Розділ 20. Йосиф у Єгипті

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 39—41

А тим часом Йосиф разом із тими, кому він тепер належав, прямував до Єгипту. Караван рухався в південному напрямку до кордонів Ханаану, і хлопець здалеку міг навіть бачити пагорби, серед яких розташувалися намети його батька. У самотності та невимовному горі він гірко заридав, згадавши люблячого батька. І знову в його уяві постала сцена, що мала місце в Дотаїні. Юнак бачив навіжених братів, відчував на собі їхні люті погляди. В його пам'яті ще звучали дошкульні образи у відповідь на його відчайдушні благання. Від думки про майбутнє в нього завмирало серце. Яка ж зміна відбулася в його житті — улюблений син став нікчемним, безпорадним рабом! Що чекало на нього в чужій країні, — самотнього, без друзів і близьких? На якийсь час Йосифом заволоділо безнадійне почуття горя та страху. Але за Божим Провидінням навіть це переживання повинно було стати для нього благословенням. За декілька годин він засвоїв те, чого не міг би навчитися за усі роки. Батько, незважаючи на сильну і ніжну любов до сина, завдав йому шкоди через свою пристрасть та поблажливе ставлення до нього. Переваги, які він так немудро надавав йому, викликали гнів у його братів і підштовхнули їх на жорстокий вчинок, який розлучив його з домом. Наслідки цього також позначились і на його характері. Тепер доведеться виправляти допущені помилки. Він уже ставав самовпевненим та вибагливим. Звикнувши до ніжної батьківської опіки, юнак відчував, що не готовий боротися з труднощами, які чекали на нього у гіркому, позбавленому тепла житті чужинця та раба. Тоді подумки Йосиф звернувся до Бога свого батька. З дитинства він був навчений любити і боятися Його. Не раз у наметі батька він чув розповідь про видіння, яке бачив Яків, коли залишив свій дім як вигнанець і втікач. Він знав про Господні обітниці для Якова, а також про те, як вони здійснилися, коли в скрутну годину з'явилися Божі ангели, аби навчити, потішити та захистити його. Йосиф знав про Божу любов, яка подбала про Відкупителя для людей. Тепер усі ці дорогоцінні науки ясно постали в його пам'яті. Йосиф вірив, що Бог його батьків залишиться і його Богом. У ту хвилину він повністю віддав себе Господеві. Хоронитель Ізраїлю не залишив його в землі вигнання.

Йосиф із трепетом поставив перед собою високу мету — залишитися вірним Богові за будь-яких обставин і чинити так, як личить підданому Небесного Царя. Він цілим серцем служитиме Господеві, стійко переноситиме випробування, що випадуть на його долю, та вірно виконуватиме всі обов'язки. Цей день став поворотним у житті Йосифа. Пов'язані з ним жахливі події перетворили розпещеного юнака на вдумливого, сміливого та витриманого мужа.

Прибувши до Єгипту, купці продали Йосифа Потіфарові, начальникові царської охорони, на службі в котрого він перебував аж десять років. Тут на його долю випали неабиякі спокуси. Він жив серед ідолопоклонників. Ушанування фальшивих богів, яке відбувалося з царською пишністю, стало частиною культури цієї багатої та найбільш розвинутої на той час цивілізації. Однак Йосиф зберіг свою простоту і вірність Богові. З усіх боків його оточували пороки, але він ніби не помічав їх. Він не дозволяв своїм думкам зосереджуватися на заборонених темах. Бажання завоювати прихильність єгиптян не могло примусити його приховувати власні переконання. Якщо б він спробував це зробити, то був би переможений спокусою, але він не соромився релігії батьків і не докладав найменших зусиль, аби приховати своє поклоніння Єгові.

“І був Господь з Йосифом, а він став щасливим чоловіком… І побачив його пан, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь щастить рукам його”. З дня на день довір'я Потіфара до Йосифа зростало, і врешті-решт він зробив його доморядником усього свого маєтку. “І він позоставив усе, що мав, у руці Йосифовій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв”.

Помітні успіхи та вдача, з якою закінчувалася кожна справа, доручена Йосифові, не були результатом якогось чуда: його працьовитість, дбайливість та енергійність завершувались божественним благословенням. Йосиф пояснював свої успіхи Божою милістю; і навіть його господар-ідолопоклонник вважав, що в цьому приховується таємниця його нечуваного процвітання. Однак без наполегливих, цілеспрямованих зусиль неможливо досягти успіху. Бог був прославлений вірністю Свого слуги. Божий намір полягав у тому, щоб на тлі ідолопоклонства чистота і праведність віруючого в Бога юнака становила разючий контраст і щоб, таким чином, серед темряви язичництва засяяло світло небесної благодаті. Благородство, делікатність і вірність Йосифа завоювали серце царедворця, котрий почав дивитися на нього швидше як на сина, а не раба. Спілкуючись з високопоставленими вченими мужами, юнак вивчав мови, отримав знання в галузі науки та веденні справ, здобувши таким чином освіту, необхідну для майбутнього прем'єр-міністра.

Однак доброчесність і віра Йосифа мали пройти через вогненне випробування. Дружина його господаря намагалася схилити молодого чоловіка до порушення Божого Закону. Досі Йосиф залишався чистим від розтління, яке великою мірою процвітало в цій язичницькій країні; але ця спокуса виявилась несподіваною, сильною та звабливою, — як він поведеться тепер? Йосиф добре розумів, до чого призведе опір. З одного боку, на нього чекали приховування правди, прихильність жінки, подарунки, а з іншого— ганьба, ув'язнення, а то й смерть. Усе його майбутнє залежало від рішення, яке він обере в цю хвилину. Чи переможе принцип? Чи залишиться Йосиф і надалі вірним Богові? З невимовною тривогою ангели спостерігали за цією сценою.

Відповідь Йосифа свідчить про силу релігійних принципів. Він виправдає довір'я свого земного господаря і залишиться вірним Небесному Господеві, чого б це йому не коштувало. Багато хто дозволяють собі перед всевидющим Богом і святими ангелами те, чого не наважилися б зробити в присутності людей, але перша думка Йосифа була про Бога. “Як же я вчиню це велике зло і згрішу перед Богом?” — сказав він.

Якщо б ми завжди усвідомлювали, що Бог бачить усе, що робимо і говоримо, та що Він веде точний запис наших слів і вчинків, з яким пізніше нам доведеться зустрітися, тоді ми боялися б згрішити. Нехай юнаки та дівчата пам'ятають: де б вони не перебували і що б не робили, — вони знаходяться у Божій присутності. Жодний наш учинок не залишиться непоміченим. Ми не можемо приховати наші дороги від Всевишнього. Людські закони, хоч часом і суворі, часто порушуються, що залишається непоміченим, а отже, безкарним. Однак цього не можна сказати про Божий Закон. Грішник не сховається навіть під покровом найтемнішої ночі. Хоч він, можливо, вважає, що його ніхто не бачить, однак для кожного вчинку є невидимий свідок. Навіть сердечні наміри відкриті божественному зору. Кожний вчинок, слово і думка людини визначаються з такою точністю, ніби в цілому світі існує лише ця людина і увага Небес зосереджена тільки на ній.

Йосиф постраждав через свою чистоту, оскільки його спокусниця помстилася йому, звинувативши в огидному злочині, після чого він був кинутий до в'язниці. Якби Потіфар повірив у звинувачення, висунуте його дружиною проти Йосифа, молодий єврей поплатився б життям; але скромність і чесність, якими постійно відзначалась поведінка Йосифа, свідчили про його невинність. І все ж, щоб врятувати репутацію дому державного сановника, Йосиф був знеславлений і позбавлений волі.

Спочатку тюремники дуже суворо поводилися з Йосифом. Псалмист говорить: “Кайданами мучили ноги його, залізо ввійшло в його тіло, аж до часу виповнення слова Його; слово Господнє його випробувало” (Псалми 104:18—19). Світло характеру Йосифа сяяло навіть у темряві в'язниці. Він зберіг тверду віру та терпіння. Хоча за багаторічне і вірне служіння з ним повелися досить жорстоко, це не зробило його замкнутим і недовірливим. Він був сповнений миру, що є плодом невинності й чистого сумління; Йосиф віддав свою справу Богові. Він не думав про образи, які були завдані йому, забув про своє горе, намагаючись полегшувати страждання інших. Навіть у в'язниці він знайшов для себе заняття. Бог визначив йому пройти підготовку в школі скорбот, щоб пізніше використати його для більш корисної справи; і він не ухилявся від необхідного йому виховання. Ставши у в'язниці свідком пригноблення й тиранії, дивлячись на наслідки, до яких призводить злочин, він навчився справедливості, співчуттю та милості, що допомогло йому в майбутньому мудро й милосердно користуватися своєю владою.

Поступово молодий чоловік завоював довір'я начальника тюремного дому, і згодом усі в'язні були віддані під нагляд Йосифа. Його поведінка у в'язниці — чесність, якою відзначалося його повсякденне життя, та співчуття до тих, котрі переживали горе і розпач, — відкрили шлях до майбутнього добробуту та слави Йосифа.

Кожний промінь світла, який ми проливаємо на інших, повертається до нас. Кожне добре та співчутливе слово, сказане засумованим, кожна спроба полегшити долю пригноблених, кожний дар нужденному стануть благословенням для того, хто чинить це від щирого серця!

До в'язниці за якусь провину були вкинуті пекар і чашник царя, і Йосиф був приставлений до них як наглядач. Одного ранку, зауваживши їхні сумні обличчя, Йосиф співчутливо поцікавився причиною смутку. Виявилося, що кожний з них бачив надзвичайний сон, і їм хотілося дізнатися про його значення. “Чи ж не в Бога відгадки? — сказав Йосиф. — Розкажіть мені”. Коли кожний розповів свій сон, Йосиф пояснив їм, що вони означають: через три дні чашник посяде своє колишнє місце і, як раніше, подаватиме фараонові чашу з вином, а пекаря, за царським наказом, стратять. В обох випадках усе сталося так, як і було передречено.

Фараонів чашник був надзвичайно вдячний Йосифові як за потішаюче тлумачення сну, так і за доброту, неодноразово виявлену до нього. Йосиф, посилаючись на своє несправедливе ув'язнення, зворушливо просив згадати про його справу перед фараоном. “Тільки ж згадай про мене, як буде тобі добре, — сказав він, — і зроби милість мені: згадай про мене перед фараоном, і виведи мене з цього дому. Бо я, справді, вкрадений із Краю єврейського, та й тут я не зробив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями”. Сон старшого дворецького збувся з усіма подробицями, але коли йому знову була явлена милість, він забув про свого благодійника. Ще два роки Йосиф залишався в'язнем. Надія, що зародилася в його серці, поступово згасла; окрім інших мук, йому завдала болю гіркота людської невдячності.

Однак божественна рука вже простягнулась, щоб відчинити в'язничні ворота. В одну ніч правитель Єгипту побачив два сни, які, найімовірніше, вказували на одну й ту ж подію і, здавалося, віщували якесь велике лихо. Він не міг зрозуміти їхнього значення, і це не давало йому спокою. Ворожбити й мудреці його царства не могли витлумачити цих снів. Збентеження та розпач фараона зростали, і весь палац був охоплений жахом. Загальне хвилювання нагадало старшому дворецькому про його власний сон, відтак він згадав і про Йосифа, відчув докори сумління за свою забудькуватість і невдячність. Він одразу ж розповів цареві про свій сон, сон старшого пекаря, а також, як вони були витлумачені в'язнем-євреєм і це пророкування здійснилося.

Для фараона вважалось принизливим звертатися за допомогою до чужинця й раба, а не до ворожбитів і мудреців свого царства, але він був готовий скористатися послугами будь-кого, аби тільки отримати душевний спокій. Негайно послали за Йосифом. Скинувши із себе в'язничний одяг, Йосиф поголився і постригся, оскільки його волосся за час перебування у в'язниці дуже відросло. Після цього Йосифа повели до фараона.

І промовив фараон до Йосифа: “Снився мені сон, та нема того, хто б відгадав його. А я чув про тебе, ти можеш вислухати сон і відгадати його”. А Йосиф сказав до фараона: “Не я — Бог дасть у відповідь мир фараонові”. Відповідь Йосифа свідчила про його смирення та віру в Бога. Він скромно відмовився від честі, яку виявляли до нього як до мудреця. “Це не моє”. Тільки Бог може відкривати таємниці.

Тоді фараон розповів свої сни: “Ось я стою на березі Річки. І ось виходять із Нілу сім корів ситих і гарних на вигляд. І вони паслися на лузі. Але за ними виходять сім корів інших, марних та дуже поганих виглядом і худих тілом. Таких бридких, як вони, я не бачив у всій країні Єгипетській. І ті погані та худі корови пожерли сім корів перших, ситих. Та хоч вони їх з'їли, та не було й знаку, що вони ввійшли до черева їхнього, — і вигляд їхній був поганий, як напочатку. І я прокинувся. А потім побачив я у сні знов, аж ось вилонюються з одного стебла сім колосків повних і добрих. Та ось виростає за ними сім інших колосків, сухих, тонких, спалених східним вітром. І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків добрих. Я розповів це ворожбитам, але немає такого, хто б мені роз'яснив”.