби цегла не тріскалась, до глини домішували посічену солому, а отже, була потреба у великих кількостях соломи. Фараон звелів, щоб з того часу не постачати більше робітникам соломи, — нехай вони самі її заготовляють, у той час як норма виробітку цегли залишалася без змін.

Цей наказ викликав серед ізраїльтян велику тривогу по всій країні. Єгипетські наглядачі призначили помічників з євреїв, котрі мали стежити за працею своїх підопічних і нести всю відповідальність за її виконання. Коли царський указ набув сили, народ розпорошився по цілій країні, щоб збирати стерню та солому, але виявилося, що виконати звичний об'єм робіт неможливо. За це наглядачів з євреїв жорстоко били.

Люди гадали, що утиск походить від наглядачів, а не від фараона, тому пішли до нього зі своїми скаргами. На їхній протест фараон відповів їдкими словами: “Нероби ви, нероби! Тому й говорите: Ходімо, принесім жертву Господеві”. Їм було наказано братися за свої обов'язки і не сподіватися на полегшення. Повертаючись від фараона, вони зустріли Мойсея й Аарона і промовили до них: “Нехай розсудить та покарає вас Господь, бо ви зробили нас ненависними в очах фараона та його рабів, — ви дали меча в їхні руки повбивати нас!”

Вислухавши ці докори, Мойсей дуже зажурився. Страждання народу стали ще тяжчими. По цілій країні було чути стогін старих і молодих, — всі як один звинувачували його в нещасті, яке спіткало їх. З гірким почуттям Мойсей прийшов перед лице Боже, кажучи: “Господи, чому ти допустив таку кривду цьому народові? Чому Ти послав мене? Бо з того часу, як прийшов я до фараона, щоб промовляти Твоїм ім'ям, він ще більшу кривду почав чинити цьому народові; насправді ж Ти не визволив народу Свого”. Йому була дана відповідь: “Ось побачиш, що зроблю Я фараонові; він буде змушений рукою сильною відпустити їх. Більше того, він вижене їх із краю свого”. Господь знову нагадав Мойсеєві про Заповіт, що Бог уклав з його батьками, і дав запевнення, що цей Заповіт здійсниться.

Протягом усього періоду єгипетського рабства серед ізраїльтян жили люди, котрі продовжували поклонятися Єгові. Вони були глибоко занепокоєні тим, що на очах їхніх дітей щодня звершуються язичницькі гидоти і їх також змушують поклонятися фальшивим богам. У своєму горі ці особистості благали Господа про звільнення з єгипетського ярма і згубного впливу ідолопоклонства. Вони не приховували своєї віри і навіть оголосили єгиптянам, що поклоняються Творцю неба і землі — єдино правдивому, живому Богові. Вони перелічували докази Його існування і могутності, починаючи від днів творіння і до часу Якова. Таким чином, єгиптяни мали змогу ознайомитися з релігією євреїв, але, вважаючи принизливим для себе навчатися від рабів, намагалися звести тих, що поклоняються Богові, обіцянками нагороди, а коли це не мало успіху, вдавалися до погроз і жорстокості.

Старійшини Ізраїлю силкувались підтримати згасаючу віру своїх братів нагадуванням про обітниці, дані їхнім батькам, звертали увагу на пророчі передсмертні слова Йосифа щодо їхнього визволення з Єгипту. Декотрі охоче слухали і навіть вірили в це. Інші, враховуючи обставини, в яких тепер опинилися, втрачали усяку надію. Єгиптяни, довідавшись, про що говорять раби, глузували з їхніх сподівань, висловлюючи презирство до Божої сили. Єгиптяни нагадували євреям про те, що вони є нацією рабів, і уїдливо говорили: “Якщо ваш Бог справедливий, милосердний і володіє більшою силою, ніж єгипетські боги, то чому Він не зробить вас вільним народом?”. Вони ставили в приклад самих себе. Єгиптяни поклонялись богам, які, на думку ізраїльтян, були фальшивими, однак стали багатим і могутнім народом. Вони також запевняли, що саме їхні боги благословили їх усіма благами і дали їм ізраїльтян за рабів, хизувалися тим, що мали владу пригноблювати і знищувати поклонників Єгови. Сам фараон хвалився, що Бог євреїв не звільнить їх з його руки.

Подібні слова вбивали останню надію багатьох ізраїльтян. Вони навіть почали вірити, що справа виглядає саме так, як стверджують єгиптяни. Вони дійсно були рабами, котрі повинні були зносити усі тягарі, якими жорстокі наглядачі вважали за потрібне обтяжувати їх. Єврейських дітей переслідували і вбивали, а їхнє власне життя було ще тяжчим. Однак вони продовжували поклонятися Небесному Богові. Якщо Єгова — справді Бог над усіма богами, Він, безперечно, не залишить їх у рабстві ідолопоклонників. Разом з тим ті, котрі залишалися вірними Богові, розуміли: внаслідок відступництва Ізраїля від Бога, — змішуючись через шлюби з язичницькими народами, впадаючи в ідолопоклонство, — Господь допустив, щоб вони стали рабами. Вони переконували своїх братів, що Бог незабаром скине ярмо гнобителів.

Євреї сподівалися досягти волі без жодного особливого випробування своєї віри, без страждань і нестатків. Але вони ще не були готовими до звільнення. Їхня віра в Бога була малою; вони не бажали терпляче зносити труднощі, через що Він не вважав за потрібне діяти задля них. Чимало було й таких, котрі вважали за краще залишатися рабами, аніж зносити труднощі, пов'язані з переселенням до чужої країни, а декотрі настільки перейняли звичаї єгиптян, що воліли взагалі залишитися в Єгипті. Саме тому Господь не звільнив їх при першому вияві Своєї сили перед фараоном. Він так направляв події, щоб тиранія єгипетського царя могла виявитися повною мірою і щоб водночас Бог міг відкритися Своєму народові. Коли люди побачать Божу справедливість, силу і любов, у них виникне бажання залишити Єгипет і присвятити себе на служіння Йому. Завдання Мойсея було б набагато легшим, якби більшість ізраїльтян не стали настільки зіпсутими, що не бажали залишати Єгипет.

Господь звелів Мойсеєві знову йти до народу і повторити обітницю про звільнення, запевняючи людей у Божественній прихильності. Він виконав наказ, але люди не бажали його слухати. У Писанні сказано: “… Та вони не слухали Мойсея через легкодухість та тяжку роботу”. Знову Мойсеєві було дане божественне повеління: “Піди і скажи фараонові, цареві єгипетському, нехай він відпустить Ізраїлевих синів зі свого краю”. Розчарований Мойсей відповів: “Ізраїлеві сини не послухали мене, — як же послухає мене фараон?” Йому було сказано взяти зі собою Аарона, разом з ним стати перед фараоном і знову зажадати, щоб він “відпустив Ізраїлевих синів зі свого краю”.

Він був попереджений про те, що монарх не поступиться, аж доки Бог не відвідає Єгипет Своїми карами та не виведе Ізраїля, удавшись до особливого вияву Своєї сили. Перед злиттям кожної порази Мойсей повинен був розповісти про її характер і наслідки, аби цар міг уникнути її, якщо, звичайно, забажає. Після кожного відкинутого ним попередження прийде інше, більш грізне покарання, доки горде серце фараона не впокориться і він не визнає Творця небес і землі правдивим, живим Богом. Господь бажав дати єгиптянам змогу переконатися в тому, якою марною є мудрість їхніх великих мужів і якими безпорадними — їхні боги, якщо вони опиратимуться повелінням Єгови. Він покарає єгипетський народ за ідолослужіння та примусить замовкнути хвалькувату мову, якою вихваляються благословення, отримані від бездушних ідолів.

Бог прославить Своє Ім'я, інші народи також затремтять, почувши про дії Його могутніх рук, а Божий народ залишить ідолопоклонство і в чистоті поклонятиметься Йому.

Знову Мойсей та Аарон відвідали пишні палати єгипетського фараона. Там, серед величних колон і сяючих прикрас, багатих розписів і статуй язичницьких богів, два представники поневоленого народу стали перед монархом наймогутнішого на той час царства, аби повторити Боже повеління про звільнення Ізраїля. Фараон зажадав від них чуда на доказ божественної природи їхнього доручення. Мойсеєві й Ааронові було сказано, як їм діяти в разі, якщо висуватиметься така вимога, і ось Аарон узяв палицю і кинув її перед фараоном. Вона перетворилася на змію. Монарх послав за своїми “мудрецями та ворожбитами”, котрі “кинули кожен палицю свою, — і ті поставали зміями. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні”. Сповнившись ще більшої рішучості, фараон проголосив, що його чарівники не поступаються силою перед Мойсеєм й Аароном; він назвав Господніх слуг шахраями, гадаючи, що може безкарно протистояти їхнім вимогам. Хоча він і знехтував словами Божих слуг, проте, стримуваний божественною силою, не заподіяв їм лиха.