Розділ 44. Перехід через Йордан

За основу цього розділу взято книгу Ісуса Навина, розділи 1—5:12

Ізраїльтяни глибоко тужили за своїм померлим вождем. Протягом 30 днів проводились особливі служіння, якими вшановувалась пам'ять про нього. Лише тепер, коли Мойсея не стало, вони до кінця усвідомили значення його мудрих порад, батьківську лагідність і непохитну віру. З новим, не знаним досі почуттям вдячності, вони згадували дорогоцінні науки, які він викладав їм при житті.

Мойсей помер, але його вплив і далі відчувався серед народу. Пам'ять про його святе, безкорисливе життя мала надовго зберігатися в душах людей, як німе, але переконливе свідчення, яке було покликане змінювати життя навіть тих, які за життя пророка нехтували його словами. Подібно до того, як проміння сонця, що вже сховалося за гори, ще довго освітлює гірські вершини, так і діяння святих, чистих і благородних мужів ще довго посилають своє світло для світу, хоча самі вони давно зійшли у могилу. їхні вчинки і слова, їхній приклад житимуть вічно: “…У вічній пам'яті праведний буде!” (Псалми 111:6).

Хоча люди вельми сумували з приводу великої втрати, однак ізраїльтяни знали, що не залишені напризволяще. Хмарний стовп удень, а вогняний — уночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником та Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин став тепер визнаним вождем Ізраїлю. Він був передусім відомий, як мужній воїн; а його обдарування та чесноти мали виняткове значення саме на даному етапі історії народу. Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, — керований живою вірою в Бога. Таким був муж, обраний Провидінням в якості вождя Ізраїлю, щоб запровадити його до обітованого краю. Ісус Навин був першим помічником Мойсея і своєю незламною вірністю, якою ніколи не хизувався, стійкістю у тих випадках, коли інші похитнулися, твердим бажанням захищати істину, незважаючи на небезпеки, засвідчив, що може стати наступником Мойсея ще до того, як Божий голос покликав його на цю посаду.

З великою тривогою і невпевненістю у собі Ісус думав про ту місію, яка чекала на нього, але запевнення Боже розвіяло усі його сумніви. “Як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою, — не залишу й не покину тебе… бо ти маєш передати цьому народові в посілість землю, про яку Я клявся їхнім батькам, що дам їм”. “Кожне місце, де ступить стопа ноги вашої, Я дам вам, як Я говорив Мойсеєві”. Від вершин далеких Ліванських гір до берегів Великого моря і на схід до великої ріки Єфрат — усе мало належати ізраїльтянам.

Разом з обітницею був даний наказ: “Тільки будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за Законом, як наказав тобі Мойсей, Мій слуга”. Далі Господь сказав: “Нехай книга цього Закону ніколи не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати над нею вдень та вночі”. “Не відхиляйся від нього ні праворуч, ні ліворуч”, “тоді матимеш успіх у твоїх справах і буде щастити тобі”.

Ізраїльтяни усе ще таборилися на східному боці Йордану — головної перешкоди на шляху завоювання Ханаану. “А тепер вставай, — прозвучав перший Божий наказ Ісусові; — перейди Йордан ти та увесь народ цей до того краю, що Я даю їм”. Стосовно ж дороги, якою ізраїльтяни мали здійснити цей перехід, не було сказано нічого. Проте Ісус знав: яким би не був Божий наказ, Він Сам приготує шлях для Свого народу, і з цією вірою безстрашний вождь негайно почав збиратися в дорогу.

На відстані декількох миль від протилежного берега річки, якраз навпроти того місця, де отаборилися ізраїльтяни, знаходилося велике й добре укріплене місто Єрихон. Це місто, фактично, було ключем до всієї країни і представляло собою грізну перешкоду для ізраїльтян. Тому Ісус Навин послав на розвідку двох юнаків, котрі мали увійти до міста і дізнатися дещо про те, яке там населення, його особливості та наскільки міцні його мури. Мешканці міста, налякані й сповнені підозри, були постійно на сторожі, тому розвідники опинились у великій небезпеці. Однак, ризикуючи власним життям, їх врятувала місцева жителька Єрихона Рахав. На знак вдячності за її доброту вони пообіцяли їй захист у той час, коли місто буде захоплене.

Розвідники благополучно повернулися з такою вісткою: “Справді Господь дав у наші руки всю цю землю, а всі її мешканці в страсі перед нами”. В Єрихоні їм було сказано: “Ми чули, як Господь висушив воду Червоного моря перед вами, коли ви виходили з Єгипту, і що ви зробили обом аморейським царям, що по той бік Йордану, Сигонові та Огові, яких ви повністю знищили. Почули ми про це, і зомліло серце наше, і не стало сміливості в людях зі страху перед вами, бо Господь, Бог ваш, — Він Бог на небесах угорі й на землі внизу!”

Після цього ізраїльтяни отримали розпорядження негайно готуватися в дорогу. Вони мали запастися їжею на три дні шляху, а військо повинне було приготуватися до бою. Усі охоче погодилися з планами вождя, запевняючи його в своєму довір'ї та підтримці. “Усе, що накажеш нам, ми зробимо, і куди пішлеш нас, підемо. У всьому, як слухалися ми Мойсея, так будемо слухатися тебе, тільки нехай буде Господь, Бог твій буде з тобою, як, був Він із Мойсеєм”.

Знявшись з табору, розташованого серед гаїв акації у Ситтімі, ізраїльтяни вирушили до берегу Йордану. Однак усім було ясно, що без божественної допомоги не можна було й думати, щоб перейти його. В таку пору року — навесні — коли в горах тане сніг, і рівень води в річці настільки високо піднімається, що вона виходить з берегів, годі й думати, щоб перейти річку вбрід. Але Бог бажав зробити так, щоб перехід Ізраїлю через Йордан став чудом. Згідно з божественною вказівкою, Ісус Навин звелів народові освятитись; ізраїльтяни розкаялися в своїх гріхах та очистили себе від усякої зовнішньої нечистоти. Господь “чинитиме чудо поміж вами”. Ковчег Заповіту повинні були нести попереду. Як тільки люди побачать, що священики несуть в бік річки Ковчег — ознаку присутності Єгови, — вони мали знятися зі своїх місць і йти за ним. План переходу ізраїльтян через Йордан був детально розроблений напередодні. Ісус сказав: “По цьому пізнаєте, що поміж вами є Бог живий, і Він прожене перед вами хананеян… Оце Ковчег Заповіту Владики всієї землі переходить попереду вас через Йордан”.

У призначений час табір прийшов у рух; процесію очолював Ковчег, якого священики несли на плечах. Людям було наказано йти на певній відстані, щоб між ними і Ковчегом залишався простір більш як у півмилі. Усі з великою цікавістю стежили за тим, як священики з Ковчегом спускалися з берега до Йордану. Ізраїльтяни бачили, як вони рішуче увійшли до бурхливого шумуючого потоку, так що вода покрила їхні ноги. Раптом у верхів’ї ріки вода відступила назад, а та, що нижче, продовжувала свій біг — і таким чином дно річки відкрилося.

Згідно з божественним повелінням священики з Ковчегом дійшли до середини річки, і там потім зупинились, чекаючи, поки увесь народ перейде на протилежний берег. Таким чином Ізраїль пересвідчився, що та сама сила, котра 40 років тому відкрила перед їхніми батьками шлях через Червоне море, нині зупинила для них води Йордану. Коли увесь народ перейшов на західний берег ріки, туди був перенесений і Ковчег. Як тільки він опинився у безпечному місці і стопи священиків стали на сухій землі, стримувані до цього часу води невпинним потоком побігли вниз по звичному руслу річки.

Це велике чудо мало бути увіковічене для майбутніх поколінь. Тому у той час, коли ще священики, котрі несли Ковчег, все ще стояли посеред Йордану, 12 мужів, обраних раніше, по одному з кожного коліна, взяли по каменю з дна річки, де стояли священики, і перенесли їх на західний берег. З цих каменів мав бути споруджений пам'ятник на місці їхньої першої стоянки по той бік ріки. Народ отримав повеління передавати своїм дітям та онукам історію дивовижного визволення, яке Бог вчинив для них, щоб, за словами Ісуса Навина, “усі народи землі пізнали потужну руку Господню, і щоб ви боялися Господа, Бога вашого, по всі дні”.

Це велике чудо мало важливе значення як для євреїв, так і для їхніх ворогів. Для Ізраїлю воно стало запевненням у тому, що Бог і надалі перебуває серед них та захищає їх; що Він діятиме через Ісуса Навина так само, як колись діяв через Мойсея. Вони мали потребу в такому запевненні, щоб їхні серця укріпилися перед завоюванням краю — здійсненням величної мети, яка 40 років тому похитнула віру їхніх батьків. Перед переходом Йордану Господь об'явив Ісусові Навину: “Цього дня почну звеличувати тебе в очах усього Ізраїлю, який побачить, що як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою”. Ця обітниця виконалася. “Того дня звеличив Господь Ісуса в очах усього Ізраїля, і стали боятися його, як боялися Мойсея по всі дні його життя”.

Виявлення божественної могутності для добра Ізраїлю мало також викликати страх в усіх навколишніх народів і таким чином полегшити їм шлях до більш легкої і повної перемоги. Коли чутки про те, що Бог зупинив води Йордану перед синами Ізраїлю, дійшли до царів аморейських та ханаанських, їхні серця затремтіли від страху. Євреї вже отримали перемогу над п'ятьма мідіянськими царями, а також над могутнім Сигоном, царем аморійським, та Огом, царем башанським; тепер же їхній перехід через бурхливий, повноводний Йордан сповнив усі навколишні народи жахом. Хананеї, увесь Ізраїль і навіть сам Ісус Навин отримали незаперечний доказ того, що Живий Бог — Цар неба і землі — перебував серед Свого народу і що Він не зрадить, не покине його.

Місце першого табору євреїв у Ханаані було неподалік від Йордану. Тут Ісус “здійснив обрізання Ізраїлевих синів”, “і залишались Ізраїлеві сини в Гілгалі, і справили там Пасху”. Невиконання обряду обрізання з того часу, як народ повстав у Кадеші, постійно нагадувало Ізраїлю про те, що його Заповіт з Богом, символом якого був цей обряд, порушений. Недотримання свята Пасхи, яке нагадувало їм про звільнення з Єгипту, було доказом Господнього незадоволення з приводу того, що вони захотіли повернутися до землі свого рабства. Однак час відкинення Ізраїлю закінчився. Бог визнав його Своїм народом, і ознака Заповіту знову була відновлена. Над усіма, хто народився в пустелі, був здійснений обряд обрізання і Господь об'явив Ісусові: “Сьогодні Я зняв з вас єгипетську ганьбу”. На згадку про їхню стоянку це місце було назване “Гілгал”, що значить “зняття” або “скинення”.

Язичники дорікали Господа і Його народ тим, що євреям не вдалося, хоч вони на це надіялись, відразу після виходу з Єгипту заволодіти Ханааном. Їхні вороги торжествували з приводу того, що Ізраїль так довго блукав у пустелі; глузуючи, вони заявляли, що Бог євреїв виявився неспроможним ввести їх до обітованого краю. Відкривши Своєму народові шлях крізь води Йордану, Господь чудовим чином виявив свою могутність та милість, і вороги замовкли.