Розділ 5. Випробування Каїна та Авеля

За основу цього розділу взято книгу Буття 4:1—15

Характери Каїна та Авеля, синів Адама, були дуже різними. Авелю був притаманний дух вірності Богові; він зауважував справедливе і милосердне ставлення Творця до грішного роду та із вдячністю прийняв надію на викуплення. Каїн же плекав бунтівні почуття і нарікав на Бога за прокляття, проголошене над Землею і людством через гріх Адама. Він дозволяв своїм думкам зосереджуватися на тому, що призвело сатану до падіння, — підігрівав у собі бажання самозвеличення та ставив під сумнів божественну справедливість і авторитет.

Як колись був випробуваний Адам, так були випробувані обидва брати, їхні віра і послух Слову Божому. Їм були відомі умови Плану спасіння людини; вони також розуміли систему жертвоприношень, встановлену Богом. Каїн і Авель знали, що принесенням жертв мала виявлятися їхня віра в Спасителя, прообразом Якого і були жертви; водночас вони визнавали цим, що їхнє прощення повністю залежить від Нього. Брати також знали, що, підкоряючись належним чином вимогам божественного Плану викуплення, вони доводили цим свій послух волі Божій. Без пролиття крові не могло бути відпущення гріхів. Тому принесення в жертву перворідних отари було виявом їхньої віри в кров Христа як обітованого Спасителя. Вони також повинні були приносити Господеві перші плоди землі як жертву подяки.

Обидва брати спорудили однакові жертовники, і кожний приніс жертву. Авель, згідно з Господнім повелінням, приніс жертву з отари. “І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його”. З неба зійшов вогонь і поглинув жертву. Але Каїн, нехтуючи цим прямим та ясним наказом Господа, приніс у жертву лише плоди землі. Небо нічим не засвідчило того, що жертва прийнята. Авель благав брата підкоритися Божій вимозі, але його прохання викликали в Каїна ще більшу рішучість діяти за власною волею. Як старший, він вважав принизливим прийняти напучування брата, погордував його порадою.

Каїн прийшов перед Боже лице з наріканням; в його серці не було віри в обітовану жертву та необхідність її принесення. Його дар не виявляв покаяння в гріхах. Як і чимало із наших сучасників, він вважав за вияв слабкості точно дотримуватися Плану, накресленого Богом, покладаючись у своєму спасінні лише на викупну жертву обітованого Спасителя. Каїн вирішив покладатися на самого себе. Він стане перед Богом із власними заслугами. Він не принесе ягняти, змішуючи його кров зі своїм даром, але подасть свої плоди — результат власної праці. Він приніс свою жертву так, ніби робив цим Богові ласку, сподіваючись отримати божественне схвалення. Каїн виявив деякий послух, спорудивши жертовник та принісши на ньому жертву; але його послух не був повним. Він знехтував найважливішим — визнанням своєї потреби у Відкупителі.

Щодо їхнього народження та релігійного виховання, то обидва брати були рівними поміж собою. Обидва були грішниками та визнавали справедливість Божих вимог поклонятися Творцеві та віддавати Йому шану. На перший погляд могло здаватися, що їхня релігія була однаковою, але насправді між ними існувала велика різниця.

“Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн” (Євреям 11:4). Авель зрозумів великі принципи викуплення. Він усвідомлював, що є грішником, бачив, що поміж його душею і спілкуванням з Богом стояли на заваді гріх і смерть як покарання за нього. Відбираючи життя в жертовної тварини та приносячи її в жертву, він таким чином визнавав вимоги порушеного Закону. В пролитті крові Авель вбачав майбутню жертву — помираючого на Голгофському хресті Спасителя — і, віруючи в примирення, яке мало відбутися, отримував підтвердження того, що він праведний і його жертва прийнята.

Каїн мав такі ж самі можливості пізнати святі істини і прийняти їх, як і Авель. Він не був жертвою свавільного присуду. Неправильно вважати, ніби одному з братів було призначено бути прийнятим Богом, а другому — відкинутим. Авель обрав віру і послух, Каїн — невір'я і бунт. У цьому вся суть справи.

В особах Каїна й Авеля представлені дві групи людей, які існуватимуть у світі аж до кінця часу. Одна група покладається на жертву за гріх; друга — на власні заслуги; їхня жертва позбавлена сили божественного заступництва, і тому людина не може здобути прихильності Бога. Наші переступи можуть бути прощені тільки через заслуги Ісуса. Хто не відчуває потреби в крові Христа, хто сподівається не божественною благодаттю, а власними ділами заслужити схвалення Боже, — припускається тієї ж помилки, що й Каїн. Не приймаючи очищувальної крові, люди залишаються під осудженням. Бо немає іншого шляху, яким можна було б звільнитися з-під рабства гріха.

Віруючі, які наслідують приклад Каїна, переважають за своєю чисельністю, адже майже кожна фальшива релігія грунтується на тому ж принципі: людина може осягти спасіння власними зусиллями. Декотрі твердять, що людство потребує не викуплення, а розвитку, що воно саме може облагородити себе, піднести та відродити духовно. Так само, як Каїн сподівався здобути божественну ласку через безкровну жертву, так і ці люди сподіваються піднести людство до божественного рівня без примирення і викуплення. Історія Каїна показує, до чого це призводить. Вона є підтвердженням того, чим може стати людина без Христа. Людство неспроможне відродитися духовно власними силами. Воно схильне шукати не горішнього, Божественного, а долішнього, сатанинського. Наша єдина надія — Христос. “І нема ні в кому іншому спасіння. Бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належало б спастися нам” (Дії 4:12).

Правдива віра, яка покладається лише на Христа, виявляється у послусі всім Божим вимогам. Від днів Адама і до теперішнього часу питання послуху Божому Законові залишається причиною великої боротьби. В усі часи були люди, котрі, нехтуючи деякими Заповідями Божими, в той же час твердили, що мають право на Його прихильність. Але Писання свідчить про те, що “віра сприяла ділам його” і що віра, “коли діл не має, — мертва сама по собі” (Якова 2:22, 17). Хто говорить, що пізнав Бога, але “не виконує Його Заповідей, той неправдомовець, і немає в нім правди!” (1 Івана 2:4).

Коли Каїн побачив, що його жертва відкинута, то розгнівався на Господа і на Авеля; він був сердитий на Бога за те, що Той не прийняв жертви, якою людина хотіла замінити жертву, встановлену Богом; на брата ж він був сердитий, оскільки той обрав послух Богові і не підтримав його в повстанні проти Нього, Незважаючи на зневажливе ставлення Каїна до божественного повеління, Бог не залишив його напризволяще, але зволив вдатися до розмови, аби навести на розум людину, яка виявилася такою нерозважливою. І сказав Господь Каїнові: “Чого ти розгнівався, і чого похмурніло обличчя твоє?” Через ангела-посланця було передане божественне застереження: “Коли ти добре робитимеш, то чи не будеш прийнятий? А коли недобре; то в дверях гріх підстерігає”. Вибір залишався за Каїном. Якщо він довіриться заслугам обітованого Спасителя і підкориться Божим вимогам, то користуватиметься прихильністю. Але якщо опиратиметься у своєму невір'ї та беззаконні, тоді не буде підстав нарікати на те, що Господь відкине його.

Проте, замість того щоб визнати свій гріх, Каїн продовжував скаржитися на Божу несправедливість і виношувати в серці ревнощі та ненависть до Авеля. Він сердито дорікав своєму братові і намагався втягти його у суперечку щодо Божих дій. Лагідно, але твердо і безстрашно Авель відстоював Божу справедливість і доброту. Він указував Каїнові на його помилки і намагався переконати, що неправда саме в ньому. Він нагадував про милосердя, виявлене до їхніх батьків Богом, Котрий пощадив їхнє життя, хоча й міг покарати негайним знищенням. Авель переконував Каїна в Божій любові до них, бо інакше Бог не віддав би Свого Сина, невинного та святого, зазнати покарання, якого заслужили вони. Але все це лише розпалювало гнів Каїна. Розум і сумління підказували йому, що Авель правий, але він лютував через те, що той, хто досі прислухався до його порад, тепер наважився не погодитися з ним і він залишиться у своєму незадоволенні без підтримки. У черговому припадку люті Каїн убив свого брата.

Він зненавидів і вбив брата не тому, що Авель вчинив щось погане, але через те, що “лукаві були його вчинки, а брата його — праведні” (1 Івана 3:12). Так само в усі часи беззаконники ненавиділи тих, хто був кращим за них. Життя Авеля, сповнене послуху і непохитної віри, було для Каїна вічним докором. “Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрились вчинки його” (Івана 3:20). Чим яскравіше небесне світло, відображене у характері вірних слуг Божих, тим помітнішими стають гріхи беззаконників і тим рішучіше вони намагатимуться знищити тих, хто порушує їхній спокій.

Вбивство Авеля було першим виявом тієї ворожнечі, про яку Бог сказав, що вона існуватиме між змієм та насінням жінки, — між сатаною та його підданими і Христом з Його послідовниками. Через гріх людини сатана здобув владу над людським родом, але Христос допоможе людям скинути його ярмо. Гнів сатани запалюється щоразу, як тільки душа через віру в Божого Агнця відмовляється служити гріхові. Святе життя Авеля заперечувало твердження сатани про те, що людині неможливо виконати Божий Закон. Коли Каїн, охоплений духом диявола, побачив, що не може керувати Авелем, він настільки розлютився, що позбавив його життя. І де б не знаходилися ті, що стоять на захисті справедливості Закону Божого, проти них повстає той самий дух. Це той дух, котрий протягом усіх століть роздував вогнища, на яких спалювали учнів Христа. Але на жорстокості, яких зазнає послідовник Ісуса, людей підбурює сатана зі своїм воїнством, оскільки не можуть примусити його підкоритися своїй владі. Це лють переможеного ворога. Кожний мученик задля Ісуса помер переможцем. За словами пророка, “вони його перемогли (змія стародавнього, що зветься диявол і сатана) кров'ю Агнця та словом свідчення свого, і не злюбили життя свого навіть до смерті” (Об'явлення 12:9—11).

Незабаром Каїн-убивця був покликаний відповісти за свій злочин. І сказав Господь Каїнові: “Де Авель, твій брат?” А той відказав: “Не знаю. Чи я сторож брата свого?” Каїн настільки поринув у гріх, що втратив відчуття постійної Божої присутності, Його величі та всевідання, тому й удався до неправди, аби приховати власну провину.

І знову Господь звертається до Каїна; “Що ти зробив? Голос крові брата твого взиває до Мене з землі”. Бог дав Каїнові змогу визнати свій гріх. Він мав доволі часу для роздумів. Каїн усвідомлював, наскільки жахливим був його вчинок і те, що він удався до обману, аби приховати його; але він не позбувся бунтівного духу, і Господь не забарився з винесенням вироку. Божественний голос, Який раніше прохав і застерігав, виголосив жахливі слова: “А тепер ти проклятий від землі, що розкрила вуста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Втікачем і волоцюгою будеш на землі”.

Незважаючи на те, що Каїн заслуговував на смертний вирок за свої злочини, милостивий Творець не відібрав у нього життя, а дав змогу покаятися. Але Каїн ставав все запеклішим, підбурюючи інших до повстання проти божественної влади; він став родоначальником зухвалих, розпусних грішників. Під проводом сатани цей відступник спокушував також інших. Його приклад і вплив зробили свою деморалізуючу роботу; отож, земля зіпсувалася і такою великою мірою сповнилася насильством, що знищення її стало неминучим.

Зберігши життя першого вбивці, Бог дав Всесвітові урок на тему великої боротьби. Чорна історія Каїна та його нащадків стала ілюстрацією того, якими були б наслідки, якби грішникові було дозволено жити вічно, повстаючи проти Бога. Боже довготерпіння привело до того, що нечестиві стали ще нахабнішими та зухвалішими в своїх беззаконнях. Через п'ятнадцять століть після проголошення вироку над Каїном Всесвіт побачив наслідки його впливу та прикладу в злочинності та опоганенні, які заполонили Землю. Тоді стало очевидним, що смертний вирок, проголошений над грішним людством за порушення Божого Закону, був як справедливим, так і милостивим. Чим довше люди жили в гріхах, тим розпуснішими ставали. Божественний вирок, який мав стримати зростання неприборканого беззаконня та звільняв світ від впливу запеклих заколотників, був швидше благословенням, аніж прокляттям.