Розділ 56. Ілій та його сини

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділ 2:12—36

Ілій був священиком і суддею в Ізраїлі. Він посідав найвище і найвідповідальніше становище серед Божого народу. Вибраний Богом для виконання важливих обов'язків, пов'язаних зі священством, поставлений над країною як найвища судова влада, він був зразком для всіх і користувався великим впливом серед племен Ізраїлю. Та, незважаючи на призначення бути правителем народу, він не управляв власним домом. Ілій був слабохарактерним батьком. Полюбляючи мирне, спокійне життя, він не користувався своєю батьківською владою, щоб виправляти згубні звички та нахили своїх дітей. Замість того, щоб вести боротьбу з їхніми недоліками, застосовувати покарання, він поступався волі синів, надаючи їм повну свободу дій. Замість того, щоб дивитися на виховання дітей як на один із найважливіших обов'язків, він не надавав йому особливого значення. Священик і суддя Ізраїлю, він не міг не знати принципів приборкування та виховання дітей, яких Бог доручив його опіці. Та Ілій ухилявся від виконання цього обов'язку, тому що це суперечило б бажанням його синів, змушувало б його карати їх та виявляти до них суворість. Не замислюючись над жахливими наслідками своєї поведінки, він дозволив їм робити усе, що заманеться; він нехтував їхньою підготовкою для служіння Богу та виконання життєвих обов'язків.

Бог сказав про Авраама: “Я знаю, що він накаже синам своїм і домові своєму по собі дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та суд” (Буття 18:19). Та Ілій дозволив своїм дітям управляти собою. Батько зайняв становище підлеглого. Поведінка його синів була низькою і аморальною. Вони не пізнали Бога і не розуміли святості Його Закону. Служіння Богові стало для них звичайною справою. З дитинства вони звикли до Святині та служіння в ній, але замість того, щоб з роками ставитися до цього з дедалі більшим благоговінням, вони втратили будь-яке уявлення про святість та значення служіння. Батько не вчив їх виявляти повагу до його авторитету і не зупиняв у нешанобливому ставленні до урочистих служінь у Святині, тому в їхні зрілі роки проявилися смертоносні плоди скептицизму й непокори.

Хоча сини Ілія зовсім не були придатні для служіння, однак їх поставили священиками у Святині, щоб служили перед Богом. Господь дав ясні й конкретні вказівки щодо здійснення жертвоприношень, але ці нечестиві мужі не виявляли поваги не тільки до влади, а й до служіння Божого; вони не надавали жодного значення закону про жертвоприношення, які мали здійснюватися з великою урочистістю. Жертви, що вказували на смерть Христа, повинні були підтримувати в серцях народу віру у Відкупителя, Котрий мав прийти; через те суворе дотримання Господніх вказівок щодо жертвоприношень залишалося надзвичайно важливим. Мирні жертви були особливим виявом подяки до Бога. Під час таких жертвоприношень на жертівнику спалювали тільки тук; певна частина жертви призначалася для священиків, а більша поверталася тому, хто приносив жертву, щоб він їв її разом зі своїми друзями на жертівному обіді. Таким чином, кожне серце з подякою та вірою зверталося до Великої Жертви, Котра мала взяти на Себе гріх усього світу.

Замість того, щоб усвідомити серйозність цього прообразного служіння, сини Ілія думали лише про те, яким чином перетворити його на засіб задоволення власних бажань. Не задовольняючись тією частиною мирних жертв, яка призначалася для них, вони вимагали додаткової частки; велика кількість таких жертв під час щорічних свят стала для священиків засобом збагачення за рахунок народу. Вони не тільки вимагали більше від того, що належало їм по праву, але й відмовлялися чекати, поки тук буде спалено як жертва Богові. Крім того, вони наполягали щоб їм дали саме ту частину, яка їм подобалася, а в разі відмови погрожували відібрати її силою.

Таке нешанобливе ставлення з боку священиків незабаром позбавляло служіння його глибокого, святого значення — і народ “зненавидів жертву Господню”. Вони зовсім не замислювалися над величчю прообразної Жертви, яку повинні були чекати в майбутньому. “І був гріх тих юнаків вельми великий перед Господом”.

Ці негідні священики порушували також Божий Закон, ганьбили свій священицький сан гидкими, аморальними вчинками, своєю присутністю опоганювали Божу Скинію. Багато людей, обурені зіпсутістю Хофні та Пінхаса, перестали приходити на призначене для служіння місце.

Таким чином, служіння, встановлене Богом, через гріхи цих нечестивих мужів було зневажене й занедбане, а схильні до злого особистості ще більш заохочувались до гріха. Невір'я, розпуста і навіть ідолопоклонство набули жахливого поширення.

Ілій зробив велику помилку, дозволивши своїм синам здійснювати святе служіння. Виправдовуючи їхню поведінку під одним або іншим приводом, він зовсім перестав помічати їхні гріхи; але, врешті-решт, вони досягли такої межі, що батько вже не міг закривати очі на злочини власних синів. Люди скаржилися на їхні беззаконні дії, і первосвященик страждав з цього приводу. Він вирішив більше не мовчати, але його сини звикли думати лише про себе і вже не звертали уваги ні на кого. Вони бачили горе свого батька, але це не зворушувало їхні черстві серця. Хофні та Пінхас чули лагідні батьківські застереження, але вони не справляли на них жодного враження. Незважаючи на те, що сини Ілія були попереджені про наслідки свого беззаконня, вони не відчували ні найменшого бажання залишити гріховний спосіб життя. Якби Ілій діяв справедливо щодо своїх нечестивих синів, вони були б позбавлені права священства і покарані смертю. Однак, побоюючись, що цим він стягне на них ганьбу й осудження народу, він продовжував утримувати їх на священних посадах. Ілій, як і раніше, дозволяв їм змішувати гріховне життя зі святим служінням Богові, завдаючи цим непоправної шкоди істині. Оскільки ж суддя Ізраїлю знехтував дорученою йому роботою, Бог узяв цю справу до Своїх рук.

І прийшов Божий чоловік до Ілія, та й сказав йому: “Так говорить Господь: Чи ж Я не об'явився родині твого батька, коли були вони в Єгипті рабами у фараоновім домі? Я вибрав їх Собі із усіх Ізраїлевих племен в священики, щоб приступати до Мого жертівника, палити кадило, носити ефод переді Мною. І дав Я домові твого батька всі жертви Ізраїлевих синів. Чого ж ти кидаєш під ноги Мою жертву та жертву хлібну, що Я заповів для Скинії? Ти поважаєш синів своїх більше, ніж Мене, годуючи їх жиром із найкращих частин усяких Ізраїльських приношень переді Мною? Тому то слово Господа, Бога Ізраїлевого, таке: Хоч Я й сказав: Дім твій та дім батька твого ходитимуть перед лицем Моїм повіки, але тепер слово Господнє: Не так воно буде! Я шаную тих, хто шанує Мене, а ті, котрі зневажають Мене, будуть зневажені! …А Я поставлю Собі священика вірного — він буде чинити по серцю Моєму за Моєю волею. Я збудую йому постійний дім, і він буде ходити перед Моїм Помазаником по всі дні”.

Бог звинуватив Ілія в тому, що він вшановував своїх синів більше, ніж Господа. Замість того, щоб соромити синів за їхні нечестиві й огидні вчинки, Ілій допустив, щоб жертвоприношення, призначене Богом як благословення для Ізраїлю, стало ненависним.

Ті, котрі виявляють сліпу любов до своїх дітей, дозволяючи їм задовольняти егоїстичні бажання; не докоряють за гріх, посилаючись на Божий авторитет і намагаючись виправити зло, свідчать цим, що шанують своїх нечестивих дітей більше, ніж Бога. Вони воліють краще підтримати репутацію власних дітей, аніж прославити Бога, догоджати більше своїм дітям, аніж Господеві, оберігаючи Його служіння від усяких проявів зла.

Бог поклав на Ілія як на священика й суддю Ізраїлю відповідальність за моральний та релігійний стан його народу і особливою мірою за характер його синів. Спочатку йому слід було вдаватися до м'яких заходів у боротьбі зі злом, але якщо це не допомагало б, застосовувати найсуворіші методи. Ілій стягнув на себе Господній гнів тим, що не докоряв за гріх і не виявляв справедливості відносно грішника.

Ілій виявився нездатним зберегти чистоту Ізраїлю. Ті, котрі не мають достатньо сміливості, щоб докорити за гріх, або через лінощі чи байдужість не докладають належних зусиль, щоб зберегти в чистоті власну сім'ю або Божу Церкву, відповідатимуть за зло, до якого може призвести їхнє недбале ставлення до обов'язків.

Ми будемо відповідальні за зло, якому могли б запобігти в інших людях, застосовуючи свою батьківську або пасторську владу, так, якби вчинили його самі.

Ілій не управляв своєю сім'єю згідно з Божими правилами. Він діяв на власний розсуд. Люблячий батько дивився крізь пальці на помилки й гріхи синів у дитячі роки, гадаючи, що з віком вони звільняться від недобрих нахилів. Багато людей сьогодні припускаються подібної ж помилки, вважаючи, що їхній метод виховання дітей кращий від того, який дав Бог у Своєму Слові. Вони сприяють укоріненню в дітях недобрих звичок, вдаючись до таких виправдань: “Мої діти ще занадто малі, щоб їх карати. Почекаємо, коли вони подорослішають і будуть більше розуміти”. Так недобрі звички укорінюються, стаючи другою натурою. Діти виростають невихованими, не визнаючи жодних обмежень, з такими рисами характеру, які стають для них прокляттям на все життя і легко передаються іншим.

Не існує більшого лиха для сім'ї, ніж дозвіл дітям робити все, що їм заманеться. Якщо батьки потурають усім бажанням дітей, дозволяючи їм робити те, що не служитиме на добро, то такі діти швидко втрачають усяку повагу до батьків, до Божого й людського авторитету, починають виконувати волю сатани. Відсутність належного управління в сім'ї —       дуже поширене явище; воно справляє згубний вплив на усе суспільство. Так зароджується потік зла, який захльостує сім'ї, громади та суспільство.

Оскільки Ілій посідав високе становище, він користувався більшим впливом, ніж звичайні люди. Його сімейне життя стало зразком для наслідування в Ізраїлі. Згубні наслідки недбайливого ставлення до власних синів позначилися на тисячах ізраїльських сімей, які діяли за його прикладом. Якщо діти погано себе поводять, а їхні батьки — віруючі люди, то Божа істина зазнає ганьби. Найкращою перевіркою того, чи є сім'я дійсно християнською, служить характер, сформований під її впливом. Вчинки красномовніші за найпереконливіші запевнення в благочесті. Якщо люди, які претендують на релігійність, не докладають ревних, наполегливих і старанних зусиль для того, щоб у їхніх сім'ях був належний порядок як свідчення на користь віри в Бога; якщо вони недбало виконують обов'язки управління власною сім'єю, дозволяючи дітям задовольняти усі свої забаганки, то вони діють так, як чинив Ілій, стягаючи ганьбу на Христову справу та гублячи себе й свою сім'ю. Та яким би великим не було зло, заподіяне батьківською невірністю, воно вдесятеро зростає, якщо виявляється в сім'ях тих, котрі поставлені вчителями народу. Зазнавши невдачі в управлінні власними сім'ями, вони своїм недобрим прикладом зводять багатьох інших. Чим відповідальніше становище посідають люди, тим більшою є їхня провина порівняно з іншими.

За Божою обітницею потомки Аарона повинні були ходити перед Богом вічно, але за умови, що вони від усього серця присвятять себе на служіння в Святині, вшановуючи Бога на усіх своїх дорогах, і не служитимуть собі, діючи у відповідності зі своїми лихими нахилами. Ілій та його сини були випробувані, і Господь знайшов їх цілковито негідними високого покликання до священицького служіння в Святині. І сказав Бог: “Не буде в Мене такого”. Він не міг здійснити усе те добре, що було Його наміром, тому що вони не зробили того, що повинні були зробити.