Розділ «Додатки»

1.

Наказуючи фараонові звільнити Ізраїль, Господь сказав: “Син Мій, Мій первородний — то Ізраїль… Відпусти Мого сина, — і нехай Мені служить” (Вихід 4:22—23). Псалмоспівець пояснює, чому Бог визволив Ізраїль з Єгипту: “І Він з радістю вивів народ Свій, зо співом — вибраних Своїх. І дав їм землі народів, і посіли вони працю чужинців, щоб виконували Його Заповіді та закони Його берегли” (Псалми 104:43—45). З цього ми бачимо, що євреї не могли служити Богові в Єгипті.

У книзі Второзаконня (5:14—15) особливий наголос робиться на тій частині четвертої Заповіді, яка наказує, щоб раб і невільниця також мали відпочинок у суботній день, а ізраїльтянин повинен був пам'ятати, що й він був рабом у єгипетському краї. Господь сказав: “А день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні невільниця твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні чужинець, що перебуває у твоєму дворі, — щоб відпочивав раб твій і невільниця твоя, як і ти. Пам'ятай, що ти був рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти потужною рукою та простягнутим раменом, тому й наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день”.

З книги Вихід (5:5) дізнаємося також про те, що Мойсей та Аарон “здержували народ від його робіт” (за перекладом з англійської мови: “давали людям спочити від їхніх тягарів”).

З усього цього бачимо, що дотримання суботи було одним із тих видів служіння Господеві, яке ізраїльський народ не міг виконувати в Єгипті; і коли Мойсей та Аарон прийшли з вісткою від Бога (Вихід 4:29—31), вони мали на меті запровадити реформу, що й призвело до посилення гноблення. Ізраїльтян було визволено, щоб вони могли виконувати Господні Заповіді, включаючи й четверту. Це ще більше зобов'язувало їх суворо дотримуватися суботи, а також усіх інших Заповідей. Так, у книзі Второзаконня (24:17—18) визволення ізраїльтян з Єгипту пов'язане з нагадуванням про те, що на них покладається обов'язок особливою мірою виявляти доброту до вдів та сиріт: “Не кривосудь приходька й сироти, та не бери в заставу вдовиної одежі. І пам'ятай, що був рабом ти сам у Єгипті, і визволив тебе Господь, Бог твій, звідти; тому я наказую тобі так чинити”.

2.

Ознайомлення з релігією єгиптян допомагає зрозуміти, що кари були призначені для того, щоб підірвати віру єгиптян у силу ідолів та їхню здатність захищати людей; більше того — показати їх такими богами, що жорстоко мучать тих, які їм поклоняються. Для пояснення цієї думки наведемо декілька прикладів.

Перша кара, від якої вода в річці Ніл та в усіх каналах перетворилася на кров (Вихід 7:19), була спрямована проти самого джерела існування Єгипту. Ріка Ніл була об'єктом релігійного поклоніння; у деяких місцях приносилися навіть жертви Нілові як богові.

Друга кара накликала жаб на Єгипет (Вихід 8:6). Єгиптяни вважали жаб священними, а одне з їхніх божеств — богиня Хега (Hega) з головою жаби — володіла, на думку єгиптян, творчою силою. Коли за наказом Мойсея жаби намножилися до такої міри, що наповнили землю від краю до краю, єгиптяни, напевно, замислилися над тим, чому Хега мучить своїх вірних прихильників, замість того щоб захищати їх. Таким чином, єгиптяни не тільки зазнали покарання від другої кари, а й стали свідками презирства, виявленого до них, як вони гадали, їхнею богинею (Вихід 9:3). Чимало тварин уособлювали собою могутніх богів єгипетського пантеону. Згадаймо лише декілька з них: бик Апіс був присвячений Птахові, батькові усіх богів; корова була присвячена для богині Хатор, що користувалася найбільшою пошаною серед богинь Єгипту. Бара уособлював декількох богів, наприклад, Хнему і Амона — бога з баранячою головою — головного бога Єгипту за часів Нової Імперії. Отже, хвороба, від якої гинули тварини, присвячені їхнім божествам, показала єгиптянам, які безсилі їхні боги порівняно з Богом знехтуваних ними євреїв.

Дев'ята кара (Вихід 10:21) завдала тяжкого удару по одному з найголовніших богів Єгипту, — богу сонця Ра, якому не переставали поклонятися з найдавніших часів історії цієї країни. У Єгипті, де небо майже завжди залишалось безхмарним, сонце вважалося найбільшою силою, оскільки воно давало тепло, світло, життя та ріст усьому живому. Кожний єгипетський цар вважав себе “сином Ра” і додавав цей вираз до свого титулу. Коли Амон з міста Фіви став головним богом (фараоном) Єгипту за часів 18-ї династії, сила бога сонця Ра вважалася настільки великою, що було вчинено компроміс: Амона і Ра об'єднали в одного бога — Амон-Ра. Через декілька років після виходу ізраїльтян з Єгипту, коли фараон Ехнатон запровадив монотеїзм, що проіснував зовсім недовго, єдиним богом залишився Атон — сонячний диск. Знаючи, яке визначне місце належить поклонінню сонцю в релігійному житті єгиптян і з якою пошаною вони ставилися до бога сонця Ра, Амона-Ра чи Атона, ми можемо зрозуміти, чому кара, спрямована проти цього бога, спіткала Єгипет майже в апогеї боротьби поміж Богом євреїв та Його єгипетськими противниками.

Десята кара — знищення первородних в Єгипті (Вихід 12:29) — завдала удару принаймні одному богові — царю, якого вважали сином Осіріса-Хоруса. Піддані зверталися до цього правителя країни зі словами: “Добрий бог”. Остання кара стала вінцем діл, вчинених чудодійною силою Бога євреїв. До цього часу ганьби зазнавали боги, що нібито управляли силами природи чи тваринами, але тепер людина — вже видимий бог, як розуміли єгиптяни, котрий перебував серед них, також був принижений і знехтуваний Богом єврейських рабів, — Богом, про Котрого фараон одного разу сказав: “Хто Господь, що маю слухатись слова Його і відпустити Ізраїль? Не знаю Господа і Ізраїля не відпущу” (Вихід 5:2).

3.

У книзі Буття (15:13) записані слова Господа до Авраама: “Пам'ятай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотириста років”. Цей вірш породжує наступні запитання: чи мають 400 років відношення до: (а) часу мук (стражаання); (б) тимчасового перебування; (в) обох цих періодів. Яким чином можна співвіднести 400 років з періодом 430 років з книг Вихід 2:40—41 та Галатам 3:16—17?

На основі тексту: “Проживали ж Ізраїлеві сини в Єгипті чотириста тридцять років” (Вихід 12:40) складається враження, нібито ізраїльтяни жили в країні Нілу 430 років — від часу оселення там Якова до виходу євреїв з Єгипту. Про те, що така думка є хибною, свідчать богонатхненні слова апостола Павла з Послання до Галат 3:16—17, в яких говориться про те, що 430 років охоплюють період, який починається з часу укладення Богом Свого Заповіту з Авраамом і закінчується проголошенням Закону на Синаї. Павло посилається на першу обітницю, дану Богом Авраамові у той час, коли він був покликаний вийти з Харану (Буття 12:1—3). З цього часу й починається період 430 років, тобто, коли Авраамові було 75 років (розд. 12:4). А період 400 років, про який говориться в пророцтві (Буття 15:13), почався на 30 років пізніше: коли Авраамові було вже 105 років, а його синові Ісааку — шість років (розд. 21:5). У цей час Ізмаїл, який “народився за тілом”, почав переслідувати того (Ісаака), хто “народився за духом” (Галатам 4:29; Буття 21:9—11). Це й стало початком часу страждання Авраамового насіння, який тривав з деякими перервами до виходу ізраїльтян з Єгипту. В Ісаака були неприємності не тільки зі своїм братом по батькові — Ізмаїлом, а й з филистимлянами (Буття 26:15, 20—21); Яків, рятуючи своє життя, тікав від Ісава (Буття 27:41—43), Лавана (Буття 31:21), а згодом знову опинився в небезпеці через Ісава (Буття 32:8); Йосифа продали в рабство його брати (Буття 37:28), а єгиптяни пригноблювали ізраїльтян багато десятків років (Вихід 1:14).

З часу, коли Авраам був покликаний вийти з Харану й до оселення Якова в Єгипті, минуло 215 років. Ці 215 років охоплюють: (а) 25 років, які минули від часу покликання Авраама до народження Ісака (Буття 12:4; 21:5); (б) 60 років з часу народження Ісака до народження Якова (Буття 25:26) і (в) вік Якова, коли він увійшов до Єгипту (Буття 47:9). Решта — 215 років, що залишаються від періоду 430 років, — це час фактичного перебування євреїв у Єгипті. Отже, період 430 років, про який йдеться (Вихід 12:40), включає в себе час перебування патріархів у Ханаані та в Єгипті. Оскільки за часів Мойсея Палестина була частиною Єгипетської імперії, то не дивно, що автор, який жив у той період, говорить про Ханаан як про єгипетську землю. Перекладачі Септуагінти знали, що 430 років охоплюють і час перебування патріархів у Ханаані. Про це ясно свідчить зроблений ними переклад вищезгаданого тексту (Вихід 12:49): “А перебування Ізраїлевих синів, що жили в Єгипті і в землі Ханаанській, — чотириста тридцять років”. Додаткове підтвердження правильності даної інтерпретації періоду 430 років знаходимо в пророцтві про те, що з Єгипту вийде четверте покоління тих, хто увійшов до нього (Буття 15:16), а також у виконанні цього пророцтва (Вихід 6:16—20).

4.

Ізраїльтяни, поклоняючись золотому тельцю, вважали, нібито поклоняються Богові. Так, Аарон, скликаючи народ на поклоніння ідолові, проголосив: “Завтра свято для Єгови”. Вони мали намір поклонятися Богові так, як єгиптяни поклонялися Осірісу — за допомогою боввана. Та Бог не приймає такого служіння. Хоча свято було скликане в Його Ім'я, бог сонця, а не Єгова став справжнім об'єктом їхнього поклоніння.

Поклоніння Анісу взагалі супроводжувалося найогиднішою розпустою, і в Писанні говориться, що поклоніння ізраїльтян золотому теляті теж відбувалося в атмосфері аморальності, характерної для язичницьких обрядів. Ми читаємо: “І повставали вони рано-вранці, і учинили цілопалення й мирні жертви. І засів народ до їди та до пиття, і знову встали забавлятися” (Вихід 32:6). Єврейське слово, перекладене як “забавлятися”, означає: “бавитися, підскакуючи, співаючи та танцюючи”. Такі танці, особливо серед єгиптян, мали плотський, непристойний характер. Слово, перекладене в наступному вірші як “зіпсувався” (“Зіпсувався народ твій, якого ти вивів із єгипетського краю”), ідентичне за значенням слову, вжитому в книзі Буття (6:11—12), де говориться, що земля зіпсувалась, бо “кожне тіло зіпсуло дорогу свою на землі”. Це пояснює страшний гнів Господній та Його бажання негайно знищити ізраїльтян.

5.