Розділ 38. Подорож навколо Едому

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 20:14—29; 21:1—9

Кадеш, де отаборилися ізраїльтяни, знаходився недалеко від кордонів Едому, і Мойсей, як і увесь народ, мали велике бажання перейти через цю землю до обітованого краю. За Божим повелінням, до царя Едомського було відправлено послів, щоб сказати: “Так каже брат твій Ізраїль: Ти знаєш усі прикрості, що нас спіткали; як наші батьки пішли до Єгипту, і як ми жили в Єгипті багато часу, і яке зло в Єгипті заподіяли нам та батькам нашим. І як кликали ми до Господа, і Він почув наш голос, і послав Ангела, і вивів нас із Єгипту; і ось ми в Кадеші, що на самій твоїй границі. Дозволь нам, будь ласка, пройти через твій край! Ми не підемо ні полем, ні виноградниками, і не будемо пити води з криниць; — ми підемо царським шляхом, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч, аж поки не перейдемо границі твоєї”.

На таке люб'язне прохання була дана загрозлива відповідь: “Ти не перейдеш у мене, бо інакше я з мечем вийду проти тебе!”

Здивовані такою відмовою, ізраїльські вожді вдруге звернулися до царя, обіцяючи: “Ми підемо битою дорогою, а якщо будемо пити воду твою — ми, чи скотина наша, то заплатимо за неї. Нічого більше не хочемо, як тільки перейти пішки!”

“Не перейдеш!” — знову надійшла відповідь. На важких переходах одразу ж розмістилися озброєні загони едомлян, так що не могло бути й мови про мирний перехід через країну, а застосовувати силу Ізраїлю було заборонено. їм довелось Едомський край обходити довкола.

Якби вибраний народ під час випробування покладався на Бога, то Вождь Небесного війська перевів би їх через Едом, а страх перед ними був би у мешканців тієї землі такий, що замість ворожості, вони виявили б до них привітність. Та ізраїльтяни не послухалися слів Божих. І доки вони нарікали та скаржилися, дорогоцінна можливість була втрачена. Коли ж вони нарешті звернулися з проханням до царя, то отримали відмову. З того дня, як ізраїльтяни залишили Єгипет, сатана старанно працював над тим, щоб їхній шлях був сповнений перешкодами та спокусами, через які вони не вспадкували б Ханаану. Невір'я неодноразово штовхало їх на шлях опору Божим намірам.

Дуже важливо довіряти Божому слову і не зволікати з виконанням Його наказів, ще доки Божі ангели чекають, аби допомогти нам. Злі ангели готові перешкоджати кожному крокові на шляху вперед. Коли Боже Провидіння наказує Його дітям йти вперед, коли Він готовий звершувати задля них великі діла, сатана спокушує їх засмучувати Бога Своїми ваганнями та зволіканнями; він прагне посіяти чвари, викликати нарікання або невір'я, щоб таким чином позбавити благословень, які бажає злити Бог. Отже, Божі слуги повинні бути людьми дії, завжди готовими взятися до справи негайно ж, як тільки Його Провидіння відкриє перед ними шлях. Усяке зволікання дає сатані час діяти, щоб завдати поразки.

У перших настановах, даних Мойсею щодо переходу через Едом, Господь, повідомивши про те, що едомляни боятимуться Ізраїлю, заборонив їм користатися такою перевагою. Через те що Ізраїлю була обіцяна сила Божа, а страх зробив би едомлян легкою здобиччю, євреї не повинні були нападати на них. їм було наказано: “Уважайте, не дражніть їх; бо Я не дам вам ні п'яді їхньої землі, тому що гору Сеїр Я дав Ісавові як спадщину” (Повторення Закону 2:4—5). Едомляни були нащадками Авраама й Ісаака; з огляду на цих Своїх слуг, Бог виявив милість до дітей Ісава. Він віддав їм у володіння гору Сеїр, і їх не можна було чіпати, доки через свої гріхи вони не втратять Його милості. Євреї повинні були позбавити володінь і повністю знищити мешканців Ханаану, котрі переповнили чашу свого беззаконня, але для едомлян ще тривав час благодаті, тому з ними необхідно було поводитися милостиво. Бог любить милувати, і перш ніж злити Свої суди, виявляє милосердя. Перед тим, як дати наказ про знищення мешканців Ханаану, Він звелів Ізраїлю пощадити народ Едому.

Предки Едому та Ізраїлю були братами, і поміж ними мала б існувати братня любов і люб'язність. Ізраїльтянам заборонялося будь-коли мститися з приводу завданої їм привселюдно образи; у даному випадку в зв'язку із забороною пройти через Едом. Вони не повинні були надіятись на те, що володітимуть хоча б частиною Едому. Недивлячись на те, що ізраїльтяни як вибраний народ користувалися Божою прихильністю, вони повинні були пам'ятати про обмеження, які Він наклав на них. Господь обіцяв дати їм у спадщину чудовий край, проте вони не мали права вважати себе єдиними й повновладними господарями на землі, витіснюючи інших. Ця Божа громада отримала застереження: у всіх стосунках з едомлянами поводитися справедливо. Вони мали укласти з ними торгівельну угоду; купуючи в них усе необхідне, відразу ж розраховуватись за це. Щоб Ізраїль і надалі покладався на Бога та слухався Його слова, Бог нагадав їм: “Господь, Бог твій, поблагословив тебе… не відчував ти недостатку ні в чому” (Повторення Закону 2:7). Ізраїльтяни не залежали від едомлян, оскільки мали Господа, щедрого у Своєму милосерді. Ані насильством, ані обманом вони не мали права навіть пробувати заволодіти тим, що належало едомлянам, але у всіх своїх стосунках з ними керуватись принципами божественного Закону: “Люби ближнього твого, як себе самого”.

Якщо б Ізраїль перейшов через Едом так, як запланував Бог, то це послужило б благословенням не тільки для них самих, а й для мешканців того краю, бо дало б змогу едомлянам познайомитися з Божим народом, з його богопоклонінням, переконатися у тому, що Бог Якова благословляє тих, хто любить і боїться Його. Але на заваді Божим планам стало невір'я Ізраїлю. У відповідь на вимоги людей Бог дав воду” але допустив, щоб вони зазнали покарання за своє невірство. Знову вони мусили блукати по пустелі, вгамовуючи спрагу з чудодійного джерела, в якому не мали б жодної потреби, якби довірились Йому.

Отже, ізраїльтяни знову звернули на південь і пішли неплідною пустелею, яка здавалася ще похмурішою після того, як їхньому поглядові відкрилися зелені лани між пагорбами і долинами Едому. З-посеред пасма гір, які простягалися над похмурою пустелею, підносилася пісчана гора, що звалась Гор; її вершина мала стати місцем смерті та поховання Аарона. Коли ізраїльтяни підійшли до цієї гори, Мойсей отримав божественне повеління: “Візьми Аарона та сина його Елеазара, і виведи їх на Гор-гору. І нехай Аарон здійме шати свої, і зодягне в них сина свого Елеазара; Аарон же прилучиться до свого народу, — помре там”.

Два мужа похилого віку у супроводі Елеазара піднялись на вершину гори. Голови Мойсея й Аарона були білі від снігів ста двадцяти зим. У своєму довгому, багатому на події житті вони зазнали найтяжчих випробувань і найбільших почестей, які будь-коли випадали на долю людини. Це були мужі, щедро обдаровані здібностями, які розвивалися, й зростали повнюючись і ушляхетнюючись завдяки спілкуванню з Безмежним. Їхнє життя пройшло в безкорисливій праці для Бога і ближніх. Їхні обличчя свідчили про велику силу інтелекту, непохитність, благородство прагнень та незмінність почуттів.

Багато років Мойсей та Аарон провели пліч-о-пліч у спільній праці і турботах. Вони разом зустрічали численні небезпеки, розділяли чудові Божі благословення; та наближався час розлуки. Вони йшли дуже повільно, оскільки дорогоцінною була кожна хвилина, яку судилось їм провести разом. Підйом на гору був стрімкий і виснажливий; часто зупиняючись, щоб перепочити, брати розмовляли про минуле й майбутнє. Перед ними, скільки сягало око, простягалася пустеля — шлях їхньої мандрівки. Внизу, на рівнині, було видно розташований багатолюдний Ізраїль, якому ці вибрані мужі віддали кращі роки свого життя, про добробут якого так щиро турбувалися і задля котрого приносили величезні жертви. Десь там, за горами Едому, пролягала дорога до обітованого краю — землі, благословеннями якої ані Мойсеєві, ані Ааронові не судилося насолоджуватись. В їхніх серцях не було місця почуттю протесту; жодне слово нарікання не зірвалося з їхніх вуст; при згадці про те, що перешкодило їм заволодіти спадком своїх батьків, на їхніх серйозних обличчях з'являвся вираз суму.

Місія Аарона для Ізраїлю закінчилась. Сорок років тому, коли йому було 83 роки, Бог покликав цього мужа об'єднатися з Мойсеєм задля великої і важливої праці. Він співпрацював зі своїм братом, який вивів Ізраїлевих синів з Єгипту. Аарон підтримував руки великого вождя, коли євреї воювали з Амаликом. Йому було дозволено зійти на гору Синай, перебувати там у присутності Бога і побачити Його славу. Господь доручив сім'ї Аарона священицьке служіння, вшанував його високим саном Первосвященика. Він підтримував його у святому служінні під час жахливого виявлення божественної кари над Кореєм та його спільниками. Саме завдяки заступництву Аарона припинилася кара. Коли двоє його синів були знищені через те, що знехтували ясним Божим повелінням, він не обурився і не скаржився. Проте його благородне життя виявилось заплямованим. Він вчинив тяжкий гріх, коли поступився наполяганням народу і зробив золотого бичка біля Синайської гори, а також коли об'єднався з Маріям, поділяючи її ревнощі та нарікання на Мойсея. Це він разом з Мойсеєм образив Бога в Кадеші, не виконавши наказу промовити до скелі, щоб з неї потекла вода.

Божий намір полягав у тому, щоб ці великі вожді Його народу стали представниками Христа. Аарон носив на грудях імена поколінь Ізраїлю. Він передавав народові Божу волю, входив до Святого святих у день примирення “не без крові” — як посередник усього Ізраїлю. Здійснивши таке відповідальне служіння, він виходив та благословляв громаду, як і Христос в майбутньому вийде, щоб благословити Свій народ, який чекає на Нього. Це станеться тоді, коли Він завершить справу їхнього викуплення. Саме через те, що Аарон вважався пробразом нашого великого Первосвященика, здійснюючи таке величне служіння, його гріх у Кадеші був особливо тяжким.

З глибоким смутком зняв Мойсей з Аарона священні шати та поклав їх на Елеазара, котрий став наступником батька у відповідальності до божественного призначення. Через свій гріх у Кадеші Аарон був позбавлений переваги бути Первосвящеником Бога в Ханаані — принести першу жертву у тому чудовому краї, освятивши таким чином спадщину Ізраїлю. Мойсей же мав продовжувати нести свій тягар далі — привести народ аж до самих кордонів Ханаану. Він міг лише здалеку подивитися на обітовану країну, не увійшовши до неї. Якби ці Божі слуги, ставши біля скелі в Кадеші, з покірністю перенесли послане їм випробування, їхнє майбутнє було б зовсім іншим. Вчиненого гріха вже нічим не можна було поправити. Навіть праця усього життя не взмозі надолужити втраченого за одну лише мить спокуси або нерозважливості.

Відсутність у таборі обох великих вождів, а також те, що з ними пішов Елеазар, котрий, як було добре відомо, мав стати наступником Аарона у святому служінні, викликало тривогу, і народ нетерпляче чекав їхнього повернення. Роздивляючись довкола, люди зауважували, що майже усі, котрі дорослими залишили Єгипет, повмирали в пустелі. При згадці про вирок, винесений Мойсеєві та Ааронові, усі сповнилися передчуттям лиха. Декотрі зрозуміли мету таємничого сходження на вершину гори Гор, а тому їхнє занепокоєння долею своїх вождів ставало ще нестерпнішим від гірких спогадів і самозвинувачень.

Нарешті люди побачили постаті Мойсея та Елеазара, котрі повільно спускалися з гори; Аарона з ними не було. Елеазар був одягнений у священицькі шати, що свідчило про те, що він зайняв становище свого батька на святій посаді. Коли люди з важкими передчуттями оточили свого вождя, Мойсей розповів їм, як Аарон помер на його руках на горі Гор, і вони поховали його там. Громада зчинила плач і голосіння, бо усі любили Аарона, хоч досить часто засмучували його. “І оплакував Аарона увесь Ізраїлів дім тридцять днів”.

Щодо поховання ізраїльського Первосвященика, у Святому Письмі міститься лише скупий запис: “Там помер Аарон, і був похований” (Повторення Закону 10:6). Який же разючий контраст існує між звичаями наших днів і цим похованням, здійсненим згідно з чітким повелінням Бога. В наш час поховання людини, яка обіймала високу посаду, не раз стає приводом для непомірного марнотратства. Коли ж помер Аарон, — один з найславетніших людей, які будь-коли жили на землі, — лише двоє близьких родичів стали свідками його смерті; тільки вони були присутніми на його похороні; самотня могила на горі Гор назавжди залишилась невідомою для Ізраїлю. Бог не прославляється пишними церемоніями над померлими та величезними витратами на те, щоб поховати їх.