Розділ 37. Удар по скелі

Патріархи і пророки

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділ 20:1—13

Зі скелі в Хориві, по якій вдарив Мойсей, вперше потекли життєдайні потоки, вгамовуючи спрагу Ізраїля в пустелі. Під час довгих подорожувань, де тільки виникала потреба у воді, ізраїльтяни чудом Божої милості отримували її. Однак потік води з Хориву незабаром вичерпався. Та незалежно від того, в якому місці пустелі вони знаходилися, якщо потрібна була вода, вона витікала з ущелини скель поблизу табору.

Завдяки Христові, силі Його Слова, Ізраїлеві “посилалися ці відсвіжаючі потоки”. Вони пили від Духовної Скелі, що йшла разом з ними, а тією Скелею був Христос (1 Коринтянам 10:4). Він — джерело матеріальних і духовних благ. Христос, правдива Скеля, залишався з ними під час усіх їхніх подорожувань. “І спраги не зазнали вони в пустинях, якими провадив Він їх: і воду із скелі давав їм; Він скелю розколов і потекла вода!” “Потекли ріки в пустинях” (Ісаї 48:21; Псалми 104:41).

Скеля, по якій було завдано удару, — символ Христа, завдяки Якому пізнаються найцінніші духовні істини. Як зі скелі після удару потекли потоки життєдайної вологи, так і від Христа, що Його “вдарив Бог”, Котрий “був ранений за наші гріхи, і за наші провини Він мучений був” (Ісаї 53:4—5), виходить потік спасіння для грішного людства. Як скелі було завдано лише одного удару, “так і Христос один раз принесений був у жертву, щоб понести гріхи багатьох” (Євреям 9:28). Наш Спаситель не повинен був приносити Себе в жертву вдруге; тим, хто прагне отримати благословення Його благодаті, достатньо лише просити в Ім'я Ісуса, висловлюючи бажання свого серця в молитві каяття. Така молитва представить перед Господом Саваофом рани Ісуса, з яких знову потече життєдайна кров, символом якої був потік живої води для Ізраїлю.

Після того як ізраїльтяни оселилися в Ханаані, вони з великою радістю згадували, як у пустелі для них зі скелі текли потоки води. За днів Христа ті дивовижні події перетворилися на важливу, сповнену особливого значення, церемонію. Вона мала місце під час свята кущів, коли з усіх куточків країни до Єрусалима збиралися люди. У кожний із семи днів свята священики під звуки музики та співу хору левитів виходили, щоб набрати із Сілоамського джерела води у золоту посудину. За ними йшли натовпи людей; і хто лише зміг пробитися до потоку, пили з нього воду під звуки радісного гімну: “І ви в радості будете черпати воду із спасенних джерел!” (Ісаї 12:3). Після цього священики під звуки сурм і слів урочистого співу: “Ноги наші стояли в воротах твоїх, Єрусалиме” (Псалми 121:2), вносили воду до храму. Воду виливали на жертівник всепалення; в цей час звучали похвальні гімни, а людське багатоголосся зливалося разом з музичними інструментами та низькими звуками сурм в один урочистий акорд.

Спаситель використав це символічне служіння, аби звернути увагу людей на благословення, які Він їм приніс. А останнього великого дня свята відлуння Його голосу наповнило двори храму: “Коли хто прагне — нехай прийде до Мене і п'є!” “Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його!” “Це, — говорить Йоан, — сказав Він про Духа, що мали прийняти віруючі у Нього” (Івана 7:37—39). Освіжаюча вода, що тече у випаленому сонцем, неродючому краї, перетворюючи пустелю на квітучий сад та повертаючи до життя усе, що гине, є символом божественної благодаті, яку може злити лише Христос і яка є живою водою, що очищає, відсвіжує і підкріпляє душу.

У кому перебуває Христос, той має в собі невичерпне джерело благодаті і сили. Ісус робить життя радісним і освітлює шлях усім, хто щиро Його шукає. Божа любов, прийнята в серце, виявить себе у добрих вчинках для вічного життя. Вона стане благословенням не тільки для душі, в якій струменіє це джерело, а й виллється від неї живим потоком слів і праведних вчинків, вгамовуючи спрагу людей, що знаходяться поруч.

Цей же символ Христос використав у розмові з жінкою-самарянкою біля криниці Якова. “А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом води, що тече в життя вічне” (Івана 4:14). Христос поєднує в Собі два символи: Він — Скеля і Жива Вода.

Біблія часто вдається до цих прекрасних і глибоко символічних ілюстрацій. За багато століть до приходу Христа Мойсей вказував на Нього як на Скелю спасіння для Ізраїлю (Повторення Закону 32:15). Псалмист називає Його: “Мій Спаситель”, “Скеля сили моєї”, “Скеля, що вища від мене”, “Скеля мешкальна”, “Скеля серця мого”, “Скеля притулку мого”. У Давидових псалмах Христова благодать представлена в образі прохолодної, “тихої води” серед зелених пасовищ, на які Небесний Пастир провадить Свою отару. “Ти, — говорить він, — напуваєш їх з потоку Своїх солодощів, бо в Тебе джерело життя” (Псалми 17:3; 61:8; 60:3; 70:3; 72:26; 93:22; 22:2; 35:9—10). А премудрий Соломон звіщає: “Джерело премудрості — текучий потік” (Приповісті 18:4). Для Єремії Христос — “джерело живої води”, для Захарії — “джерело… для змиття гріха й нечистоти” (Єремії 2:13; Захарії 13:1).

Ісая описує Христа як “вічну твердиню”, “тінь високої скелі на спраглій землі” (Ісаї 26:4; 32:2). Він записав дорогоцінну обітницю, викликаючи в уяві картину живого потоку для Ізраїлю: “Убогі та бідні шукають води, та її немає, язик їхній від спраги висихає, — Я, Господь, їх вислухаю, Бог Ізраїлів, не залишу їх!” “Бо я виллю воду на спраглу землю, а потоки вод на суходіл”. “Бо води в пустелі заб'ють джерелом, і в степу потоки”. До кожного звернений заклик: “О, ви всі спрагнені, — йдіть до води” (Ісаї 41:17; 44:3; 35:6; 55:1). На останніх сторінках Святого Письма чується ніби відлуння цього заклику. Ріка води життя, “ясна, мов кришталь”, тече від престолу Бога й Агнця; милостивий заклик лунає через усі віки: “Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай бере воду життя даром!” (Об'явлення 22:1, 17).

Якраз перед приходом євреїв до Кадеша жива вода, що стільки років била джерелом біля їхнього табору, висохла. Господь мав намір знову випробувати Свій народ. Він бажав побачити, чи виявлять вони до Нього довіру, чи, подібно до своїх батьків, викажуть невір'я.

Вони вже могли бачити пагорби Ханаану. Лише кілька днів шляху — і будуть кордони обітованого краю. Неподалік був Едом, який належав нащадкам Ісава; саме через нього пролягав шлях, яким їм було наказано йти до Ханаану. Мойсей отримав повеління: “Поверніть на північ! А народові скажи: ви маєте переходити границю краю ваших братів, синів Ісава, що мешкають у Сеїрі. І будуть вони боятися вас… їжу купуватимете в них за гроші — щоб ви мали що їсти, а воду також будете в них купувати…” (Повторення Закону 2:3—6).

Ці вказівки достатньою мірою пояснювали зникнення джерел: ізраїльтяни проходили родючою країною, де не бракувало води — прямим шляхом до Ханаанської землі. Бог пообіцяв, що вони без перешкод перейдуть через Едом, де зможуть купити достатньо їжі та води. Тому сам той факт, що води, яка до цього часу посилалась їм чудодійним чином, не стало, мав бути причиною радості — подорожуванням по пустелі надходить кінець. Якби вони не були засліплені невірством, то зрозуміли б це. Однак те, що мало стати доказом виконання Божої обітниці, викликало сумніви і нарікання. Народ, схоже, втратив будь-яку надію на те, що Бог все ж дасть їм Ханаан у володіння, а тому галасливо вимагав благословень, які мав у пустелі.

Перш ніж Бог міг дозволити ізраїльтянам увійти до Ханаанської землі, вони повинні були засвідчити, що вірять у Його обітниці. Води не стало перед тим, як вони підійшли до Едому. Тут їм була дана змога хоча б короткий час жити вірою, а не баченням. Проте саме перше випробування виявило в них той самий дух непокори й невдячності, який виказували їхні батьки. Як тільки почувся зойк, що в таборі немає води, вони забули про руку, котра стільки років давала їм усе необхідне, і замість того, щоб звернутися до Бога за допомогою, почали нарікати на Нього, вигукуючи у розпачі: “О, якби ми були повмирали, як наші брати померли перед Господом!” (Числа 20:1—3). Це означало, що вони бажали розділити долю тих, котрі були знищені під час бунту Корея.

Люди знову нарікали на Мойсея й Аарона. “І навіщо ви привели Господню громаду в оцю пустелю, щоб і нам тут загинути і скотині нашій? І навіщо вивели ви нас із Єгипту, щоб привести нас на це місце? Тут не родить збіжжя, ані смоківниці, ані виноград, ані гранатові яблука, і навіть немає питної води!”

Вожді знову прийшли до дверей Скинії й впали долілиць. Знову з'явилася слава Господня, і Мойсей отримав повеління: “Візьми жезло та збери громаду ти та брат твій Аарон, і промовите до тієї скелі, що на їхніх очах, — і вона дасть воду. І виведеш для них воду з тієї скелі”.

Два брата вийшли до народу; Мойсей був з Божим жезлом у руці. Тепер вони вже були людьми похилого віку. Довгий час ці мужі зносили впертість та непокірність Ізраїлю, і нині навіть Мойсей втратив терпіння. “Послухайте ж, неслухняні, — вигукнув він, — чи ж з цієї скелі ми добудемо для вас воду?” — і замість того, щоб лише наказати скелі, як звелів Бог, він двічі вдарив по ній палицею.

Потоком полилася вода, якої було достатньо, щоб напоїти народ. Але була вчинена велика помилка. Мойсеєві слова свідчили про його роздратування, вони були, швидше, виявленням людського гніву, а не священним обуренням з приводу того, що був зневажений Бог. “Послухайте ж, неслухняні…” — сказав він. Таке звинувачення було справедливим, однак навіть істину не слід говорити запальним або роздратованим тоном. Коли Бог звелів Мойсею оголосити народові, що той понесе покарання за свій бунт, йому було боляче вимовляти ці слова, а народові — слухати їх, однак Бог підтримав Мойсея, щоб він все ж міг передати цю вістку. Але коли вождь сам вирішив звинуватити їх, то цим засмутив Божого Духа і завдав народові лише шкоду. Брак терпіння і самовладання очевидний. Таким чином, люди отримали нагоду засумніватися втому, чи завжди вони перебували під Божим керівництвом, і виправдати свої гріхи. Мойсей, як і вони, зневажив Бога. Його поведінка, говорили вони, від самого початку заслуговувала осуду й докору. Тепер люди нарешті знайшли привід, якого шукали, аби відкинути усі Божі докори, які Він посилав їм через Свого слугу.

Мойсей виявив недовір'я до Бога. “Чи ж… ми добудемо для вас воду?” — запитав він, ніби Господь міг не зробити того, що обіцяв. “За те що ви не вірили Мені, — сказав Господь двом братам, — коли потрібно було явити святість Мою в очах Ізраїлевих синів”. Коли не стало води, нарікання й обурення народу захитали і їхню віру у виконання Божої обітниці. Першому поколінню судилося загинути в пустелі через своє невір'я, однак той самий дух виявився і в дітях. Невже й вони не отримають обіцяного? Втомлені та розчаровані, Мойсей і Аарон вже не робили спроб стримати почуттів людей. Якби вони особисто виявили непохитну віру в Бога, то змогли б викласти цю справу перед народом у належному світлі, що дало б йому змогу знайти сили знести випробування. Якби вони одразу рішуче застосували владу, якою були наділені як судді, то могли б покласти край незадоволенню. Їхнім обов'язком було докласти усіх зусиль, щоб покращити становище, перш ніж просити, щоб це зробив Бог. Якби наріканням у Кадеші було відразу покладено край, скільки тоді зла можна було б уникнути!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Патріархи і пророки» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 37. Удар по скелі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Від видавців

  • Розділ 1. Чому було допущено гріх? 

  • Розділ 2. Творіння

  • Розділ 3. Спокушення і падіння

  • Розділ 4. План викуплення

  • Розділ 5. Випробування Каїна та Авеля

  • Розділ 6. Сиф та Єнох

  • Розділ 7. Потоп

  • Розділ 8. Після потопу

  • Розділ 9. Буквальний тиждень

  • Розділ 10. Вавилонська вежа

  • Розділ 11. Покликання Авраама

  • Розділ 12. Авраам у Ханаані

  • Розділ 13. Випробування віри

  • Розділ 14. Загибель Содома

  • Розділ 15. Одруження Ісаака

  • Розділ 16. Яків та Ісав 

  • Розділ 17. Втеча та вигнання

  • Розділ 18. Ніч боротьби

  • Розділ 19. Повернення до Ханаану

  • Розділ 20. Йосиф у Єгипті

  • Розділ 21. Йосиф та його брати

  • Розділ 22. Мойсей

  • Розділ 23. Єгипетські кари 

  • Розділ 24. Пасха

  • Розділ 25. Вихід

  • Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю

  • Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю

  • Розділ 28. Ідолопоклонство біля Синаю

  • Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону

  • Розділ 30. Скинія та служіння в ній

  • Розділ 31. Гріх Надава й Авігу

  • Розділ 32. Закон і заповіти

  • Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

  • Розділ 34. Дванадцять розвідників

  • Розділ 35. Повстання Корея

  • Розділ 36. В пустелі

  • Розділ 37. Удар по скелі
  • Розділ 38. Подорож навколо Едому

  • Розділ 39. Завоювання Башану

  • Розділ 40. Валаам

  • Розділ 41. Відступництво при Йордані

  • Розділ 42. Повторення Закону

  • Розділ 43. Смерть Мойсея

  • Розділ 44. Перехід через Йордан

  • Розділ 45. Падіння Єрихона

  • Розділ 46. Благословення і прокляття

  • Розділ 47. Союз із гівеонітянами

  • Розділ 48. Розподіл Ханаану

  • Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина 

  • Розділ 50. Десятина і дари

  • Розділ 51. Божа турбота про бідних

  • Розділ 52. Щорічні свята

  • Розділ 53. Перші судді

  • Розділ 54. Самсон

  • Розділ 55. Отрок Самуїл

  • Розділ 56. Ілій та його сини

  • Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

  • Розділ 58. Школи пророків

  • Розділ 59. Перший цар Ізраїлю

  • Розділ 60. Самовпевненість Саула

  • Розділ 61. Відкинення Саула

  • Розділ 62. Помазання Давида

  • Розділ 63. Давид і Голіят 

  • Розділ 64. Давид-утікач

  • Розділ 65. Великодушність Давида

  • Розділ 66. Смерть Саула

  • Розділ 67. Спіритизм: стародавній і сучасний

  • Розділ 68. Давид у Ціклазі

  • Розділ 69. Покликання Давида на царство 

  • Розділ 70. Царювання Давида

  • Розділ 71. Гріх Давида і каяття 

  • Розділ 72. Повстання Авесалома

  • Розділ 73. Останні роки життя Давида

  • Додатки

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи