Розділ 32. Закон і заповіти

Патріархи і пророки

Адам і Єва при творінні отримали пізнання Божого Закону; їм були відомі його вимоги, Заповіді були записані в їхніх серцях. Коли людина згрішила, Закон не зазнав змін, але для того, щоб вона могла знову стати на шлях послуху Богові, була запроваджена особлива система служіння. Було дано також обітницю про Спасителя і призначено жертвоприношення, які вказували на смерть Христа як на величну жертву за гріх. Але якби Божий Закон ніколи не порушувався, то не існувало б смерті, і не було б потреби у Спасителі, а отже, не було б потреби і в жертвах. Адам навчав своїх нащадків Божому Закону; ці знання передавалися від батька до сина впродовж усіх наступних поколінь. Однак, незважаючи на те, що Бог милостиво подбав про всі необхідні для викуплення людини заходи, лише декотрі особистості прийняли їх, виявляючи послух. Через переступи світ настільки занурився в пороки, що виникла необхідність очистити його від розтління водами потопу. Ной та його сім'я дотримувалися Закону; Цей муж навчав своїх нащадків дотримуватися Десяти Заповідей. Коли люди знову відійшли від Бога, Він обрав Авраама, про котрого сказав: “Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Буття 26:5). Авраамові був даний обряд обрізання — символ посвячення на служіння Богові, — обітниця: усі, хто його прийняв і дотримуватимуться Божого Закону, будуть чистими від ідолопоклонства. Нащадки Авраама не дотримувались обітниці, про що свідчила їхня схильність до укладення союзів з язичниками та запозичення їхніх звичаїв, що пізніше обумовило причину їхнього перебування в єгипетській неволі. Внаслідок близьких стосунків ізраїльтян з ідолопоклонниками і рабської залежності від єгиптян, божественні Постанови зазнали ще більшого спотворення внаслідок впливу порочного й жорстокого язичницького вчення. Тому, вивівши ізраїльтян з Єгипту, Господь зодягнений у славу, в оточенні Своїх ангелів зійшов на Синай, звідки велично і страшно проголосив Свій Закон перед усім ізраїльським народом.

Але навіть тоді Він не довірив Свої Заповіді пам'яті народу, здатного забувати його вимоги, але написав їх на кам'яних таблицях. Таким чином Бог подбав про те, щоб позбавити Ізраїль усякої змоги змішувати язичницькі традиції з Його святими Постановами, Його вимоги — з людськими обрядами і звичаями. Однак Бог не обмежився лише тим, що дав людям Десять Заповідей.

Оскільки народ виявляв здатність легко піддаватись спокушенню, Господь вирішив не залишати без своєї охорони жодної лазівки, через яку могла б увійти спокуса. Мойсей отримав Повеління записати суди та закони, дані йому Богом, з докладним поясненням вимог. Ці вказівки про обов'язки людини щодо Бога, одне до одного та до чужинців були нічим іншим, як принципами, покладеними в основу Десяти Заповідей, прокоментованими і поданими настільки зрозуміло, що була усунена можливість будь-якої помилки. Вони призначені для того, щоб оберігати святість Десяти Заповідей, написаних на кам'яних таблицях.

Якби людина виконувала Божий Закон, який був даний Адамові після гріхопадіння, якого дотримувались Ной і Авраам, то не виникло б жодної необхідності в обряді обрізання. І якби нащадки Авраама дотримались Заповіта, символом якого було обрізання, вони ніколи не впали б в ідолопоклонство і їм не довелося б зазнати єгипетського рабства; вони зберігали б Божий Закон у серцях, і не виникло б жодної необхідності проголошувати його на Синаї або писати на кам'яних таблицях. Якби народ втілював у життя принципи Десяти Заповідей, тоді не було б потреби в додаткових Постановах, даних Мойсеєві.

Система жертвоприношень з часів Адама також була спотворена його нащадками. Язичницькі забобони, ідолослужіння, жорстокість, аморальність зіпсували просте, сповнене великого значення служіння, встановлене Богом. Тривале спілкування з ідолопоклонниками призвело до того, що ізраїльський народ запозичив багато язичницьких звичаїв, запровадивши їх у своє богопоклоніння. Тому на Синаї Господь дав ясні вказівки щодо жертвоприношень. Після спорудження скинії Бог спілкувався з Мойсеєм із хмари слави, що перебувала над престолом благодаті, й дав йому точні вказівки щодо системи жертвоприношення і форм служіння у Святині. Саме таким чином Мойсей отримав церемоніальний закон і записав його у спеціальну книгу. Різниця була у тому, що Закон Десяти Заповідей, проголошений на Синаї, Бог записав власноручно на кам'яних таблицях, які свято зберігалися в ковчезі.

Багато хто намагається звести ці дві системи в одну; вдаючись до віршів, у яких йдеться про церемоніальний закон, ці люди силкуються довести, що моральний Закон скасований; але це ні що інше, як перекручення Писань. Розбіжність між двома системами велика й очевидна. Церемоніальний закон складався з прообразів, які вказували на Христа, Його жертву і священство. Євреї повинні були виконувати всі ритуали закону з його жертвами й обрядами доти, доки прообраз не зустрінеться з реальністю, що стало можливим через смерть Христа, — Божого Агнця, Який узяв на Себе гріхи всього світу. Відтоді всі жертвоприношення припинилися. Саме цей закон Христос “взяв із середини та й прибив його на хресті” (Колосянам 2:14). Але про Божий Закон Десяти Заповідей псалмист говорить: “Навіки, Господи, слово Твоє на небесах пробуває” (Псалми 118:89). Сам Христос запевняє: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон… Істинно кажу вам…”; далі Христос робить особливий наголос на словах: “Доки небо й земля не минеться, — жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Матвія 5:17—18). Тут Христос не просто викладає вимоги Божого Закону, але запевняє, що ці вимоги існуватимуть доти, доки будуть існувати небо й земля. Божий Закон непорушний, як і Його престол. Божі вимоги залишатимуться в силі протягом усіх віків.

Неємія про Закон, проголошений на Синаї говорить: “І Ти зійшов на гору Синай, говорив з ними з Небес, і дав їм справедливі суди, та правдиві закони, устави та Заповіді добрі” (Неемії 9:13). А Павло, “апостол язичників”, проголосив: “Тому то Закон святий, і Заповідь свята, праведна, і добра” (Римлянам 7:12). Це визначення не може мати відношення ні до чого іншого, окрім Десяти Заповідей; саме цей Закон велить: “Не пожадай” (вірш 7).

Хоча смерть Спасителя й поклала край законові прообразів і символів, та вона аж ніяк не звільнила від обов'язку, який покладає на людину моральний Закон. Навпаки, вже сам факт, що Христові необхідно було померти задля викуплення порушень цього Закону, є доказом того, що він незмінний. Люди, які стверджують, що Христос прийшов скасувати Закон Божий і покінчити зі Старим Заповітом, говорять про юдейську епоху як про вік темряви, уявляючи собі релігію євреїв лише як сукупність форм і обрядів. Однак це є помилкою. На сторінках священної історії, де йдеться про відносини Бога з Його вибраним народом, можна зауважити палаючі сліди великого “Я Є!” (Я есмь). Ніколи людські діти не ставали свідками більших проявів Божої сили та слави, аніж тоді, коли Він, Єдиний, був визнаний правителем Ізраїлю і коли Він дав Закон Своєму народові. Скіпетр правління тримала не людська рука, і величні Постанови невидимого Царя Ізраїлю сприймалися з невимовним благоговінням. В усіх цих об'явленнях Божа слава відкривалася через Христа. Не тільки в час приходу Спасителя, а й упродовж усіх віків після гріхопадіння й обіцяного відкуплення “Бо у Христі Бог примирив світ із Собою…” (2 Коринтянам 5:19). Христос був основою і центром системи жертвоприношення як за часів патріархів, так і в юдейські часи. З часу гріхопадіння наших прабатьків між Богом та людством не існувало прямого зв'язку. Отець віддав увесь світ до рук Христа, щоб через Його посередницьке служіння викупити людину та відстояти авторитет і святість Божого Закону. Усяке спілкування між небом і грішним людством здійснюється через Христа. Це Божий Син дав нашим прабатькам обітницю викуплення. Це Він відкривався патріархам. Адам, Ной, Авраам, Ісаак, Яків та Мойсей збагнули суть Євангелія. Вони очікували спасіння від Того, Котрий зайняв місце людини і поручився за неї. Святі мужі давнини спілкувалися зі Спасителем, Який у людському тілі мав прийти в наш світ, а декотрі з них розмовляли з Христом і небесними ангелами віч-на-віч.

Христос не тільки провадив євреїв по пустелі, в особі Ангела, в Котрому перебувало Ім'я Єгови і Котрий, зодягнений у хмарний стовп, ішов поперед народу, — саме Він і дав Закон Ізраїлю (Додаток 7)

Оточений величчю на Синаї, Христос у присутності всього народу проголосив Десять Заповідей Закону Отця. Саме Він вручив Мойсеєві Закон, написаний на кам'яних таблицях.

Це Христос звертався через пророків до Свого народу. Апостол Петро у Листі до християнської церкви писав, що пророки “звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, сущий в них, коли Він сповіщав про Христові страждання і наступну за ними славу” (1 Петра 1:10—11). Христос звертається до нас зі сторінок Старого Завіту. “Бо свідчення Ісусове, — то дух пророцтва” (Об'явлення 19:10).

Перебуваючи серед людей та навчаючи їх, Христос спрямовував їхні думки до Старого Завіту. Він говорив юдеям: “Дослідіть Писання, бо через них ви думаєте мати вічне життя, — вони ж свідчать про Мене” (Івана 5:39). У той час Писання складалося лише з книг Старого Завіту. І знову Божий Син проголошує: “Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!” А далі додає: “Якщо Мойсея й Пророків не слухають, то навіть коли б хто й із мертвих воскресне, — не повірять!” (Луки 16:29, 31).

Церемоніальний Закон був даний Христом. Навіть тоді, коли його вже не потрібно було дотримуватися, апостол Павло показав євреям його справжні значення та цінність, вказуючи на те місце, яке він посідає в Плані викуплення та по відношенню до діяльності Христа; великий апостол назвав цей закон славним, гідним свого божественного Творця. Урочисте служіння у Святині символізувало великі істини, які повинні були відкритися у прийдешніх поколіннях. Хмара пахощів, що здіймалася разом з молитвами Ізраїлю, символізує Його праведність; лише завдяки їй молитва грішника може бути почута Богом; заколена жертва всепалення вказувала на прийдешнього Відкупителя, а сяйво у Святому святих було видимим знаком божественної присутності. Таким чином протягом усіх віків темряви й відступництва в серцях людей зберігалася жива віра, доки не надійшов час приходу обітованого Месії.

Ісус був світлом Свого народу — Світлом для світу ще до того, як прийшов на Землю в людському тілі. Перші промені світла, що пронизували темряву, в яку гріх огорнув світ, походив від Христа. Кожний промінь небесного світла, який освітлює мешканців Землі, походить від Нього. У Плані викуплення Христос — Альфа й Омега — Перший і Останній.

Відтоді, як Спаситель, проливши Свою кров для відпущення гріхів, вознісся на небеса, щоб “з'явитися перед Божим лицем за нас” (Євреям 9:24), з Голгофського хреста і з Небесного Святилища зливаються потоки світла. Але отримавши повноту світла, ми не повинні нехтувати і тим світлом, яке в давнину посилалося людям через символи, що вказували на прийдешнього Спасителя. Євангеліє Христа проливає світло на життєвий устрій євреїв, вказуючи на важливе значення церемоніального закону. В міру того, як відкриваються нові істини, а те, що було відоме від початку, постає в більш повному світлі, характер і наміри Бога у Його відносинах із вибраним Божим народом стають зрозумілішими. Кожний додатковий промінь світла, який ми отримуємо, дає глибше розуміння Плану відкуплення, є втіленням божественної волі у спасінні людей. Ми зауважуємо нову красу і силу Богонатхненного Слова та з більшим інтересом досліджуємо його сторінки.

Багато хто вважає, що це Бог спорудив стіну розділення поміж євреями і світом; що це Він значною мірою позбавив решту людства Своєї любові та турботи, зосередивши її виключно на Ізраїлі. Але в наміри Бога не входило, щоб Його народ робив таку межу розділення між собою та своїми ближніми. Серце Безмежної Любові відкрите для усіх мешканців Землі. Хоч вони й відкинули Бога, Він постійно намагався відкритися їм, аби вони скористалися Його любов'ю. Він дарував вибраному народові Своє благословення, щоб він в свою чергу міг бути благословенням для інших.

Бог покликав Авраама, благословив і вшанував його; вірність патріарха стала світлом для людей у тих країнах, де він жив. Авраам не цурався людей. Він підтримував дружні стосунки з правителями навколишніх народів, і декотрі з них ставилися до нього з великою повагою, а Його чесність, безкорисливість, хоробрість і великодушність уособлювали Божий характер. Небесний Бог через Свого представника відкривався мешканцям Месопотамії, Ханаану, Єгипту і навіть Содома.

Так, через Йосифа Бог відкрив Себе єгипетському народові, а також усім іншим країнам, які мали зв'язки з цим могутнім царством. Чому Господь вирішив так звеличити Йосифа серед єгиптян? Бог міг би вдатися до якогось іншого засобу у здійсненні Своїх намірів щодо дітей Якова, але Він бажав зробити саме Йосифа світлом і тому підніс його до рівня царського палацу, аби через нього всюди поширювалося небесне світло. Своєю мудрістю та справедливістю, чистотою та доброчинністю у повсякденному житті, відданістю інтересам народу, який належав до числа ідолопоклонників, Йосиф уособлював Христа. В особі свого благодійника, якому був вдячний і якого прославляв увесь Єгипет, цьому язичницькому народові повинна була відкритися любов Творця та Відкупителя.

Через Мойсея Бог також проливав світло перед престолом наймогутнішого царства Землі, щоб усі бажаючі могли пізнати правдивого і живого Бога. Це світло було послане єгиптянам, перш ніж над ними простерлася караюча Божа рука. Після звільнення Ізраїлю з Єгипту вістка про Божу силу поширилася по всіх краях. Навіть войовничі мешканці добре укріпленого Єрихону тремтіли. “Як почули ми про це, — сказала Рахав, — і впало наше серце, і не стало духу в людях зі страху перед вами, бо Господь Бог ваш — Він Бог на небесах угорі й на землі внизу!” (Ісуса Навина 2:11). Через століття після виходу з Єгипту филистимські жерці нагадували своєму народові про єгипетські кари та застерігали, щоб ті не чинили опору Богові Ізраїля. Бог покликав, благословив і звеличив Ізраїль не для того, щоб через послух Його Закону лише вони одні могли користуватися Його ласкою і стати єдиним об'єктом Його благословень; через них Бог бажав відкрити Себе усім мешканцям Землі. Саме з цією метою Він звелів їм залишатись особливим народом, не мати нічого спільного з навколишніми язичницькими народами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Патріархи і пророки» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 32. Закон і заповіти“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Від видавців

  • Розділ 1. Чому було допущено гріх? 

  • Розділ 2. Творіння

  • Розділ 3. Спокушення і падіння

  • Розділ 4. План викуплення

  • Розділ 5. Випробування Каїна та Авеля

  • Розділ 6. Сиф та Єнох

  • Розділ 7. Потоп

  • Розділ 8. Після потопу

  • Розділ 9. Буквальний тиждень

  • Розділ 10. Вавилонська вежа

  • Розділ 11. Покликання Авраама

  • Розділ 12. Авраам у Ханаані

  • Розділ 13. Випробування віри

  • Розділ 14. Загибель Содома

  • Розділ 15. Одруження Ісаака

  • Розділ 16. Яків та Ісав 

  • Розділ 17. Втеча та вигнання

  • Розділ 18. Ніч боротьби

  • Розділ 19. Повернення до Ханаану

  • Розділ 20. Йосиф у Єгипті

  • Розділ 21. Йосиф та його брати

  • Розділ 22. Мойсей

  • Розділ 23. Єгипетські кари 

  • Розділ 24. Пасха

  • Розділ 25. Вихід

  • Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю

  • Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю

  • Розділ 28. Ідолопоклонство біля Синаю

  • Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону

  • Розділ 30. Скинія та служіння в ній

  • Розділ 31. Гріх Надава й Авігу

  • Розділ 32. Закон і заповіти
  • Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

  • Розділ 34. Дванадцять розвідників

  • Розділ 35. Повстання Корея

  • Розділ 36. В пустелі

  • Розділ 37. Удар по скелі

  • Розділ 38. Подорож навколо Едому

  • Розділ 39. Завоювання Башану

  • Розділ 40. Валаам

  • Розділ 41. Відступництво при Йордані

  • Розділ 42. Повторення Закону

  • Розділ 43. Смерть Мойсея

  • Розділ 44. Перехід через Йордан

  • Розділ 45. Падіння Єрихона

  • Розділ 46. Благословення і прокляття

  • Розділ 47. Союз із гівеонітянами

  • Розділ 48. Розподіл Ханаану

  • Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина 

  • Розділ 50. Десятина і дари

  • Розділ 51. Божа турбота про бідних

  • Розділ 52. Щорічні свята

  • Розділ 53. Перші судді

  • Розділ 54. Самсон

  • Розділ 55. Отрок Самуїл

  • Розділ 56. Ілій та його сини

  • Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

  • Розділ 58. Школи пророків

  • Розділ 59. Перший цар Ізраїлю

  • Розділ 60. Самовпевненість Саула

  • Розділ 61. Відкинення Саула

  • Розділ 62. Помазання Давида

  • Розділ 63. Давид і Голіят 

  • Розділ 64. Давид-утікач

  • Розділ 65. Великодушність Давида

  • Розділ 66. Смерть Саула

  • Розділ 67. Спіритизм: стародавній і сучасний

  • Розділ 68. Давид у Ціклазі

  • Розділ 69. Покликання Давида на царство 

  • Розділ 70. Царювання Давида

  • Розділ 71. Гріх Давида і каяття 

  • Розділ 72. Повстання Авесалома

  • Розділ 73. Останні роки життя Давида

  • Додатки

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи