Розділ 7. Потоп

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 6—7

Внаслідок гріхопадіння Адама і вчиненого Каїном вбивства, Земля за днів Ноя перебувала під подвійним прокляттям. Проте це не дуже змінило природу. Хоч занепад був уже помітний, але Земля була щедро обдарована Божим Провидінням. На вершинах пагорбів росли величезні дерева, оповиті виноградними лозами з важкими гронами. Широкі долини, що своєю красою нагадували сади, були вкриті густою зеленню й різнобарв'ям духмяних квітів. Земля в необмеженій кількості родила різноманітні плоди. Дерева своєю величчю, красою та ідеальними пропорціями значно перевершували сучасні. Їхня деревина була міцною і відзначалася високим гатунком; вона нагадувала камінь, за своєю витривалістю мало чим відрізняючись від нього. Земля була багатою на золото, срібло та дорогоцінне каміння.

Людський рід також ще зберігав свою початкову силу. Хоч минуло вже декілька поколінь з того часу, відколи Адам мав доступ до дерева, яке мало властивості продовжувати життя, однак вік людини все ще вимірювався століттями. Якщо б ті довгожителі з їхньою творчою уявою, рідкісними здібностями втілювали в життя свої задуми, присвятили себе служінню Богові, то вони прославили б ім'я Свого Творця по всій землі і відповідали б тій меті, задля якої Бог дав їм життя. Однак вони не зробили цього. У той час жило чимало велетнів, — мужів великого зросту та сили, котрі вирізнялися своєю мудрістю і майстерністю у виготовленні найвитонченіших і найпрекрасніших речей. Але вони поблажливо ставилися до беззаконня, їхня вина була такою ж великою, як і майстерність та розумові здібності.

Бог щедро наділив мешканців допотопного світу багатими дарами, але вони використовували Його щедроти для самопрославлення, зробили їх прокляттям для себе через те, що полюбили більше дари, аніж їхнього Подателя. Золото, срібло, дорогоцінне каміння та добірна деревина використовувалися для спорудження осель; прикрашаючи оселі найвитонченішими витворами мистецтва, ці люди намагалися перевершити один одного.

Вони жили лише задля задоволення бажань своїх пихатих сердець, потопаючи в насолодах і гріхах. Не вважаючи за потрібне пізнавати Бога, ці істоти незабаром почали заперечувати Його існування і стали поклонятися природі, а не Богові, Який створив її. Вони прославляли людську майстерність, поклонялися творінню власних рук і навчали своїх дітей поклонятися зображенням та ідолам.

Серед зелених ланів у затінку величних дерев вони споруджували жертовники своїм ідолам. Розлогі, вічнозелені гаї присвячувалися для поклоніння фальшивим богам. Ці гаї переходили в прекрасні сади, довгі, звивисті алеї яких були прикрашені статуями; над ними згинали своє гілля, вкрите плодами, різноманітні дерева. Тут було все, чим тільки міг насолоджуватися зір, що могло збудити чуттєві бажання людей і таким чином спокусити їх до участі в поклонінні ідолам.

Люди не бажали знати Бога, а поклонялися предметам, створеним за їхньою власною уявою; через це вони ставали все більш зіпсутими. Псалмист так описує вплив, який справляє ідолопоклонство на його прихильників: “Ті, що виробляють їх, подібні до них; рівно ж і кожний, хто надію на них покладає” (Псалми 134:18). Споглядаючи, ми змінюємося: в цьому полягає закон людського розуму. Людина не може піднестися вище за своє розуміння правди, чистоти та святості. Якщо розум ніколи не підноситься вище від рівня людської природи, якщо вірою він не споглядає безмежної мудрості й любові, то така людина буде занепадати все більше й більше. Ідолопоклонники наділяли своїх богів людськими якостями і пристрастями, тому “характери” ідолів зводили до рівня гріховного людського характеру. Через це вони розбестились. “Побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і увесь нахил думок серця їх — тільки зло повсякденно… І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством”. Бог дав людям Свої Заповіді як правило для життя, але вони порушили Його Закон, і наслідком цього став усякий гріх. Нечестя людей було відвертим і зухвалим, справедливість — потоптана, і зойки пригноблених досягали Небес.

Усупереч божественному повелінню, даному на початку, було запроваджене багатожонство. Бог дав Адамові одну дружину і тим самим виявив Свою волю з цього питання. Але після гріхопадіння люди вирішили чинити за власними гріховними бажаннями, результатом чого стало швидке зростання рівня злочинності і нещастя. Люди не поважали ані шлюбних відносин, ані права власності. Якщо хтось забажав дружини чи майна свого ближнього, він силою відбирав їх, і люди почали хизуватися насильствами. Вони знаходили задоволення в тому, щоб відбирати життя у тварин, вживаючи в їжу м'ясо. Це робило їх дедалі жорстокішими і кровожерливішими; вони ставилися до людського життя з гідною подиву байдужістю.

Світ був ще молодим, як новонароджене немовля, однак беззаконня настільки закорінилося й поширилося, що Бог не міг більше терпіти цього. Він сказав: “Знищу Я людину, яку Я створив, з поверхні землі…” Господь проголосив, що Його Дух не буде постійно змагатися з грішним людством. Якщо вони не припинять опоганювати своїми гріхами світ та його багаті скарби, то Він викреслить їх з-поміж Свого творіння і знищить усе, чим Він з такою любов'ю благословляв їх; Він вигубить польову звірину, рослинний світ, що давав поживу, і перетворить прекрасну Землю на місце спустошення і руїн.

Серед переважаючого беззаконня Метушалах, Ной та багато інших людей все ж зберігали пізнання правдивого Бога, намагаючись зупинити потік аморальності. За 120 років до потопу Господь через ангела об'явив Ноєві про Свій намір та звелів йому будувати ковчег. Споруджуючи ковчег, Ной повинен був проповідувати про те, що Бог пошле води потопу на землю для знищення нечестивих. Хто повірить його вістці і приготується до цієї події, розкаявшись та здійснивши реформу в своєму житті, ті будуть прощені і спасенні. Єнох також передав своїм нащадкам те, що Бог відкрив йому про потоп, а Метушалах і його сини чули проповідь Ноя, допомагаючи йому в будівництві ковчега.

Бог вказав Ноєві точні розміри ковчега і дав ясні до деталей вказівки щодо його спорудження. Людській мудрості було не під силу здійснити проект споруди, яка відзначалася б такою великою потужністю та витривалістю. Її Творцем був Бог, а Ной — великим будівничим. Ковчег за своєю конструкцією нагадував корпус корабля, який міг би триматися на воді, але в деяких відношеннях він був більше схожий на дім. Ковчег поділявся на три яруси і мав лише одні двері, розташовані збоку. Усі відділення ковчега були сплановані так, щоб їх могло освітлювати світло, що проникало через отвір угорі. У будівництві ковчега використовувалося кипарисове дерево, або дерево гофер, яке мало властивість не псуватися протягом декількох століть. Спорудження цієї гігантської будови потребувало часу і великої праці. Заготівля дощок з велетенських дерев, які мали особливу якість деревини, вимагала значно більше зусиль, ніж сьогодні, навіть з врахуванням потужнішої фізичної сили тодішніх людей. Усе, що тільки могла зробити людина, було зроблене, аби споруда була бездоганною, однак сам по собі ковчег не зміг би витримати стихії, що мала прийти на землю. Тільки Бог міг зберегти Своїх слуг серед розбурханих вод.

“Вірою Ной, будучи попередженим про те, чого ще не бачив, зі страхом побудував ковчег для спасіння дому свого; нею він осудив світ, і став спадкоємцем праведності по вірі” (Євреям 11:7). У той час, як Ной звертався до світу з вісткою перестороги, його власні вчинки свідчили про його щирість. Саме так його віра вдосконалювалась і ставала очевидною. Він був для світу прикладом віри в Боже Слово, Усе, чим володів, Ной вклав у побудову ковчега. Як тільки він почав будувати цей величезний корабель на суходолі, з різних місць приходили люди, аби подивитися на дивне видовище та послухати палкі, переконливі слова незвичайного проповідника. Кожний удар молотка під час будівництва ковчега також був свідченням для народу.

Спочатку, здавалось, чимало людей прийняли вістку застереження; проте вони не щиро розкаялися перед Богом. Люди не бажали відмовитися від своїх гріхів. Протягом усього часу, що залишався до початку потопу, їхня віра випробовувалася, однак вони не витримали цього випробування. Переможені пануючим невірством, вони, врешті-решт, приєдналися до своїх колишніх однодумців, відкидаючи серйозне застереження. Декотрі були твердо переконані у словах проповідника, прислухалися до слів перестороги, але навколо них було так багато глузіїв та насмішників, що й вони прониклися тим самим духом і відкинули милостиве запрошення. Незабаром такі люди стали найзухвалішими та найнепокірнішими безбожниками, бо немає людини більш необачної, яка б так глибоко погрузла у гріхах, як та, котра колись отримала світло, але вчинила опір докоряючому голосу Духа Божого.

Не всі представники того покоління були ідолопоклонниками в повному розумінні цього слова. Чимало було таких, котрі вважали себе віруючим у Бога. Ці люди стверджували, що їхні ідоли — це лише символи божества, які допомагають людям мати ясніше уявлення про божественну Істоту. Ця група людей першою відкинула проповідь Ноя. В той час, як вони намагалися представити Бога за допомогою матеріальних предметів, їхній засліплений розум не побачив Його величі та сили; вони втратили уявлення про святість Божого характеру та священну, незмінну природу Його вимог. У міру того, як гріх ставав звичайним явищем, вони все менше й менше усвідомлювали його гріховність і врешті-решт проголосили, що божественний Закон втратив свою силу, а покарання за гріх суперечить Божому характеру. Вони також заперечували той факт, що Його суди можуть відвідати Землю. Якби люди, що жили в той час, були слухняні божественному Законові, то вони впізнали б голос Творця, Котрий застерігав їх через Свого слугу. Але, Відкинувши світло, вони настільки засліпили свій розум, що повірили, ніби вістка Ноя є обманом.

На боці істини не виявилось великої або хоча б переважаючої кількості людей. Увесь світ повстав проти Божої Справедливості та Його Законів, а на Ноя дивилися як на фанатика. Коли сатана спокутував Єву до непослуху Богові, він сказав: “Умерти — не вмрете” (Буття 3:4). Великі, шановані світом мужі та мудреці повторювали те саме. “Божі погрози, — говорили вони, — можуть лише налякати; вони ніколи не здійсняться. Немає підстави для занепокоєння. Такої події, як знищення світу Богом, Котрий створив його, та покарання створених Ним істот, не станеться ніколи. Будьте спокійні, не бійтеся. Ной — усього лиш безумний фанатик”. І світ веселився, висміюючи “глупоту старого обдуреного чоловіка”. Замість того, щоб упокоритися серцем перед Богом, вони продовжували опиратися в своєму непослусі та нечесті так, ніби Бог і не звертався до них через Свого слугу.

Але Ной стояв наче скеля серед бурі. Оточений загальною зневагою і глузуваннями, він вирізнявся святістю, чистотою і непохитною вірністю. Його слова відзначалися силою, тому що голос Божий промовляв до людей устами Його слуги. Зв'язок із Богом надавав йому великої сили, а тому впродовж 120 років він проповідував серйозну та урочисту вістку про прийдешні події, які, з точки зору людської мудрості, ніколи не могли відбутися.

Допотопний світ у своїх міркуваннях покладався на те, що протягом століть Закони природи залишалися незмінними. Пори року змінювали одна одну за встановленим спочатку порядком. До того часу ще не було дощу; земля зрошувалася росою або легким туманом. Річки ніколи не виходили з берегів і вільно котили свої води до моря, підвладні незмінним законам води не залишали своїх берегів. Та люди, які так міркували, не зауважували в цьому руки Того, Який сказав: “Аж досі ти дійдеш, але не далі” (Йова 38:11).

З плином часу, спостерігаючи, що у природі не відбувається помітних змін, люди, в серця котрих часом закрадався страх, почали заспокоюватись. Вони міркували так, як думає сьогодні багато людей: природа — вища від Бога, а її закони так міцно утверджені, що й Сам Бог не спроможний змінити їх. Якщо навіть припустити, що Ной правий, то природа тоді змушена буде змінити свій порядок. Виходячи з таких міркувань, вони представили вістку Ноя перед світом як вигадку — найбільший обман. Своє презирство до Божого застереження вони виявляли в тому, що продовжували влаштовувати свої свята та пишні бенкети; їли, пили, сіяли і будували, складали плани, які у майбутньому повинні були принести їм значні переваги. Так люди все глибше занурювались у беззаконня, зухвало зневажаючи Божі вимоги і підкреслюючи відсутність страху перед Вічним. Вони запевняли: якби у словах Ноя була хоч частка правди, то великі, відомі своєю мудрістю, обачливі мужі повірили б у них.

Якби мешканці допотопного світу повірили застереженню і розкаялись у своїх лихих вчинках, то Господь відвернув би Свій гнів, як пізніше Він зробив це з Ніневією. Однак, вперто протидіючи голосу сумління та пересторогам Божого пророка, те покоління наповнило чашу свого беззаконня, і знищення його стало неминучим.