Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону

Перша спроба сатани знищити Божий Закон, до якої він удався, коли перебував серед безгрішних небожителів, здавалося, на деякий час мала успіх. Тоді було зваблено чимало ангелів, однак очевидна перемога сатани закінчилася поразкою, відлученням від Бога і вигнанням з Небес.

Коли цей конфлікт повторився на Землі, сатана, на перший погляд, знову здобув перемогу. Через переступ людина стала його в'язнем, існування людини на Землі перейшло під контроль архібунтівника. Здавалося, сатані був відкритий шлях до встановлення незалежного царства; він кинув виклик владі Бога та Його Сина. Але План спасіння дав людині змогу знову увійти в гармонію з Богом через дотримання Його Закону; він дав змогу як людині, так і Землі бути врешті-решт викупленими з-під влади лукавого.

Знову сатана зазнав поразки і знову вдався до омани, сподіваючись перетворити свою поразку на перемогу. Щоб підбурити грішний людський рід до повстання, він звинуватив Бога у несправедливості, через те, що Він дав можливість людині порушити Його Закон. “Чому Бог, знаючи наслідки гріха, — говорив майстерний спокусник, — дозволив, щоб людина зазнала випробування, згрішила та накликала на себе страждання і смерть?”. І діти Адама, забувши про Боже довготерпіння та милість, завдяки яким їм було дане ще одне випробування, не приймаючи до уваги чудової і страшної жертви, якої коштувало Цареві неба повстання сатани, прислухалися до нашіптувань спокусника і нарікали на Того, Хто Єдиний міг врятувати їх від згубної сили гріха.

І сьогодні тисячі душ повторюють ті самі заколотницькі нарікання на Бога. Вони не розуміють, що позбавити людину свободи вибору — означає відібрати в неї привілей бути розумною істотою і перетворити її на звичайний автомат. Бог не бажає силувати волю людини, котра була створена морально вільною істотою. Як і мешканців всіх інших світів, послух людини мав бути випробуваний, але вона ніколи не може опинитися в таких умовах, коли поступка гріху була б крайньою необхідністю. Бог не дозволить, щоб людину спіткали спокуса або випробування, яким вона не зможе опиратися. Бог подбав про те, щоб у людини було все необхідне і вона ніколи не зазнала б поразки в боротьбі зі сатаною.

Коли люди намножились на Землі, майже увесь світ був охоплений бунтівним духом. Знову здавалося, що сатана отримав перемогу. Але всемогутня сила ще раз зупинила беззаконня, очистивши Землю від морального бруду водами потопу.

Пророк говорить: “Бо коли звершуються на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди. Хоч був би нечестивий помилуваний, проте справедливості він не навчиться… а на величність Господа він не зверне уваги!” (Ісаї 26:9—10). Так сталося після потопу. Врятувавшись від Його судів, мешканці Землі знову повстали проти Господа. Двічі світ відкинув Божий Заповіт та Його постанови. Як допотопний світ, так і нащадки Ноя відмовилися від божественної влади. Тоді Бог уклав Заповіт із Авраамом та обрав народ, котрий мав стати хоронителем Його Закону. Однак сатана одразу ж почав розставляти свої тенета, щоб спокусити і знищити цей народ. Діти Якова були спокушені укладати шлюби із язичниками і поклонятися їхнім ідолам. Та Йосиф залишався вірним Богові; його відданість являла собою постійне свідчення на користь правдивої віри. Аби загасити це світло, сатана використав заздрість Йосифових братів, через що був проданий як раб до язичницької країни. Проте Бог керував подіями так, щоб єгипетський народ міг отримати пізнання про Нього. І в домі Потіфара, і у в'язниці Йосиф пройшов школу, яка в поєднанні зі страхом Божим підготувала його до високої посади прем'єр-міністра держави. З фараонового палацу його вплив і знання про Бога поширювались по всій країні. Ізраїльський народ у Єгипті процвітав і багатів, а ті, котрі залишалися вірними Богові, користувалися великим впливом. Язичницькі жерці з тривогою спостерігали за тим, як нова релігія завойовує симпатії народу. Підбурювані сатаною, керуючись його ворожістю проти Небесного Бога, вони вирішили загасити це світло. Їм була доручена освіта спадкоємця престолу; і під впливом духу рішучої протидії Богові та відданості ідолослужінню був сформований характер майбутнього монарха; це призвело до утисків і жорстокості щодо євреїв.

Протягом 40 років після втечі Мойсея з Єгипту перемога, здавалося, була на боці ідолопоклонства. Надія Ізраїлю з року в рік згасала. І фараон, і увесь єгипетський народ хизувалися своєю могутністю, зневажаючи Ізраїлевого Бога. Свого апогею трагедія досягла за часів фараона, котрому протистав Мойсей. Коли вождь ізраїльського народу став перед фараоном з вісткою від “Єгови, Ізраїлевого Бога”, його відповідь: “Хто Господь, щоб мені слухатись слова Його?.. Не знаю Господа”, — свідчила не про незнання правдивого Бога, а про зневагу до Його могутності. Від початку і до кінця опір, який чинив фараон божественному повелінню, був наслідком ненависті та зухвальства, а не його необізнаності.

Хоч єгиптяни дуже довго відкидали світло пізнання Бога, Господь усе ще продовжував посилати їм можливість розкаятися. За днів Йосифа Єгипет став притулком для Ізраїлю. Бог був ушанований добротою, виявленою до Його народу, і тепер Він — довготерпеливий, повільний на гнів і повний співчуття, дозволив, щоб на здійснення кожного з Його судів був обумовлений свій час; єгиптяни, котрі зазнали страждань саме від тих істот, яким поклонялися, отримали доказ могутності Єгови, а тому всі, хто лише бажав, могли підкоритися Богові й уникнути Його судів. Фанатизм і впертість фараона тільки сприяли поширенню пізнання про Єгову, внаслідок чого багато єгиптян почали служити Йому.

Саме через те, що ізраїльтяни були надто схильні до зв'язків із язичниками і переймали їхнє ідолопоклонство, Бог допустив, щоб вони прийшли в Єгипет, де Йосиф користувався великим впливом і були сприятливими умови для того, щоб далі залишатися особливим народом. Крім того, безпросвітне ідолопоклонство єгиптян, їх жорстокість і насилля щодо євреїв в більш пізній період їхнього перебування в Єгипті повинні були викликати в них огиду до ідолопоклонства та спонукати шукати рятунку в Бога своїх батьків. Саме цей задум сатана використав для досягнення власної мети, затьмаривши розум ізраїльтян та призвівши до того, що вони стали переймати звичаї своїх господарів-язичників. Через забобони і марновірство, якими супроводжувалося в Єгипті поклоніння тваринам, євреї в часи свого рабства не мали змоги приносити правдиві жертви. Внаслідок відсутності такого служіння їхні погляди не спрямовувались до великої Жертви, а тому віра ослабла. Коли надійшов час визволення Ізраїлю, сатана поставив собі за мету протистати Божим намірам. Він твердо вирішив утримати цей численний народ, який налічував понад Два мільйони душ, у темряві незнання й забобонів. Народ, який Бог обіцяв благословити, намножити і зробити могутньою силою на Землі, щоб через нього відкрити світові пізнання Своєї волі і який мав стати хоронителем Його Закону, — саме цей народ сатана намагався утримати в темряві та рабстві, щоб стерти з його свідомості пам'ять про Бога.

Коли перед фараоном були здійснені чудеса, сатана також був тут, аби знешкодити їхній вплив і таким чином не допустити, щоб фараон визнав верховну владу Бога і підкорився Його повелінню. Сатана докладав усіх сил, імітуючи Божу роботу і протидіючи Його волі. Та всі його дії призвели лише до того, що відкривалась дорога для більших проявів божественної сили та слави, через що існування та верховна влада правдивого і живого Бога стали ще більш очевидними для ізраїльтян і всього Єгипту.

Господь визволив Ізраїль могутнім виявленням Своєї сили і судами, які здійснив над усіма єгипетськими богами. “І Він з радістю вивів народ Свій, зі співом — вибраних Своїх… щоб виконували Його Заповіді та закони Його берегли” (Псалми 104:43, 45). Він звільнив ізраїльтян з неволі, щоб запровадити до доброї землі — краю, який приготував у Своєму Провидінні для них як сховище від ворогів, і де вони могли б жити під тінню Його крил. Бог бажав наблизити їх до Себе, постійно тримаючи у Своїх обіймах; у відповідь на Божу доброту і милість, виявлені до них, вони не повинні були мати інших богів перед Ним, живим Богом, але звеличувати і прославляти Його ім'я по всій Землі.

За роки неволі в Єгипті чимало ізраїльтян великою мірою втратили пізнання Божого Закону, змішавши його постанови з язичницькими звичаями і традиціями. Бог привів їх до Синаю, де особисто проголосив Свій Закон.

Сатана та злі ангели теж знаходилися там. Навіть у той час, коли Бог проголошував Свій Закон народові, сатана складав плани, як спокусити його до гріха. Він був переконаний, що на очах у Небес здолає вибраний Божий народ. Призвівши їх до ідолопоклонства, сатана надіявся звести нанівець дієвість усього поклоніння Богові, бо ж чи може людина облагородити себе, якщо вона обожнює те, що є нижчим від неї самої і символічно представлене витвором її власних рук? Якщо б пощастило зробити людей настільки сліпими щодо сили, величі та слави безмежного Бога, що вони уявляли б Його у вигляді кумира або навіть у подобі тварини чи плазуна; якщо вони настільки забудуть про свою божественну спорідненість і про те, що створені за подобою свого Творця, що поклонятимуться цим огидним і мертвим предметам, — тоді відкриється шлях до аморального занепаду; злі пристрасті не будуть більше стримуватись, і сатана зможе отримати повну владу над людьми.

Уже там, біля підніжжя Синаю, сатана почав здійснювати свої плани щодо знищення Божого Закону, продовжуючи справу, розпочату ним на небі. Протягом 40 днів, поки Мойсей перебував на горі з Богом, сатана був зайнятий тим, щоб сіяти сумніви, відступництво і повстання. В той час, як Бог писав Свій Закон, який Мойсей мав передати народові Заповіту, ізраїльтяни, порушивши вірність Єгові, вимагали золотих богів! Коли Мойсей залишив місце грізної присутності божественної слави зі Заповідями Закону, який ізраїльтяни пообіцяли виконувати, він побачив народ, котрий, відкрито зневажаючи Божі приписи, схилився у благоговінні перед золотим кумиром.

Призвівши Ізраїль до богозневаги, якої вони завдали образові Єгови, сатана мав намір погубити їх. Оскільки ізраїльтяни засвідчили своє повне виродження, цілковиту байдужість до привілеїв і благословень, запропонованих Богом, а також до своїх урочистих і неодноразових запевнень у вірності, то Господь, на думку сатани, мав би відлучити їх від Себе і залишити на загибель. Таким чином буде знищене Авраамове насіння обітниці, яке мало зберегти знання про живого Бога і з котрого мав вийти Той, Хто був справжнім Насінням жінки і Котрий мав перемогти сатану. Великий бунтівник задумав знищити Ізраїля і таким чином розладнати Божі плани. Однак він знову зазнав поразки. Незважаючи на скоєні гріхи, ізраїльський народ не був знищений. У той час, як гинули люди, котрі вперто трималися відступництва сатани, усі, котрі упокорилися і розкаялися, були милостиво прощені. Історія цього гріха мала постійно нагадувати про небезпеку ідолопоклонства та його наслідки, про справедливість, довготерпіння й милість Божу.

Всесвіт був свідком подій, що відбувалися біля Синаю. При зіткненні двох сил стала очевидною прірва між Божим правлінням і правлінням сатани. Знову безгрішні мешканці інших світів мали нагоду побачити наслідки відступництва сатани і ту форму правління, яку він запровадив би на небі, якби мав таку можливість. Підбурюючи людей порушувати другу Заповідь, сатана мав на меті спотворити їхнє уявлення про Божество. Усунувши четверту Заповідь, він зможе домогтися того, що вони цілковито забудуть Бога. Божі вимоги стосовно того, щоб Йому поклонялися і вшановували Його над язичницькими богами, зумовлені тим, що Він — Творець, а всі інші істоти своїм існуванням завдячують Йому. Про це повідомляється в Біблії. Пророк Єремія писав: “А Господь — Бог правдивий, Він — Бог Живий та Цар Вічний!.. боги, що неба й землі не створили, погинуть з землі та з-під неба цього! Він Своєю силою землю створив, Своєю премудрістю Всесвіт утвердив, і небо розпросторив Своїм розумом”. “Кожна людина тупіє в своєму знанні, кожен золотар соромиться свого боввана, бо вилитий ним ідол, — омана, і немає в ньому духа! Марнота вони, праця на сміх, — в час покарання вони загинуть. Не така частка Яковова, бо Господь Творець усього” (Єремії 10:10—12, 14—16).

Субота, як пам'ятник творчої Божої сили, вказує на Нього як на Творця неба і землі. Отже, субота залишається постійним свідоцтвом на користь Його буття, нагадує про Його велич, мудрість і любов. Якби субота завжди непорушно й свято дотримувалася на Землі, то не було б жодного атеїста чи ідолопоклонника.

Субота, яка бере свій початок з Едему, є давньою, як сам світ. Її дотримувалися усі патріархи з часу створення нашої Землі. Під час єгипетського поневолення наглядачі примушували ізраїльтян порушувати суботу, і вони значною мірою втратили розуміння її святості. Коли на Синаї був проголошений Закон, то перші слова четвертої Заповіді: “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”, — вказували на те, що субота була встановлена задовго до цього, її походження сягає днів творіння. Щоб стерти зі свідомості людей пам'ять про Бога, сатана поставив собі за мету знищити цей величний пам'ятник. Якщо люди забудуть Свого Творця, вони виявляться нездатними опиратися силі зла, стануть легкою здобиччю сатани.

Ворожнеча сатани проти Божого Закону сприяла тому, щоб воювати з кожною Заповіддю Десятислів'я. З великим принципом любові й вірності Богові, Отцеві всіх, тісно пов'язаний принцип синівської любові та послуху. Неповага до батьківського авторитету незабаром призведе до неповаги Божого авторитету. Тому сатана докладає всіх зусиль, аби послабити обов'язки, що накладає на людину п'ята Заповідь. Язичницькі народи звертали мало уваги на принцип, закладений в основу цієї Заповіді. Серед багатьох народів існував звичай кидати напризволяще або навіть відбирати життя в батьків, котрі досягли такого віку, коли вже були не в змозі утримувати себе. До матері в сім'ї також виявляли мало пошани, а по смерті чоловіка вона повинна була в усьому слухатися найстаршого сина. Мойсей закликав, щоб діти слухалися своїх батьків, але коли ізраїльтяни відійшли від Господа, вони знехтували п'ятою Заповіддю, як і усіма іншими.