Розділ 30. Скинія та служіння в ній

За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 25—40; Левит, розділи 4, 16

Коли Мойсей перебував на горі, йому було дано повеління: “І нехай збудують Мені Святиню, — і перебуватиму серед них”; він також отримав детальні вказівки щодо побудови скинії. Через відступництво Ізраїль втратив благословення божественної присутності, тому деякий час спорудження Святині для Бога було неможливим. Але після того як ізраїльтяни знову здобули прихильність небес, великий вождь узявся за виконання божественного повеління.

Бог обдарував надзвичайною майстерністю і мудрістю людей, обраних для будівництва священної споруди. Сам Бог дав Мойсеєві план будівлі з точним зазначенням розмірів і форм, а також який слід використовувати матеріал для виготовлення усіх предметів обстановки. Святиня, збудована людськими руками, була задумана як “образ правдивої… небесної” (Євреям 9:23—24), — це мініатюрна копія небесного храму, де Христос, великий Первосвященик, після принесення Себе в жертву мав здійснювати служіння для блага грішника. Бог показав Мойсеєві на горі небесне Святилище, звелівши зробити все відповідно до поданого зразка. Мойсей ретельно записав усі вказівки і передав вождям народу.

До спорудження Святині необхідно було здійснити підготовчу роботу, що вимагала матеріальних затрат; була необхідність у великій кількості найдорогоцінніших та найдорожчих матеріалів, однак Господь міг прийняти лише добровільне приношення. “Від кожного мужа, хто схоче дати добровільно, візьмете приношення для Мене” — таким було божественне повеління, яке Мойсей передав усьому згромадженню. Відданість Господеві і дух жертовності були першими вимогами у справі спорудження Святині, в якій мав перебувати Всевишній.

Увесь народ відгукнувся одностайно. “І приходили усі охочі серцем і кого заохотив дух його, і приносили пожертви Господеві на побудову Скинії Заповіту та всіх потреб його, і на священні шати. І приходили чоловіки з жінками, усі щедросердні, і приносили браслети, і сережки, і персні, підвіски і всякі золоті речі; окрім тих, що приносили, як золоті дари для Господа.

І кожна людина приносила що мала: блават, пурпур, і кармазин, і тонке полотно, і вовну козину, і баранячі на червоно пофарбовані шкури, і шкіри сині.

Кожен, хто міг, жертвував сріблом або міддю, приносив їх як приношення Господу, і кожен, у кого знайшлось, приніс акаційне дерево, що могло знадобитись при роботі.

І кожна жінка, що мала хист, пряла руками своїми, і приносила пряжу: блакить і пурпур, і кармазин, і тонке полотно. І всі жінки, спонукані серцем, пряли козину вовну.

А начальники поприносили дорогоцінне каміння оніксу, і каміння, щоб встановлювати до ефоду та для нагрудника, і пахощі, і оливу на освітлення і оливи для помазання, і для запашного кадила” (Вихід 35:22—28).

У той час, як споруджувалася святиня, увесь народ — старі й молоді, чоловіки, жінки і діти — продовжували приносити свої дари, доки люди, призначені виконувати роботу, не повідомили, що приношень вже достатньо і навіть більше, ніж потрібно. Тоді Мойсей звелів оголосити по усьому таборі: “Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже жодних пожертв для Святині. І було стримано народ від приношень”. Нарікання ізраїльського народу і Божі суди, які спіткали його за гріхи, записані як застереження для всіх прийдешніх поколінь. Але відданість ізраїльтян, завзяття та щедрість є також прикладом, гідним наслідування. Кожен, хто любить Бога і цінує благословення Його священної присутності, виявить такий самий дух жертовності у справі спорудження дому, де Бог зустрічатиметься з ними. Вони матимуть бажання принести Господеві найкращі дари, якими володіють. Після спорудження дому для Бога не повинно залишитись жодних боргів, бо це ганьба для Нього. Усе, що потрібне для завершення будови, повинно приноситися добровільно, в необхідній кількості, щоб ті, які працюють, могли сказати, подібно до будівничих храму: “Не приносьте більше пожертв”.

Скинія була споруджена так, щоб її можна було розбирати і переносити під час усіх мандрувань Ізраїлю. Тому вона повинна бути малою, не більш, ніж 55 футів (біля 17 м) у довжину, 18 футів (5,5 м) у ширину й висоту. Проте це була велична споруда. Для виготовлення Скинії та предметів, що мали знаходитися в ній, використовувалося дерево акації, яка менше, ніж інші породи дерев, котрі можна було знайти на Синаї, піддається гниттю. Стіни являли собою вертикальні дошки, вставлені у срібні гнізда та прикріплені кільцями до стовпів; усе це було вкрите золотом, від чого складалося враження, ніби вся споруда виготовлена із суцільного золота. Дах Скинії складався з чотирьох верств покривал: нижній шар — “зі суканого вісону, і блакиті, і пурпуру та з кармазину з херувимами мистецької роботи”, три інші — з козячої вовни, баранячих на червоно пофарбованих шкір, а також із синіх шкір, покладених так, щоб забезпечити повний захист скинії.

Святилище було розділене на два відділення чудовою, розкішною завісою, або покривалом, підвішеним на позолочених стовпах; така ж завіса закривала вхід до першого відділення. Ці завіси, як і внутрішнє покриття, що утворювало стелю, були найкрасивішої гами кольорів — голубого, пурпурового і темно-червоного, — які чудово поєднувалися: вкриті візерунками із золотих і срібних ниток, зображали херувимів, ангелів, які мають відношення до служіння в небесній Святині та є службовими духами для Божого народу на Землі.

Священний намет знаходився на відкритій території, що звався двором, і був відгороджений завісами, або ширмами з вісону, прикріпленими до мідних стовпів. Вхід до подвір'я був зі сходу, і закривався завісами з коштовної матерії мистецької роботи, хоч і не настільки розкішними, як завіси Святині. Завіси подвір'я були майже наполовину нижчі за стіни Скинії, тому ззовні її було добре видно. На подвір'ї біля входу стояв мідний жертівник всепалення. На ньому спалювались усі жертви, що приносилися Господеві; роги жертівника кропилися викупною кров'ю. Між жертівником і входом до Скинії стояла мідна умивальниця, виготовлена із дзеркал, добровільно пожертвуваних ізраїльськими жінками. Тут священики повинні були обмивати руки і ноги щоразу, коли входили до святині або наближалися до жертівника, щоб здійснити всепалення Господеві.

У першому відділенні, або у Святому, знаходився стіл для показного хліба, семисвічник і жертівник кадіння. Стіл для показного хліба стояв з північної сторони. І стіл, і вінець, що його прикрашав, були вкриті чистим золотом. Щосуботи на цьому столі священики клали дванадцять свіжоспечених хлібів — по дві купи і скроплювали їх ладаном. Хліб, який забирали, вважався святим; його могли їсти тільки священики. З південного боку знаходився свічник із сімома лампадами. Його галузки, прикрашені золотими квітами витонченої роботи, нагадували лілії. Весь свічник був зроблений із суцільного зливка золота. Оскільки в Скинії не було вікон, свічник ніколи не гасили, і вони вдень та вночі освітлювали приміщення. Перед завісою, яка відокремлювала Святе від Святого святих — місця безпосередньої Божої присутності — стояв золотий кадильний жертівник. На ньому вранці та ввечері священик кадив фіміам; роги жертівника мазали кров'ю жертви за гріх, а у великий день викуплення його кропили кров'ю. Вогонь на цьому жертівнику був запалений Самим Богом, і його свято оберігали. Вдень і вночі по усій Святині та навкруг неї поширювалися пахощі святого фіміаму.

За внутрішньою завісою знаходилося Святе святих — місце прообразного служіння примирення і заступництва; ця своєрідна ланка єднала небо і землю. У цьому відділенні стояв ковчег, зроблений з акації, ззовні й зсередини вкритий золотом, обрамлений угорі золотим вінцем. Ковчег був Місцем збереження кам'яних таблиць, на яких Сам Бог написав Десять Заповідей. Тому він називався ковчегом Божого свідоцтва, або ковчегом Заповіту: Десять Заповідей були основою Заповіту, укладеного між Богом та Ізраїлем.

Віко священного ковчега називалося престолом благодаті. Воно також було зроблене із суцільного зливка золота, над яким з обох боків здіймалися два золотих херувими. Одне крило кожного херувима було піднесено догори, а інше, на знак пошани і смирення, прикривало тіло (Єзекіїля 1:11). Поза херувимів — обличчя звернені одне до одного, а погляди з благоговінням спрямовані вниз, на ковчег, — символізувала шанобливе ставлення небожителів до Божого Закону та їхнє зацікавлення у здійсненні Плану спасіння.

Над престолом благодаті знаходилася Шекіна — знак божественної присутності; поміж двома херувимами Бог оголошував Свою волю. Іноді божественні слова передавав первосвященикові голос із хмари. Часом світло зливалося на ангела, що стояв праворуч, і це означало схвалення або прийняття; якщо ж тінь або хмара вкривала херувима, що стояв ліворуч, то це означало несхвалення або відкинення.

Божий Закон, що зберігався в ковчезі, був великим мірилом праведності та суду. Цей Закон оголошував смерть тому, хто його порушував, але над Законом містився престол благодаті, над яким відкривалася Божа присутність; завдячуючи примиренню, грішник, що розкаявся, отримував прощення. Так у служінні Христа задля нашого відкуплення, символічно представленому служінням у святині, “милість та істина спіткалися, справедливість та мир поцілувалися” (Псалми 84:11).

Людська мова нездатна змалювати ту славну картину, яка відкривалася всередині святині: облицьовані золотом стіни відбивали світло золотого свічника, різнокольорові, розкішні завіси із сяючими на них зображеннями ангелів, стіл і жертівник кадіння також виблискували золотом; за другою завісою був священний ковчег із таємничими херувимами, а над ним — свята Шекіна, видима слава присутності Єгови, — все це було лише слабким відображенням слави Божого храму на небесах, великого центру Божої діяльності з метою спасіння людини.